Підклас розіди

Підклас розіди — Иовісіае об'єднує близько 170 родин. Для найдавніших видів цього підкласу характерні такі примітивні мор­фологічні ознаки, як актиноморфні квітки з роздільнопелюстковим віночком, апокарпний гінецей і велика кількість тичинок. У високо- розвинених видів квітки зигоморфні, віночок зрослопелюстковий, гінецей складається з невеликої кількості маточок, монокарпний і ценокарпний, тичинок небагато.

Родина ломикаменеві — Saхifragaceae об'єднує 6 родів і понад 1000 видів, розповсюджених головним чином у помірній і холодній зонах північної півкулі. Це дерев'янисті і трав'янисті рослини з простими, черговими, супротивними або мутовчастими, без прилистків, листками. У деяких рослин листки м'ясисті. Квітки поодинокі або в суцвіттях, актиноморфні (рідше зигоморфні), двостатеві (рідко одностатеві), з подвійною або про­стою оцвітиною. Чашолистків і пелюсток п'ять (рідко чотири), тичинок п'ять — десять або чотири — вісім, маточка одна (або дві — три), з двох або чотирьох плодолистків. Зав'язь багатогнізда, верхня, напівнижня і нижня, насінних зачатків багато. Плід ценокарпний — ягода або коробочка. Характерним представником, що застосовується в медицині, є бадан товстолистий — Berge­nia crassifolia — багаторічна вічнозелена трав'я­ниста рослина з довгим горизон­тальним повзучим кореневи­щем. Плід — коробочка з двома ло­патями, що розходяться. Бадан розповсюджений у го­рах Південного Сибіру і Серед­ньої Азії, росте на скелях і кам'янистих схилах. Він розводиться в ботанічних садах по всій Україні. В медицині використовують кореневище, що містить багато дубильних речовин. Його застосо­вують: як в'яжучий, протизапальний і антисептичний засіб; в гінекологічній практиці для лікування ерозії шийки матки; при кишкових захворюваннях неінфекційного походження.

Родина товстолисті. Др родини товстолисті — Crassulaceae, належить близько 35 родів і 1500 видів, розповсюджених дуже ши­роко, але головним чином у теплих сухих областях Південної Аф­рики і Середземномор'я. Це одно- або багаторічні трави, рідко кущі і напівкущі з простими, товстими, соковитими, м'ясистими, без прилистків, листками, які іноді зібрані в густі прикореневі розетки. Квітки актиноморфні, двостатеві (рідко одностатеві, причому тоді рослини дводомні), в суцвіттях китиця, волоть, щиток або зонтик. Оцвітина подвійна. Чашолистків від 3 до 20, вільних або зрослих. Віночок роздільнопелюстковий, рідше зрослопелюстковий. Пелю­сток стільки, скільки чашолистків, а тичинок стільки, скільки пелю­сток, або вдвічі більше. Тичинки вільні або зростаються основами з пелюстками. Маточок стільки, скільки пелюсток. Біля кожної маточки знаходиться по одній лусковидній нектарниковій залозці. Плід складний апокарпний (рідко ценокарпний): багатолистянка, рідко коробочка.

Представником родини, що застосовується в медицині, є ро­діола рожева— Rhodiola rosea — золотий корінь, або розовий корінь, як її нази­ває місцеве населення. Це бага­торічна дводомна трав'яниста рослина з дерев'янистим, тов­стим, галузистим (багатоголо­вим) бульбоподібним кореневи­щем, вкритим скупченими не­дорозвиненими лусковидними листками. Від кореневища від­ходить кілька тонких коренів. Плоди — багатолистянки, з коротким тонким носиком, пурпурні або зеленуваті. Родіола розповсюджена в Арктиці, в горах Західної Європи, Алтаю, в Східному Сибіру, в горах Середньої Азії, Карпатах, в Монголії та Китаї. Вона росте по берегах річок, на галечниках, скелях, дюнах, у тундрі. Використовується як загальний стимулю­ючий засіб, особливо при розумовій праці. Крім того, родіола підвищує опір організму несприятливим умовам, тобто має так звану адаптогенну дію (як і рослини родини аралієві). Інтенсивна заготівля рослини призвела до значних зменшень її природних заростей. Рослина знаходиться під охороною.

Каланхое перисте—Kalanchoe pinnata є багаторічною трав'я­нистою рослиною з прямим м'ясистим стеблом заввишки 60— 120 см, часто здерев'янілим у нижній частині. Каланхое перисте розповсюджене дуже широко в тропічних країнах різних континентів. Воно росте на кам'янистих грунтах по сухих гірських схилах (до висоти 500 м над рівнем моря), а також на піщаних морських узбереж­жях, на скельних берегах річок. Широко культивується в кімнат­них умовах (часто його називають «кімнатний женьшень»), а та­кож уведене в промислову культуру. Препарати каланхое застосо­вують як протизапальний засіб, для лікування незагоюваних ран, пролежнів, у хірургічній, стоматологічній і акушерсько-гінеко­логічній практиці.

Каланхое Дегремона — К. daigremontiana відрізняється від ка­ланхое перистого здатністю утворювати на зубчиках листків ве­лику кількість «діток» — маленьких рослинок з листочками і ко­рінцями. На нижній стороні листка в каланхое Дегремона є рожево- фіолетові розводи. Каланхое росте на південно-західній частині острова Мадагаскар на піщаних грунтах. Місцеве населення вико­ристовує сік і свіжі розім'яті листки для швидкої зупинки крово­течі при пораненнях, для лікування при наривах, різних екземах і висипах на шкірі.

Очиток великий, або заяча-капуста велика, — Sedum maximum являє собою багаторічну трав'янисту рослину заввишки 40—80 см потовщеним веретеновидним кореневищем. Листки супротивні, потовщені, м'ясисті, довгасто-овальні.

Плід — складна листянка. Очиток розповсюджений у центральних і західних районах Європи в широколистяних, рідше в мішаних лісах. Водний екстракт із трави очитка випускається під назвою «Біосед» і застосовується як біостимулюючий засіб.

Родина аґрусові. Родина Grossulariaceae об'єднує 2 роди і близько 150 видів, розповсюджених у помірних і холодних країнах північної півкулі. Це дерева і кущі, часто з колючками. Представ­ники родини мають прості, почергові листки, без прилистків. Квіт­ки рослин поодинокі або в суцвітті поникла китиця, актиноморфні, з подвійною або простою чотири-п'ятичленною оцвітиною, чотир- ма-п'ятьма тичинками, однією маточкою із двох — п'яти плодоли­стків, з нижньою одногніздою зав'яззю. Плід — ягода.

До родини аґрусові належать такі відомі рослини, як агрус відхилений — Grossularia reclinata — колючий кущ з пагонами, вкритими пальчастороздільними шипами. Плід—ягода, що може бути куляста, овальна, зелена, жовта, білувата або пурпурна, обпушена шорсткими волосками або без них, із залишком оцвітини на верхівці. Батьківщиною аґрусу вважаються Європа, Північно-Західна Африка і Азія, де він росте в лісах, на лісових галявинах, серед кущів. Культивують його з XVI ст. і називають «північним вино­градом» (культура аґрусу доходить до 65° пн. ш.). Відомо понад 500 сортів аґрусу. Його плоди використовують при перевтомі, а та­кож як засіб, що регулює кров'яний тиск.

Смородина чорна — Ribes nigrum — це кущ без шипів з три п'ятилопатевими листками, на нижній стороні яких знаходяться точкові жовті залозки. Плід — куляста чорна ягода із залишком засохлої оцвітини на верхівці. Вся рослина дуже ароматна. Чорна смородина росте дико в Європі, Сибіру, Середній Азії по берегах річок, у вологих лісах, по окраїнах боліт. Вона уведена в культуру з кінця XIX — початку XX ст. Плоди смородини чорної містять велику кількість вітамінів, каротин, мікроелементи, органічні кислоти, пектинові речовини; листки і бруньки — ефірну олію, вітаміни групи В, вітамін С, каро­тин, солі фосфору, заліза тощо. В медицині використовують: плоди — для лікування і профілактики променевих уражень, при захворюваннях шлунку, серцево-судинної системи, як протицин­готний засіб, при венеричних захворюваннях; листки — при подагрі, ревматизмі, для ванн при рахіті і діатезах у дітей тощо; бруньки — як вітамінний і дезинфікуючий засіб. Ягоди чорної смо­родини споживають у сирому і переробленому вигляді. їх заготов­ляють на зиму (сушать, варять, перетирають з цукром), викори­стовують у кондитерській промисловості і для виробництва вин. Не рекомендують уживати чорну смородину після інфаркту, а та­кож при тромбозах.

Смородина червона, або порічки червоні, — Ribes rubrum — це кущ без шипів з три п'ятилопатевими черговими листками. Структура квіток така ж, як і у смородини чорної. Плід — куляста соковита ягода, що'буває червона, біла, рожева або темно-вишнева. Смородина червона розповсюджена в північній півкулі в зоні з помірним кліматом, до­сягає гірських районів Центральної Америки. Вона введена в культуру в XV—XVI ст., налічує понад 50 сортів. Плоди порічок ба­гаті на вітаміни В_ь В_]2, Р, Е, К, РР, каротин, містять кумарини, пектинові та мінеральні речовини, органічні кислоти тощо. В меди­цині використовують плоди й листки порічок: плоди — як джерело вітамінів, для виведення із організму холестерину, при шлунково- кишкових захворюваннях, як протизапальний і потогінний засоби, для підвищення тонусу організму; листки — при подагрі, ревма­тизмі і сечокам'яній хворобі.

Родина розові. — Rosaceae налічує 100 родів і по­над 3 000 видів, розповсюджених по всій земній кулі. Найбільша їх різноманітність відзначена в країнах з помірним кліматом північ­ної півкулі. Це листопадні й вічнозелені дерева, кущі, багаторічні (рідше однорічні) тр& ви, іноді ліани. Листки цих рослин чергові, рідко супротивні, прості і складні, з прилистками, які рано опа­дають або зберігаються, зростаючись з основою листка (рахіса). Квітки поодинокі і в суцвіттях, актиноморфні (рідко зигоморфні), п'ятичленні, рідше чотири- або шестичленні. Квітколоже випукле, плоске, увігнуте або келихоподібне.Чашечка роздільнолиста (іноді здається зрослолистою, якщо чашолистки відходять від розшире­ної дисковидної основи квітколожа), іноді з підчашею. Віночок майже завжди розвинений, яскраво забарвлений, рідко він недо­розвинений, малопомітний або відсутній. Андроцей циклічний. Кількість тичинок може відповідати кількості пелюсток, але ча­стіше вдвічі, вчетверо і більше перевищує її. Маточка одна або багато, утворена одним або кількома плодолистками. Гінецей про­стий і складний, апокарпний або ценокарпний. Зав'язь одно-, дво- або багатогнізда, верхня або нижня. Характерною особливістю для видів родини розові є наявність гіпантія^ що утворюється при зростанні основ чашолистків, пелюсток і тичинок з квітколожем. Форма гіпантія може бути різноманітною: блюдце-, дзвонико-, гле­чикоподібною. У видів з нижньою зав'яззю гіпантії зростаються з нею і при дозріванні плодів стають соковитими (соковита части­на плодів яблуні, груші); іноді гіпантій стає твердим, здерев'яні­лим. Плоди прості і складні, апокарпні або енокарпні: горішки, кістянки, яблука, полуничини, цинародії. Насіння не має ендоспер­му. Родину розові поділяють на чотири підродини: таволгові — Spiraeoideae, розові — Rosoideae, яблуневі — Maloideae, сливові — Prunoideae, які розрізняються головним чином будовою квітки, гінецея і плода.

Підродина таволгові. Ця підродина — Spiraeoideae об'єднує види з невеликими квітками. Плід апокарп­ний — складна листянка.

Представником підродини є таволга середня — Spirea media. Це кущ заввишки 1—2 м з невеликими еліптичними листками, що мають 6—8 гострих зубчиків на верхівці. Таволга поширена в Пра­вобережному Лісостепу, зрідка зустрічається у Вінницькій, Хмель­ницькій областях, спорадично в Карпатах. Росте серед кущів у світлих лісах, на кам'янистих схилах, уведена в культуру як декоративна рослина.

Горобинник горобинолистий — Sorbaria sorbifolia, являє собою кущ заввишки 2—3 м з непарноперистоскладними листками і дріб­ними (6—8 мм у діаметрі) квітками, зібраними у волотеподібні суцвіття. Вся рослина, особливо на початку вегетації, густо опуше­на. Горобинник розводиться в садах як декоративна рослина.

Гадючник звичайний, або зелені горішки, — Filipendula vulga­ris — це багаторічна трав'яниста рослина. Плоди'—складні листянки. Гадючник звичайний поширений у південних районах України, Західному і Середньому Сибіру, в Казахстані, на Кавказі. Росте в степах, на сухих луках, галявинах, на окраїнах лісів, у чагар­никах. Він застосовується в народній медицині як сильний сечогінний, проносний і кровоспинний засіб і як засіб від геморою і грижі. Входить до складу збору Здренко.

Гадючник оголений — Filipendul a denudata — це багаторічна трав'яниста рослина з повзучим кореневищем і високим, заввишки до 2м стеблом. Плоди — складні листянки, закручені по спіралі. Гадючник оголений поширений майже скрізь, за винятком Далекого Сходу. Він росте в сирих лісах, на трав'янистих болотах, на луках, по берегах водоймищ. Народною медициною застосовуються квітки цієї рослини як слабов'яжучий засіб, при кровотечах, проносах, як потогінне і за­сіб від нежитю.

Підродина розові. Характерна особливість видів цієї підроди­ни — Rosoidеае полягає в тому, що їх листки складні, мають при­листки, які приростають до черешка (рахіса) листка. Квітки пооди­нокі або в суцвіттях. Плоди прості або складні, апокарпні: суничина (фрага), цинародій, складна кістянка, складний горішок.

Характерним представником цієї підродини є малина звичай Rubus idaeus— багаторічна кореневищна рослина з дворічними шипуватими стеблами. Плід апокарпний — складна кістянка. Малина звичайна поширена в Європі, в Сибіру, Середній Азії. Вона росте в широколистяних і хвойних лісах, на вирубках, згарищах, широко культивується, налічує багато сортів. Плоди малини використовують як потогін­ний засіб при простудних захворюваннях, а також як сировину для харчової промисловості.

До роду Rubus належить також ожина — R. caesius — багато­річна рослина, дещо схожа на малину, з напівколесовидно зігнути­ми, густо вкритими шипами стеблами і чорними блискучими плода­ми, прирослими до квітколожа. Ожина поширена скрізь в Європі, Західному Сибіру (крім арктичних районів), в Казахстані, Серед­ній Азії і на Кавказі. Вона росте по долинах річок і струмків, у сирих лісах, заростях чагарників, на вирубках і галявинах. Ця рослина введена в культуру, її плоди приємні на смак, використо­вуються безпосередньо в їжу, в кондитерському виробництві, для виробництва безалкогольних напоїв. Сік плодів раніше застосову­вали як барвник для ниток і тканин.

