Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Тоталітарні принципи та схеми функціонування соціально-комунікаційних інститутів.






Термін " тоталітарний" (від лат. – цілісність, всеохоплюючий) з’явився в італійській мові у 1925 р., коли Муссоліні став говорити про " тоталітарну державу", протиставляючи її " гнилому лібералізму". У Німеччині про " тоталітаризм" говорили в перші роки правління фашистів. Однак пізніше цей термін не використовувався, а Гітлер більше говорив про " авторитарну державу". У Радянському Союзі термін " тоталітаризм" почав використовуватися після 1940 р. у зв’язку із критикою фашизму. У 70-ті рр. Радянські дисиденти стали використовувати його по відношенню до існуючої влади. У англомовних державах тоталітарними стали називати країни з однопартійними режимами, а в роки " холодної війни", країни Заходу стали використовувати цей термін при характеристиці політичного режиму в СРСР.

У сучасній політології тоталітаризм розуміють як форму диктаторського (авторитарного) державного управління. Для його появи необхідні матеріальні та духовні засоби, які з’являються лише індустріальному суспільстві. Дослідники називають наступні риси тоталітаризму:

* тоталітаризм є історично новою формою панування, що відрізняється від старих форм автократії;

* використовуючи демагогічні гасла й утопічні цілі, тоталітарні режими досягають масової підтримки, порушуючи права людини й практикуючи масові репресії.

Різні автори перелічують такі суттєві ознаки тоталітаризму:

а) Тоталітарний (всеохоплюючий) контроль, повне панування ідеологічної та соціально-політичної системи над особистістю, держави – над суспільством; прагнення контролювати не тільки поведінку людини, їх особисте життя, але навіть їх емоції та думки.

б) Здатність досягати масової підтримки, об’єднуючи суспільство (або його значну частину) навколо харизматичного вождя, який веде народ до високої мети. Культ вождя відіграє важливу мобілізаційну роль в будь-якій тоталітарній державі.

в) Легітимне суспільне визнання панування однієї партії та однієї ідеології, що спирається на могутність держави. В тоталітарній державі сповідується одна ідеологія, а інші відкидаються як ворожі, а їх носії піддаються репресіям. Створюється й утримується за державний рахунок потужній ідеологічний апарат, що контролює соціально-комунікаційні інститути.

г) Культивування соціально-психологічного настрою войовничої змобілізованості для відбиття агресії підступних " ворогів народу", для протистояння ворожому оточенню.

д) Тоталітарні режими викликають наступні економічні, політичні, соціальні зміни у суспільному житті.

* в економіці – ліквідація вільного підприємництва, одержавлення матеріального виробництва, запровадження централізованого управління, мілітаризація економіки;

* в політиці – зрощення держави і партії, формування адміністративно-командної бюрократичної системи, імперська зовнішня політика;

* в соціальному житті - розшарування суспільства за ознакою ставлення до влади: номенклатура (правляча еліта); партія (резерв номенклатури); народна маса – об’єкт примусу.

Духовними засобами тоталітаризму є:

· ідеологія, здатна укорінитися в масовому менталітеті й підмінити закон та право;

· ідеологізовані духовно-виробничі соціальні інститути, перш за все освіта, література, мистецтво, філософія, суспільні науки;

· комунікаційні інститути, що управляються партійно-державними органами, а саме: преса, кіно, радіо, книговидання, бібліотеки, музеї, клуби.

Отже, тоталітаризм викликає суттєві зміни в соціально-економічному політичному устрої держави. Подібні зміни можливі лише за умови перетворення соціально-комунікаційних інститутів в опору тоталітарної ідеології, пропагандистські та ідейно-виховні центри. Тоталітаризм не може існувати без потужної пропагандистської машини, що має індустріальну комунікаційну базу ХХ ст. Для тоталітарного режиму соціальна комунікація – одне з головних духовних знарядь.

В результаті, схема тоталітарної СКС докорінно відрізняється від ліберально-демократичної схеми наступними рисами:

* публіка в ліберально-демократичній схемі виступає як рівноправний партнер комунікаційних служб, який пропонує останнім соціальне замовлення, а тоталітарна схема перетворює публіку на пасивний об’єкт маніпулювання;

* монопольним власником комунікаційної системи в тоталітарній державі є ідеологічні органи, які диктують ідеї, події, імена, що підлягають пропаганді та здійснюють загальну цензуру, а в ліберально-демократичній схемі подібного власника нема;

* ліберально-демократична СКС будується на основі правових норм й законів громадянського суспільства, а тоталітарна схема керується директивами керівних органів;

* включення репресивних органів в структуру комунікаційної системи – свідчення комунікаційного насильства тоталітарної держави;

· менеджери, які керують комунікаційною системою в ліберально-демократичній системі, суттєво відрізнялися за своїми кваліфікаційними характеристиками від своїх колег в тоталітарних комунікаційних інститутах, які були номенклатурними представниками ідеологічних органів та підбирались і затверджувались ними.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.006 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал