Структура книжкової справи

Цю безперервність видавничого процесу якраз і відображає нерозривність останньої ланки книговидавничого ланцюга — „Споживання" з початковою ланкою — „Підготовка". Бо вже на

Тема 4. Книжкова справа як система

■ ■ киянці „Розповсюдження" до неї (початкової ланки) починають ипдходити „сигнали" про необхідність перевидання певних книг чи підготовку нових, а ще більше такої інформації отримують івтори та видавництва від бібліотек, де ведеться (має вестись!) облік „незадоволеного попиту".

Фактично, на відтінку від підрозділу „Бібліотеки" до „Автор -иидавництво" остаточно формується замовлення на нову книгу і новий книжковий потік (нові видання і перевидання), чим забез­печується безперервність книговидавничого процесу. Так що чо­тири складових частин книжкової справи дійсно є нерозривни­ми, що створює необхідні передумови для здійснення будь-якого моніторингу (бібліографічного, статистичного та ін.) тих процесів, що відбуваються у книговидавничій справі.

Насамкінець, необхідно показати взаємозв'язок „читача" з усіма підрозділами книговидавничого процесу. Полягає він у і ому, що кожен з 4-х підрозділів книговидавничої справи, дбаю­чи про співпрацю з наступними підрозділами видавничого про­цесу (видавництво - з друкарнею, друкарня, - з установами роз­повсюдження, установи розповсюдження - з бібліотеками), ма­ють одночасно дбати про інтереси і запити читачів. Про цей взаємозв'язок говорять показані на схемі взаємоспрямовані век­тори від „читача" до відповідних підрозділів книговидавничого процесу і від них - до „читача".

Отже, запропонована схема вперше наочно продемонструвала розгорнуту панораму книговидавничого процесу, показала його 4 складові частини і головні діючі установи в них, поставила на відповідне йому місце у цьому процесі „читача" як головну сис­темоутворюючу складову книжкової справи, підтвердила нероз­ривність і безперервність книговидавничого процесу.

Крім того, запропонована схема унаочнила питання про склад практичних галузей, які утворюють книжкову справу як систе­му. Це питання виникло від часу виникнення і формування самої книжкової справи та книгознавства, яке шукало і обґрунтовува­ло об'єкт свого дослідження.

Низовий М.А. Вступ до книгознавства

4.3 Основні складові час тини книжкової справи та їх взаємозв'язк и

Протягом багатьох десятиліть кількісний склад галузей кни: кової справи змінювався переважно у бік збільшення (інколи зменшення), тому не був стабільним протягом більш-менш три валого часу. Врешті-решт, особливо після гострих дискусій п^! час другого „народження" книгознавства, дійшли до виснов: що складовими книжкової справи можуть бути лише ті галузі, б яких вона не може існувати як система і наявність яки* достати для створення такої системи.

Нині книжкова справа включає до свого складу видавнич справу, поліграфію, бібліографічну справу, книжкову торгівл та бібліотечну справу, які, виконуючи властиві їм функції, у с купності утворюють книжкову справу як систему. „Кордони" м^: названими галузями книжкової справи досить нетривкі, що за вий раз підкреслює їх взаємозв'язок і взаємозалежність. Вида ничі проблеми, наприклад, невід'ємні від поліграфічних, книг торговельних, бібліотечних та бібліографічних, а кожні наступи в свою чергу, від решти складових книжкової справи.

Читач, як адресат видавничої продукції, відповідну вивчаєт
ся фахівцями цієї галузі, клієнт книжкового магазину і його п
треби - дослідниками книжкової торгівлі, споживач бібліоте
них фондів та його потреби є об'єктом вивчення фахівців бібліо
течної справи, а інформаційні потреби споживачів t турбото
бібліографічної справи. /

Отже, кожна з галузей книжкової справи з власних позиці вивчає відношення між книгою та її інститутами, з одного боку, читачем - з іншої. Кожна з них виконує своє завдання щодо оп тимальної організації руху книги в суспільстві. Лиш_е в єднос всі ці галузі дозволяють зрозуміти процеси функціонування кни в суспільстві і, певною мірою, керувати ними. Зупинимося к ротко на характеристиці кожної з них.

Видавнича справа є першим із основних підрозділів книжко вої справи, пов'язаної з підготовкою, випуском, розповсюджен­ням та споживанням творів друку, переважно неперіод_ИЧНих ви­дань, бо для визначення газетної та журнальної справи існують

Тема 4. Книжкова справа як система

Терміни „преса", „періодика". Тому видавнича справа сприй­мається, перш за все, як „книговидавнича справа" або „книгови­дання".

Видавнича справа охоплює всі основні процеси створення кни­ги - від встановлення форм співпраці з автором книги шляхом підписання з ним авторського договору чи розгляду запропоно-ианого ним оригіналу - до здачі накладу (тиражу) до книготорго­вельної мережі або підприємству, що займається розповсюджен­ням видання за передплатою.

На цьому шляху видавничий процес проходить декілька стадій: І) редакційну - оцінка і підготовка видавничого оригіналу до ниробництва; 2) видавничу — вичитка і технічна розмітка видав­ничого оригіналу, а також підготовка та обробка оригінал-маке-та; 3) виробничу - набір в друкарні, репродукційні роботи, друк, (фошурувально-палітурні та оздоблювальні роботи; 4) маркетин­гову (здійснюється паралельно з усіма іншими або навіть випе­реджає їх). До цього долучається: затвердження сигнального при­мірника на випуск у світ, прийом накладу, розсилка обов'язково­го примірника за встановленим списком та ін.

Відносно самостійною частиною видавничої справи є мистец­тво книги. Не випадково, мабуть, А. Барсук у своїй „Принци­повій схемі книгознавства" виділив „Мистецтво книги" навіть в самостійний підрозділ книжкової справи. Розпочавшись як зви­чайне ілюстрування, мистецтво книги поширилося на матеріаль­ну основу книги, шрифти, обкладинки та палітурки і т. д., ставши підґрунтям для створення теорії мистецтва книги.

Сьогодні основоположним завданням мистецтва книги є не традиційне художнє оформлення книги, а комплексна розробка книги як єдиного функціонального організму і моделі її функ­ціональної структури. Небезпідставно стверджується, що лише художник, який проектує книгу, враховуючи її зміст і читацьке призначення, здатен усвідомити всю складність її структури і форми.

Отже, справа не лише в технічній стороні видавничого проце­су, а в тому, що книговиробництво постійно поповнює інтелек­туальний і творчий потенціал суспільства й одночасно закріплює накопичені знання як духовну спадщину та закріплений у книзі соціальний досвід людства. Органічне поєднання матеріального і духовного в процесі створення книги дозволяє вважати видавни-

Низовий М.А, Вступ до книгознавства

чу справу одним із найнадійніших каналів руху соціальної інфор­мації, а саму книгу - ідеальною інформаційно-пошуковою сис«темою.

З економічної точки зору видавнича справа є однією з форм підприємництва, що базується на засадах книжкового маркетин-гу, де „сировиною" використовується інтелектуальна власність автора як результат його розумової діяльності і сам готовий про­дукт - книга також призначений для інтелектуального, духовно­го споживання. Саме це принципово відрізняє її від усіх інших споживчих товарів (5).

І ще одне. Книговидання тримається, як зазначає згадуваний; вище Семюел С Воєн (щоправда, стосовно американського кни­говидання), на трьох китах: автор, видавець, читач. Видавнича справа не має зовнішніх професійних критеріїв, які сформували б систему навчання цьому бізнесу як спеціальності. Видавці ство­рили своє середовище, свої етичні стандарти, але в цілому книж­ковий бізнес не має строго визначених правил або жорсткого мо­рального кодексу.

Це - у них. А як справи з українським книговиданням? Перед тим, як відповісти на поставлене питання, наведемо невелику цитату з листа Т. Шевченка із заслання до своїх побратимів: „До вас слово, о братія моя українськая возлюбленная. Велика туга осіла мою душу. Чую, а іноді читаю: ляхи, серби, болгаре, чорно-гори, москалі - всі друкують, а в нас анітелень, неначе всім заці­пило".

Великий Кобзар говорить про долю української книжки в умовах царської Росії. Але коли уважно проаналізувати, як пише знаний фахівець М. Тимошик, „той стан, у якому ось уже кілька років підряд перебуває українське національне книговидання, і коли порівняєш його у контексті розвитку сучасної світової кни­говидавничої практики, приходиш до висновку про існування тут невтішної паралелі".

Другим компонентом книжкової справи є поліграфія, яка, в цілому, є галуззю промисловості, що займається розмножуван­ням (тиражуванням) видань та друкованих виробів. Конкретні­ше - галузь техніки, сукупність технічних засобів для багатора­зового тиражування текстового матеріалу та графічних зображень. Поліграфія є матеріально-технічною базою видавничої справи.

Відразу потрібно підкреслити, що технічний бік виробництва

Тема 4. Книжкова справа як система

книги (папір, друкарські фарби, друкарські машини та ін.), органі­зація праці в поліграфічній промисловості, економічні основи роботи друкарень і т. д. не можуть, як зазначав ще свого часу А. Барсук, бути зарахованими до книгознавства ні з точки зору об'єкта і методів, ні з точки зору змісту.

Інакше кажучи, інженерні аспекти виробництва книги де-юре знаходяться за межами книгознавства. Однак, жоден фахівець книжкової справи, від теоретика до практика, не може вважати себе таким фахівцем, якщо він не орієнтується в технічних про­блемах виробництва книги. Більш того, саме деякі книгознавці вважають, що книгознавство повинне більш активно займатися проблемами поліграфії.

Як зазначав К. Мігонь у згадуваній вище його праці, виходя­чи з функціональної концепції книгознавства, книгознавці ма­ють цікавитися тими аспектами, чи точніше, наслідками полігра­фічних процесів, які не тільки є етапами книговидання, але й одночасно і безумовно визначають функціональні риси книги та її життя в суспільстві. Отже, де-факто книгознавство цікавиться і такими елементами видавничого процесу, як продуктивність друкарських машин, якість продукції, вартість виробництва, його темпи і т. п. (6).

За видавничою справою повністю залишаються питання ви­давничого планування та прогнозування, тематичний репертуар, характер видань, їх тиражі, ціни і т. д. Однак видавець не вирі­шить успішно ці питання без орієнтації в сутності і специфіці друкарської справи. Тому варто ще бодай коротко зупинитися на загальній характеристиці книгодрукування.

Поліграфія пройшла тривалий і складний шлях розвитку, від винаходу книгодрукування Й. Гутенбергом (умовно 1440 р.) до наших днів. Уже в XVI ст. вона набула характеру розвинутої ма­нуфактури. З винаходом у XIX ст. друкарської машини в полі­графії відбувається промислова революція, яка ознаменувалася створенням поліграфічного машинобудування.

У середині XX ст. відбувається перехід до електронних засобів виготовлення друкарських форм для всіх засобів друку, широке застосування рулонного офсетного друку на високошвидкісних машинах, створення автоматизованих поточних ліній оздоблю­вальних цехів, комплексна механізація та автоматизація всього виробництва, використання фототелеграфної техніки.

Низовий М.А. Вступ до книгознавства

Технологія традиційної поліграфії складає 3 основних груп виробничих процесів: формні, друкарські (власне поліграфічні та оздоблювальні. Формні процеси спрямовані на виготовленн друкарської форми - пристосування чи обладнання, що форму кольоровий шар у відповідності з конфігурацією образотворчи елементів оригіналу. Завдання друкарських процесів - отримай ня безлічі друкованих відбитків, які відтворюють оригінал. Оз доблювальні процеси завершують виготовлення друкованої про дукції.

Якщо найкоротше відповісти на питання: на що розрахову (або чого чекає) книжкова справа від поліграфії, то відповідь буд одна - технічними засобами реалізувати підготовлений видавця ми проект-макет кожної книги і забезпечити в необхідні кількості і якості її тиражування.

Отже, хоча поліграфія лише частково входить до склад книжкової справи, однак залишається її органічною і не­від'ємною частиною, без якої книжкова справа не може функ­ціонувати як система (7)

Третьою складовою частиною книжкової справи є бібліогра­фія. „Третьою" за рахунком ми її називаємо досить умовно, бо через свою поліфункціональність (багатофункціональність) бібліографія тісно взаємопов'язана з усіма ділянками книжкової справи і супроводжує книгу (нерідко „випереджаючи" її) від ви­никнення до її кінцевої мети. Наприклад, видавництво тільки починає готувати книгу до друку, однак завчасно інформує (різними засобами перспективної бібліографії) про її майбутнє видання.

В подальшому бібліографічна інформація про книгу (видан­ня) відчужується від неї і починає самостійне життя, багаторазо­во й багатоаспектно з'являючись в різноманітних бібліографіч­них посібниках та базах даних, опосередковано відбиваючи суспільну зацікавленість до цього видання. Врешті-решт, бібліографія зберігає пам'ять про книгу навіть тоді, коли вона зникає з вжитку фізично.

Суттєво й те, що бібліографія присутня в усіх галузях людсь­кої діяльності, які забезпечують виробництво, накопичення, збе­реження, розповсюдження і всебічне використання документаль­них джерел соціальної інформації. Тому впровадження в бібліо­графію сучасних методів роботи не є лише її внутрішньою справою,

Тема 4. Книжкова справа як системи

бо оптимізація бібліографічної діяльності, її методів та результаті! служить усій книжковій справі і виходить далеко за її межі.

Четвертою складовою частиною книжкової справи є книжко­ва торгівля, тобто система установ та організацій книгорозпон сюдження. В цій галузі книга виявляє себе як продукт виробниц тва, що доводиться до споживача. Однак, і на цій стадії книга не итрачає своєї специфіки як одночасний продукт духовної і мате­ріальної діяльності людини. Вона розглядається (має розгляда­тись!) як товар особливого призначення, який має економічну, інформаційну та ідеологічну вартість.

Створена за радянських часів централізована мережа книго-розповсюдження гарантувала придбання потрібної книжки у най-віддаленішому куточку країни. У цьому була її головна перевага. Однак надмірна заідеологізованість, суцільний партійний конт­роль за всією системою книговидання і книгорозповсюдження зводили нанівець цю перевагу. Тому разом з падінням тоталітар­ної системи „розсипалась" й її система книгорозповсюдження.

Фахівцям книжкової торгівлі довелося на уламках старої ство­рювати нову систему розповсюдження друкованих видань. До її складу входять: відділи маркетингу видавництв, книжкові мага­зини різних форм власності, книготорговельні фірми, інтернет-магазини, книжкові ярмарки тощо.

Процес формування цієї, фактично нової, мережі ще продов­жується. Однак поступове її розширення і зміцнення дає надію на подальший її успішний розвиток (8), [9, С. 379-394].

І останньою на сьогодні, п'ятою складовою частиною книж­кової справи є бібліотечна справа, тобто система бібліотек різних типів і видів як соціального інституту громадського книгокорис-тування (детальніше про це - у відповідних бібліотекознавчих навчальних дисциплінах).

Таким чином, нині існує п'ять основних складових частин книжкової справи, які у тісному взаємозв'язку утворюють єдину і нерозривну систему. Зрозуміло, що процеси диференціації та інтеграції, що постійно відбуваються у книжковій справі, з часом можуть привести до зміни кількісного і якісного складу галузей книжкової справи як системи. Однак, відбудеться це, скоріш за все, не скоро. Так що коротко охарактеризовані вище п'ять скла­дових книжкової справи залишаться ще тривалий час її основни­ми системоутворюючими галузями.

Низовий М.А. Вступ до книгознавства

Тема 5. Конструкція і структура книги

Примітки

1. Барсук А.И. К построению принципиальной схемы книговеде­ния /А.И.Барсук //Изд. дело. Книговедение - 1972. — №1. — С. 37-44.

2. Моргенштерн И.Г. Книжное дело в единстве — главный объект книговедения /И.Г. Моргенштерн //Книга: Исслед. и материалы -1982. - Сб. 44. - С. 5-27.

3. Гречихин А.А. Книжное дело как система /А.А. Гречихин -М., 1990.-80 с.

4. Низовой Н.А. О структуре книжного дела и создании его ста тистического мониторинга /Н.А. Низовой //Книга в меняющем мире: VII науч. конф. по проблемам книговедения: Тез. докл. М., 1992.-С. 18-20.

5. Тимошик М. Видавнича продукція та її види. Книга як осно ний предмет видавничої діяльності /М. Тимошик //Друкарство. 2001. - №5. - С 84-86.

6. Мигонь К. Теоретические проблемы современного книжног дела //Мигонь К. Наука о книге: Очерк проблематики /К. Мигонь -М.: Книга, 1991. - С. 130-149.

7. Семистяга Т. Видавничо-поліграфічна галузь України: дина­міка й проблеми розвитку (2002-2004 роки) //Друкарство — 2005. -№2. - С 5-8.

8. Тимошик М. Відносини видавництва і реалізаторів друкова­ного продукту/М.Тимошик //Друкарство. — 2003. — №1. - С 28-31.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Дайте визначення та поясніть сутність поняття „книжкова справа "

2.Що стало об'єктивною передумовою створення книжкової справи як системи

3.Охарактеризуйте початковий етап формування книжкової справи

4.В чому сутність і новизна „принциповоїсхеми книгознавства" А. Барсука

5.Що нового про структуру книжкової справи додає схема І. Морген-штерна „ Шлях книги "?

6.Які ще моделі (схеми) структури книжкової справи Ви знаєте?

7. Охарактеризуйте основні складові частини сучасної книжкової справи та їх взаємодію

Тема 5.

Конструкція і структура книги

5. / Основні конструктивні елементи книги

5.1.1Зовнішні елементи книги

5.1.2Внутрішні елементи книги

5.1 Основні конструктивні елементи книги 5.1.1 Зовнішні елементи книги

Під конструкцією книги розуміється її загальна композиція, тобто склад і послідовність складових частин, а під структурою -власне побудова усіх 3-х різновидів текстів книги та взаємозв'я­зок між ними.

Конструкція сучасної книги зручна і практична. Вона є ре­зультатом багатовікового розвитку книги, підсумком думок і праці безлічі відомих і невідомих фахівців книжкової справи. Головне питання полягало у винайденні найбільш оптимальної книжкової форми, тобто пошуку чіткої структури писемної організації та носіїв для письма, матеріально-конструктивні якості яких давали б змогу наносити, зберігати й передавати інформа­цію у просторі та часі.

Цей пошук проліг через „глиняні книжки" (Шумер, III тис. до н. є.) папірусні сувої (Єгипет, ІІІ-ІІ тис. до н. є.) „книжки" з бамбу­кових планок і пальмового листя та шовку (Китай, Індія, II—І тис. до н.е.) аж до винайдення в країнах античного світу у 1-І І ст. нашої ери більш прийнятної форми рукописної книги - пергаментного зоши­та кодексного типу в якій в середні віки втілилися всі функціональ­но-структурні, матеріально-конструктивні, технологічні та естетич 11 і досягнення книжкового мистецтва тих часів.

Низовий М.А. Вступ до книгознавства

Особливо важливою була еволюція структурної побудови пер-шодруків — інкунабул та палеотипів, які, як відомо, на початку були відвертим копіюванням рукописної книги. Однак, вже на­прикінці XV — у першій половині XVI ст. почав формуватися но­вий художній стиль, притаманний добі Відродження, який базу­вався на використанні антикви (набірний шрифт латинської абет­кової системи) та книгографічної ілюстрації, а також строгому чорно-білому друці... (1).