Морошка — Rubus chamernorus — це дводомна багаторічна трав'яниста рослина з простими ниркоподібними, по краю город­частими листками і поодинокими білими верхівковими роздільно­статевими квітками. Плоди — кістянки, спочатку червоні, а при дозріванні — жовті. Морошка поширена в тундрі, лісотундрі, тайзі в Європі, Сибіру й на Далекому Сході. Вона росте на торф'яних болотах, у заболо­чених лісах, мохових і чагарникових тундрах. Плоди використо­вують в їжу; їх споживають сирими або роблять заготівки для збе­рігання. В народній медицині вони є сечогінним засобом. Рослина вважається добрим медоносом.

, Суниці лісові— Fragaria vesca являють собою багаторічну трав'янисту рослину з коротким кореневищем і лежа­чими стеблами — вусами, що вкорінюються.

Плід апокарпний — із багатьох го­рішків, занурених у соковиту м'якоть квітколожа. Суниці поширені в Карпатах, у Поліссі, в лісостеповій і степовій зонах та Гірському Криму. Вони ростуть у лісах, на схилах, галявинах, у чагарниках. Ця рослина введена в культуру, існує багато її сортів.

Використовують листки і плоди суниць. Плоди їдять у сирому і переробленому вигляді, застосовують у кондитерському вироб­ництві і для виготовлення безалкогольних напоїв. Листки є замі­нювачем чаю. Народна медицина використовує плоди і листки як сечогінний засіб, при подагрі, ниркових каменях.

Полуниці, або суниці зелені, — Fragaria viridis — це рослина, схожа на суниці. Але вона дводомна її плоди темно-червоні з му­скатним ароматом, волоски на квітконіжках спрямовані в різні боки, а плодики майже не занурені в м'якуш квітколожа. Полуниці дуже поширені. Існують садові великоплідні сорти. Полуниці вико­ристовуються так, як і суниці.

Перстач прямостоячий, або калган, — Potentilla erecta — це багаторічна трав'яниста рослина з коротким потов­щеним дерев'янистим кореневищем. Наявність чотирьох пелюсток у квітці є видовою діагностичною ознакою, яка відрізняє перстач прямостоячий від інших видів цього роду, що мають п'ятипелюстковий віночок. Плід—багато-горішок. Ця рослина поширена переважно в лісовій зоні Європи, росте між кущами, на луках і по болотах. Кореневище перстача містить дубильні речовини (20 — 35 %), флавоноїди, еф|рну олію. Наукова і народна медицина використо­вують його як в'яжучий засіб.

Родовик лікарський—Sanguisorba officinalis являє собою багаторічну трав'янисту рослину з товстим дерев'яни­стим кореневищем і прямостоячим стеблом заввишки 20 — 100см (іноді вище). Плід — однонасінний чотиригранний горішок. У країнах СНД родовик лікарський поширений скрізь, крім Крайньої Півночі і пустель Середньої Азії та Казахстану. Він росте на заливних луках, у розріджених лісах, на узліссях, лісних галявинах і серед чагарників. У медичній практиці використовують кореневище і корені як в'яжучий і кровоспинний засоби при шлункових захворюваннях і маткових кровотечах. Кореневища родовика містять до 25 % ду­бильних речовин, крохмаль, ефірну олію, сапоніни, барвники, а ли­стки — до 0, 036 % вітаміну С і каротин. На Кавказі листки родо­вика використовують в їжу. Відваром суцвіть раніше забарвлювали тканини в сірий і червонуватий кольори. Родовик — добрий медо­нос, цінна кормова і декоративна рослина.

Рід шипшина — Rosa - це кущі з па­гонами, що вкриті шипами. Плід — цинародій (багатогорішок у розрослому м'ясистому гіпан­тії). При дозріванні плодів квітколоже розростається, забарв­люється в червоний або оранжевий колір з різними відтінками і стає м'ясистлм. У медичній практиці застосовується шипшина травнева — Rosa majalis, або Rosa cinnamomea — це високий кущ, пагони якого вкриті загнутими вниз парними і щетиновидними шипами. У медичній практиці використовують плоди, тобто гіпантії, як полівітамінний засіб. Вони входять до складу вітамінних зборів. Препарат «Олія шипшини», який отримують з плодиків, засто­совують для лікування захворювань шкіри, опіків, пролежнів тощо. Відвар коренів шипшини здавна використовується народною медициною як в'яжучий і закріплюючий засіб при шлункових за­хворюваннях. До видів з великим вмістом вітаміну С та інших вітамінів, крім шипшини травневої, належить шипшина зморшкувата— R. rugosa з майже шкірястими, великими зморшкуватими листками. її батьківщиною є Далекий Схід, Японія, Китай.

