Роздержавлення друкованих ЗМІ України. Перспективи створення суспільного телерадіомовлення.

За даними Держкомітету з питань радіо і телебачення нині в Україні є 734 комунальних ЗМІ, які можуть бути роздержавлені. Кількість, як бачимо, чималенька, а якщо взяти до уваги, що на одну газету в середньому держава виділяє дотації від 5 до 60000 гривень на рік, то легко можна порахувати, в яку копійку обходяться державні ЗМІ платникам податків. Тому вихід один – слід розпочати процедуру роздержавлення.

Основні рішення щодо роздержавлення ЗМІ були ухвалені у 2006 році. Так, 5 квітня 2006 р. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення розглянула і затвердила проект закону " Про роздержавлення ЗМІ", розроблений Міністерством юстиції України.

Між тим, тільки 5 липня цього року до Верховної Ради України, легітимність якої вже була під питанням, Кабінетом Міністрів було внесено проект закону " Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації

Окремо прописані майнові питання. В проекті закону наявна норма про погашення засновниками протягом чотирьох місяців з дня набрання ним чинності всіх боргів із заробітної плати, обов’язкових платежів та інших фінансових зобов’язань згідно із законодавством. Також внесений проект містить норму про нарахування пенсії журналістам реформованих редакцій із застосуванням норми, методики та порядку нарахування пенсії державному службовцю, якщо ці журналісти досягли пенсійного віку та мають принаймні 20 років страхового стажу на посадах журналістів у державних і комунальних друкованих ЗМІ, стаж роботи в яких зараховується до стажу державної служби.

Oдин із найбільш суперечливих є момент про безоплатне отримання приміщень та майна редакцій виключно для господарських товариств, попередньо заснованих трудовими колективами цих ЗМІ.

Ще одне суперечливе питання – якою мірою має враховуватися думка трудових колективів. На думку експертів, у результаті реформи найгірше почуватимуться районні газети. З одного боку, рекламний ринок там не настільки насичений, аби ці видання мали змогу вийти на самоокупність.

В умовах створення суспільного мовлення, очевидно, велика роль відводитиметься Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення. Європейський досвід свідчить, що цей орган у багатьох країнах відіграє провідну роль, починаючи з призначення керівників наглядових рад і закінчуючи виконанням контрольних функцій.

Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (2005 р.) ухвалила рішення, яким засвідчила, що вона підтримує ініціативи щодо створення суспільного телебачення і радіомовлення в Україні як важливий етап утвердження демократії та побудови громадянського суспільства, забезпечення необхідних реформ в інформаційній сфері та реальної свободи слова. Національна рада заявляє про свою готовність приєднатися до цих процесів і зробити все належне, що від неї вимагатиметься в плані сьогоднішніх рішень і в плані нового законодавства, яке ми приймемо з урахуванням усіх висловлених зауважень, пропозицій та рекомендацій парламентських слухань.

База для створення суспільного телерадіомовлення - звичайно ж, національні теле- та радіокомпанія, іншої просто не існує. Творити з нуля - це дуже складна і довга в часі справа. Враховуючи перспективу цифрового телебачення, з’явиться можливість на одному нинішньому каналі утворити 5–7 цифрових. Наприклад, канали про культуру, освіту, науку і техніку, природу, канал для дітей тощо. Крім того, у нас є обласні державні телерадіокомпанії. Їх можна об’єднати у Другий канал суспільного радіо і телебачення і, наприклад, утворити в рамках суспільного мовлення канал " Республіка" - такий самий суспільний, під крилом тієї ж Наглядової ради, яка призначатиме там керівництво, відстежуватиме і таке інше.

Паралельно слід створювати накопичувальний фонд розвитку суспільного телерадіомовлення на основі спеціальних податків, можливо, зборів з ігорного бізнесу, з реклами алкогольних напоїв та тютюну, з тоталізаторів, лотерей і, врешті-решт, із спонсорських та меценатських внесків. Можливо, варто подумати і про абонентну плату.

Суспільне телерадіомовлення має стати професійним еталоном для всіх засобів масової інформації, воно обов’язково має подавати різні точки зору на події, стати еталоном у дотриманні свободи слова, у культурі мовлення, в художньому, духовному наповненні. З часом воно повинно мати і свої друковані видання, і серйозний конкурс програм, вартих трансляції на його каналах, і здатність забезпечувати журналістські розслідування (маю на увазі матеріально й технічно), і власні престижні премії.

Підпунктом 12.4 Резолюції ПАРЄ № 1466 Україні рекомендовано розпочати роздержавлення засобів масової інформації, заснованих органами державної влади та місцевого самоврядування. Пунктом 3 Плану заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи, затвердженого Указом Президента України від 20 січня 2006 року № 39, передбачено створити умови для забезпечення плюралізму у висвітленні засобами масової інформації процесів та подій, що відбуваються в Україні та за її межами, для чого Кабінету Міністрів України рекомендується підготувати та подати в установленому порядку для наступного внесення на розгляд Верховної Ради України проект Закону про обмеження впливу органів державної влади та органів місцевого самоврядування на друковані засоби масової інформації.