Як одночасний продукт поліграфічного виробництва і витвір мистецтва сучасна книга складається з низки зовнішніх і внутрішніх елементів. Щоб знайти визначену межу між ними і чітко розрізнити їх, потрібно однозначно відповісти на питання: стосовно чого існують зовнішні елементи книги, або, інакше ка­жучи, що є „внутрішнім" в структурі книги?

Немає сумніву, що „зовнішні" елементи книги є такими саме стосовно книжкового блоку — основного системоутворюючого „внутрішнього" елемента матеріальної конструкції друкованої книги. Необхідність зробити книжковий блок (власне книгу у її „первісному" вигляді) міцним, захистити його від зовнішніх впливів та пошкоджень, надати йому привабливого вигляду як­раз і обумовили появу зовнішніх елементів книги. Тому, щоб кра­ще зрозуміти, у зв'язку з чим і для чого утворюються „зовнішні" елементи стосовно книжкового блоку, потрібно коротко нагада­ти, як формується сам книжковий блок.

Книжковий блок, як відомо, складається з окремих, з'єдна­
них в корінці між собою зошитів. А що це за зошити? Щоб відпо­
вісти на це питання, слід згадати основні процеси друкування
книг. '

Текст та ілюстрації майбутніх книг друкують на великих ар­кушах паперу. їх розміри, тобто формати (розмір аркуша за ши­риною і висотою в сантиметрах) визначаються державними стан­дартами. Існують, наприклад, такі формати: 60x84, 60x90, 70x90, 70x108, 84x108 та ін. (2, 3)

У зарубіжних країнах застосовується папір, формати якого вста­новлені Міжнародною організацією стандартів (ІСО). їх розміри подаються в міліметрах і підрозділяються на три серії: 841x1189 (АО), 1000x1414 (ВО), 917x1297 (СО). Кожназ серій підрозділяється на 10 форматів. Наприклад, формати серії А: А0 841x1189; А1 594x841; А2 420x594; A3 297x420; А4 210x297; А5 148x210 і т. д. 92

Тема 5. Конструкція і структура книги

На кожному з аркушів визначених форматів можна видруку-иати певну кількість сторінок майбутньої книги. їх конкретне число залежить від того, який визначено формат (тобто розмір нисоти і ширини) майбутньої книги. Після того, коли аркуш за-друкований, його фальцюють, тобто особливим чином згорта­ють (складають). В процесі фальцювання і створюється зошит. Він може мати 4, 8, 16, 32 і більше сторінок. Чим в більшу кількість сфальцьовано (згорнуто) аркуш, тим менше формат книги. І на­впаки. Якщо, наприклад, аркуш складено навпіл, виходить фор­мат „ін-фоліо" (в 1/2 аркуша). Від цього й походить термін „фо­ліант", тобто книга (видання) великого формату.

Великий формат мають книги і в 1/4 частку аркуша — „ін-кварто". Якщо зробити ще один згин аркуша, то буде зошит в 1/8 частку аркуша - „ін-октаво". Сучасна книга має переважно 1/16, 1/32, рідше - 1/8 чи 1/64 частку аркуша. Мініатюрні видання мають формати 1/128, 1/256 і т. д. частки аркуша.

Отже, формат книги є похідним від формату паперового арку­ша, його частка після фальцювання (складання) аркуша після дру­кування. Формат книги обов'язково вказується у випускних да­них. Наприклад, 84x108 1/32, де перші дві цифри вказують розмір паперового аркуша в сантиметрах, а дріб - частку, що припадає на одну сторінку.

Щоб отримати книжковий блок, зошити (сфальцьовані ар­куші) потрібно скріпити між собою в одне ціле. Роблять це нит­ками або клеєм. Край блоку, в якому здійснюється скріплення, називається корінцем. Щоб книга була міцнішою, здійснюють окантовку книжкового блоку — наклеюють на корінець папір або інший матеріал з виходом на форзаци або першу і останню сто­рінки видання для того, щоб підвищити стійкість форми корінця і зміцнити блок.