Шипшина голчаста— Rosa acicularis відзначається численни­ми парними, злегка зігнутими або прямими, тоненькими шипика­ми, розміщеними біля основ листків. Вона поширена в північних районах від Тихого океану до Санкт-Петербурга, на півдні по Вол­зі, в північному Казахстані, в лісах Тянь-Шаню..

Шипшина Федченка — R. fedtschenkoana має великі прямі роз­ширені до основи шипи, шкірясті, майже округлі сизуваті листочки і великі (завдовжки до 5см) щетинисто опушені червоні плоди. Вона росте на Памірі, Алтаї, Західному Тянь-Шані.

Шипшина Беггера — Rosa beggeriana відзначається двома серповидно-зігнутими, жовтуватими шипами біля основ листків. Листочки і плоди маленькі. Вона росте в Середній Азії і Казахста­ну, на Памірі, Алтаї і Тянь-Шані.

Шипшина собача — це кущ з рід­кими, але міцними, зігнутими і в основі розширеними шипами. Його чашолистки перисторозсічені, після відцвітання відгинаю­ться вниз і відпадають задовго до достигання плодів. На верхівці плодів (гіпантіїв) знаходиться п'ятикутна площадка. Ця шипшина поширена по всій Україні, в південних районах Європи і на Північ­ному Кавказі. її плоди (гіпантії) значно бідніші на вітамін С (0, 2—0, 9 %) порівняно з плодами шипшини травневої. їх вико­ристовують для виготовлення препарату «Холосас», який застосо­вується при хворобах печінки, а також як сечогінний засіб.

До роду шипшина належать усі сорти троянд (понад 12 000); вони розрізняються забарвленням і кількістю квіток на стеблі, їх розмірами, строками цвітіння, ароматом. Такі види шипшини, як дамаська — R. damascena і столиста — R. centifolia, культивують­ся для одержання ефірної олії, що використовується в парфумерії і для виготовлення препарату «Розанол» з сильно вираженими бактерицидними властивостями.

Підродина яблуневі. Види цієї підродини — Maloideae характе­ризуються нижньою зав'яззю, соковитими плодами — «яблуками», що утворюються при розростанні гіпантія і зростанні його із за­в'яззю.

Яблуня домашня — Malus domestica — це по­ширене плодове дерево з простими, яйцевидними листками на не­великих черешках. Квітки з рожевими пелюстками і жовтими ти­чинками зібрані в зонтиковидних суцвіттях. У культурі яблуня домашня росте скрізь, крім північних райо­нів. В плодах містяться цукри (5—24 % залежно від сорту), органічні кислоти, вітамін С та інші вітаміни. У медицині застосовують екстракт яблучнокислого заліза, а в побуті вживають плоди в свіжому вигляді і в різноманітних виробах.

Крім яблуні домашньої, в культурі відомі такі види: яблуня сливолиста, або китайська, — М. prunifolіа з еліптичними листками і невеликими (1, 5—2 см завдовжки) плодами; яблуня Палласа — М. pallasiana з видовжено загостреною верхівкою листків і куле- видними (8—10 мм у діаметрі) плодами, яблуня ягідна — М. bасata з кулевидними (8—10 мм у діаметрі) плодами. Деякі види цього роду мають ряд форм з махровими квітками. Плоди вказа­них видів вживають в їжу сирими, з них варять варення, їх вико­ристовують у кондитерській промисловості.