Згідно з пунктом 109 Доповіді Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо виконання Україною обов’язків та зобов’язань, роздержавлення державних та комунальних ЗМІ може розглядатись як важливий елемент запровадження ринкових відносин у сфері масової інформації та збільшення кола видань, вільних від політичного та економічного тиску. Існування в Україні державних засобів масової інформації, як зазначено у Доповіді, є анахронізмом, що перешкоджає розвитку інформаційного суспільства в державі.

Ідея роздержавлення засобів масової інформації — не нова й генерується вже на державному рівні. Зокрема, роздержавлення друкованих засобів масової інформації є кроком до поглиблення євроінтеграційних процесів України. Але роздержавлення не може відбуватись без внесення відповідних змін до чинного законодавства, зокрема, до Законів України " Про місцеві державні адміністрації", " Про органи місцевого самоврядування в Україні", " Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", " Про інформацію", " Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", " Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", " Про приватизацію державного майна" та низки інших підзаконних актів, а також відокремлено від суспільних перетворень, які відбуваються в контексті адміністративно-територіальної реформи.

Щодо терміна " роздержавлення", то, на думку представників Національної спілки журналістів України та Незалежної медіа-профспілки, наша держава може претендувати на те, аби вважатися винахідником цього поняття [6]. Адже, для решти країн колишнього соціалістичного табору, що ставили перед собою аналогічні завдання — позбутися такого пережитку комуністичного режиму, як комунальна та державна преса — існує інша назва. Там " роздержавлення" називається звичайною приватизацією. Найпоширенішою її схемою є викуп трудовим колективом. Ця модель застосовується переважно у Східній Європі. Негативні наслідки — можливість банкрутства та перепродаж трудовими колективами засобів масової інформації новим власникам. Приклад — " Вечірні новини" (Боснія) та регіональні ЗМІ (Литва). На другому місці за популярністю є конкурсна приватизація. Її мінуси — втручання держави у приватизаційні конкурси, як це сталось з видавництвом " Око" (Боснія і Герцеговина), продаж офшорним компаніям (Хорватія), скандал щодо розподілу теле- і радіочастот (Угорщина), продаж за заниженою ціною друкарень (Польща). Найменш поширеним механізмом приватизації є безоплатна передача майна трудовомуколективу. Модель була популярною у Польщі, Сербії й Хорватії, але спровокувала поодинокі банкрутства видань.

Варто зазначити, що чинне вітчизняне законодавство не містить визначення терміна " роздержавлення". Під роздержавленням медіа юристи розуміють зміну форми власності, перетворення державних підприємств у підприємства з іншими (недержавними) формами власності. Це не суперечить поняттю приватизації державного майна, під яким, відповідно до статті 1 Закону України " Про приватизацію державного майна", розуміється відчуження майна, що перебуває у державній власності, та майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями, відповідно до цього Закону для підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України. Тому деякі фахівці у сфері медіа-права вважають, що мова має йти не про роздержавлення державних та комунальних засобів масової інформації, а про їхнє реформування…..

Ще у 1997 році парламент прийняв відповідний закон щодо створення суспільного телерадіомовлення. Закон був підписаний, обнародуваний, вступив у дію із 1997 року. Зараз 2012 рік і зовсім небагато часу залишилось до того, щоб відзначити ювілейну дату прийняття цього законопроекту. Президент Національної радіокомпанії Віктор Набруско вважає, що дискусію щодо громадського мовлення варто вести лише в контексті усього національного інформаційного ландшафту, де частка державного ресурсу сьогодні менше десяти відсотків. Для становлення цивілізаційних норм, функціонування національного інформаційного поля, як перехідного етапу до повнокровного громадського мовлення, варто звернути увагу на відпрацювання в законодавчій сфері незаперечних механізмів щодо пріоритетності державних, а далі і суспільних мовників, їхньої присутності в усіх регіонах держави. При цьому на перехідному етапі варто максимально зафіксувати засадні принципи національної інформаційної політики.

Керівник медійної інвестиційної компанії " Нова студія" Олександр Ткаченко вважає, що найголовніше, що має вирізняти суспільне телемовлення від мовлення приватних каналів - це програмна політика. Телебачення для суспільства, на його думку, - це телебачення, яке враховує інтереси суспільства, яке йому цікаве і є популярним. Основу мовлення такого телебачення мають складати не тільки інформаційні програми, але й серіали українською мовою, документальні проекти про історію культури, дитячі програми кращої якості, орієнтовані, в першу чергу, на маленьких глядачів, різноманітні ток-шоу, унікальні спортивні трансляції, які популяризують, у першу чергу виступи вітчизняних збірних, а головною відмінною рисою має стати не закупний програмний продукт, бо сьогодні це переважно російські програми на телебаченні українському, а високоякісна продукція вітчизняного виробництва.