Міцність книги підвищує і каптал — кольорова стрічка з по­товщеним краєм, яку наклеюють на верхній і нижній краї корін­ця книжкового блоку, щоб їх скріпити та захистити і, в цілому, зміцнити книжковий блок. Підібраний під колір палітурки кап­тал одночасно прикрашає книгу, виступає зовнішнім елементом її художнього оформлення.

Як вже відзначалося, головним компонентом книги є книж­ковий блок, в якому зосереджена основна інформація, закладена в книзі. Для того, щоб він (книжковий блок) надійно і довго слу-

Низовий М.А. Вступ до книгознавства _____________________________ j

жив людям, існує декілька зовнішніх елементів книги, головним призначенням яких є захист книжкового блоку від пошкоджень і передчасного зношення. До них відносяться: палітурка, обкла­динка, суперобкладинка, футляр.

Палітурка, згідно з Державним стандартом 3018-95 „Видання Поліграфічне виконання: Терміни та визначення", є зовнішні покриття виробу, що з'єднується з блоком за допомогою двох форзаців і корінцевого матеріалу чи без нього. Окрім того, що палітурка зміцнює книгу і охороняє її від пошкоджень, вона та­кож сповіщає найголовніші дані про книгу (її автора, назву, ви­давництво, рік видання), а образотворчими засобами (шрифтом, кольором, малюнком) підказує споживачеві, до якого типу ви­дань і виду літератури вона належить.

Палітурка з'явилася одночасно з появою книжкового блоку-кодексу, який замінив стародавній сувій. У стародавні часи палі­турки виготовлялися з дерев'яних дощечок, які обтягували шкірою або тканиною (звідси й вираз: читати від дошки до дош­ки, тобто від початку до кінця). Інколи ці дощечки заключали в металеву оправу, прикрашену коштовним камінням і слоновою кісткою.

За оформленням та побудовою покриття видання розрізня­ють 3 основні різновиди палітурок:

1. Суцільна - палітурка, що складається з однієї деталі, тобто зроблена з суцільного шматка картону, пластмаси чи іншого ма­теріалу;

2. Суцільнокрита - палітурка, картонні боковини і відстава (смужка паперу чи картону, яку наклеюють на внутрішній бік палітурки між картонними боковинами) якої вкриті одним по­кривним матеріалом, тобто з картонними сторінками, які обкле­юють суцільним шматком паперу (суцільнопаперові) або ткани­ни (суцільнотканинні).

3. Складена — палітурка, картонні боковини і відстава якої вкриті одним матеріалом і з'єднані між собою іншим матеріалом.

Розрізняють також палітурки, сторони яких дещо виступають за межі книжкового блоку. Це палітурки з кантами. Канти - це частини палітурки або (рідше) обкладинки, які виступають за межі (краї) книжкового блоку. І палітурки, сторони яких рівні за пло­щею сторінці книги. Це — об різні палітурки (бо їх обрізають ра­зом з книжковим блоком).

Тема 5. Конструкція і структура книги

Щоб з'єднати книжковий блок з палітуркою використовують Гик званий форзац — елемент видання з цупкого паперу, що з'єднує їдок з палітуркою. Інакше кажучи, форзац - це аркуш цупкого минеру розміром в розгорнуту книгу, який з'єднує, скріплює па­ні гурку з книжковим блоком. В кожному палітурному виданні є ими форзаци - передній і задній, які з'єднують з книжковим бло­ком передню і задню частини палітурки.

Форзаци, як й інші зовнішні елементи книги, нерідко вико­ристовують як елемент її оформлення. їх виготовляють з кольо­рового паперу або задруковують декоративними чи сюжетними юбраженнями. Інколи на форзацах друкують довідкові або інші дані, карти, таблиці, схеми, тобто використовують форзаци для подання певної інформації.

Розрізняють простий форзац, що складається з чистого чи зад-рукованого аркуша паперу, сфальцьованого в один згин, та скла­дений форзац, що складається з двох з'єднаних чистих чи задру-кованих аркушів паперу. Тут необхідно назвати ще один полігра­фічний термін „ фальчик ". який означає смужку матеріалу, що і'єднує аркуші складеного форзаца.

В друкарстві застосовують й інші конструкції форзаців, го­ловне призначення яких — не тільки зробити книгу більш міцнішою, а й функціонально і художньо більш досконалою.

Однак, не завжди є потреба і необхідність (як і можливість) видавати книги в палітурках, бо це, як відомо, справа непроста і недешева. Тому нерідко, особливо коли книга видається багато­тисячним накладом, перевагу віддають не палітурці, а обкладинці. В обкладинці також випускають книги, розраховані на незнач­ний термін служби при інтенсивному використанні або на середній термін при невеликій інтенсивності використання.

Обкладинка - зовнішнє покриття видання, що з'єднується з блоком без форзаців. Інакше кажучи, це чотирьохсторінкове по­криття видання, яке скріплює аркуші, охороняє сторінки видан­ня від зовнішнього негативного впливу, сповіщає споживачеві основні відомості про книгу (чи брошуру, які, у більшості ви­падків, видаються саме в обкладинці) і є елементом її художнього оформлення.

Розрізняють просту обкладинку, що складається з однієї де­талі, і складену обкладинку, яка складається з двох або більше деталей. Обкладинка виготовляється, як правило, з цупкого па-

Низовий М.А. Вступ до книгознавства

перу. Чим більший обсяг книги, тим міцнішим має бути папір. Щоб підвищити термін служби і покращити зовнішній вигляд книг, обкладинки зміцнюють, покриваючи їх лаком або припре -совуючи до них прозору полімерну плівку.

При виготовленні книг, окрім обкладинки, застосовують су­ перобкладинку, тобто додаткову обкладинку, що прикриває палі­турку чи обкладинку без з'єднання з нею. Суперобкладинка три­мається на палітурці чи обкладинці з допомогою клапанів - ши­роких закотів, загнутих в середину палітурки або обкладинки.

Суперобкладинка охороняє покриття видання від забруднен­ня і одночасно служить важливим елементом зовнішнього офор­млення книги, виконує рекламні та естетичні функції. Рекомен­дується при випуску наукових, довідкових та літературно-ху­дожніх видань, особливо подарункових.

Іноді для більш надійного збереження, особливо при транс­портуванні, застосовується футляр - картонна чи пластмасова коробка спеціальної форми для зберігання видання. Футляр зас­тосовується при виданні особливо цінних видань: академічних зібрань класичної літератури, енциклопедій, монографій і т. п.

Говорячи про основні зовнішні елементи книги, не можна не згадати також манжет книги (манжетка) — обгортку подарунко­вого видання у вигляді смужки паперу зі склеєними кінцями, яка використовується для реклами, а також для об'єднання в комп­лект декількох видань.

І останній, проте не менш важливий елемент матеріальної час­тини книги - закладка (стрічка-закладка, ляссе) - вузька кольо-рова тканинна стрічка, яку прикріплюють одним кінцем до ко­рінця книжкового блоку, а решту прокладають між сторінками блоку так, щоб другий її кінець виступав за межі книжкового блоку. Використовується для того, щоб фіксувати місце, на яко­му перервано читання, або швидко знайти сторінку, необхідну для виписки і т. п. В цілому, для підвищення культури спілку­вання з книгою. Одночасно закладка виступає одним з елементів художнього оформлення книги [9, С.129-156].

Отже, ми коротко охарактеризували основні зовнішні елементи книги, своєрідні різновиди її „одягу". При цьому слід підкресли­ти, що, при всій важливості зовнішнього оформлення книги, її, як і людину, зустрічають, як кажуть, за вбранням, а проводжають - за розумом (4-6), [20, С.31-60].

Тема 5. Конструкція і структура книги

Тому цілком логічно перейти до розгляду основних внутрішміх елементів книги, тобто до характеристики основних структурних підрозділів книжкового блоку.