Груша звичайна — Pyrus communis — це дере­во, іноді з колючками, якими закінчуються пагони. Квітки дерева в бутоні рожеві, при розкриванні — білі з темно-чер­воними пиляками, в щитковидних суцвіттях. Структура квітки та­ка ж, як і в яблуні. Плід грушоподібний або округлий з кам'янисти­ми клітинами навколо насінної камери. Груша звичайна поширена по всій Україні, крім південного степу. Вона росте в світлих лісах. Культивується в більш південних районах, ніж яблуня. Існує близько 5 000 сортів груш, плоди яких розрізняються за смакови­ми якостями, формою, строками дозрівання і зберігання. Народна медицина використовує сушені плоди груш як в'яжу­чий засіб. У побуті споживають їх в їжу сирими, готують компоти, варення, цукати.

Айва довгаста — Cydonia oblonga — це плодове дерево заввишки 1, 5—8 м з еліптичними або яйцевидними листками завдовжки 3—7 см, зверху голими, знизу сіруватими від густого опушення. Плоди являють собою яблука, досить великі, ребристі, вкриті павутинистими волосками, які легко стираються, з твердою, ароматною м'якоттю. Плоди відзначаються великою кількістю кам'янистих клітин і наявністю 15—20 насінин у кожному гнізді. Насіння часто злипається в грудочки тому, що в його зовнішній шкірці знаходяться слизові клітини. Насіння використовується в медицині для лікування проносів, кровохаркання, кровотеч, а також застосовується в косметиці. Плоди є сировиною для кондитерської промисловості і безпосередньо вживаються в їжу.

Хеномелес, або айва японська, — Chaenomeles speciosa — це колючий кущик заввишки 0, 8—3м. Плоди яблуковидні, кулясті або овальні, завдовжки 4—5 см, лимонно-жовті, дуже ароматні. Батьківщина хеномелесу — Японія. Його плоди багаті на вітамін С, з них готують компоти, варення, напої.

Горобина звичайна — Sorbus aucuparia являє собою дерево заввишки до 18 м або кущ з сірою гладенькою корою. Плоди (яблука) кулевидної або овальної форми, оранжеві, червоні або жовті з невеликою кількістю кам'янистих клітин або без них. Ця рослина поширена в Правобережному Поліссі, лісостепу, на Кавказі. Росте біля водойм, на вирубках, як підлісок в лісах, у придорожних лісопосадках. Її зрілі висушені плоди, зібрані до заморозків, використовуються як полівітамінний, протицинготний, кровоспинний засоби, свіжі плоди — при атонії кишечника, дизентерії, атеросклерозі, нирковокам'яній хворобі, гіпертонії.

Горобина домашня — Sorbus domestica відрізняється від горобини звичайної тим, що її листки складаються з 5—12 листочків, квітки мають дещо більші розміри, а плоди — велику кількість кам'янистих клітин. Горобина домашня росте в лісах, серед чагарників, у горах Криму, Кавказу і Балканського півострова, доходить до північного лісостепу. Вона культивується як декоративна рослина в садах і парках південних областей України. Плоди горобини домашньої використовують в їжу. Горобина чорноплідна — Aronia melanocarpa — це кущ з простими еліптичними або оберненояйцевидними листочками з двоякогородчастим краєм. її квітки невеликі, в щитковид­них суцвіттях звичайної для підродини будови. Плоди яблуковидні, блискучі, з восковим нальотом, з великим вмістом вітамінів С, Р, каротину, цукрів (5—10 %), органічних кислот, пектинових і дубильних речовин, мікроелементів. Плоди використовуються для лікування гіпертонії та профілактики атеросклерозу, в харчовій промисловості. З них одержують біологічно активний барвник з великим вмістом (близько 6, 5 %) вітаміну Р.

Глід криваво-червоний — Crataegus sanguinea — це кущ або невелике деревце з пагонами двох видів: видовженими, в пазухах листків яких знаходяться колючки завдовжки 2—5 см, і вкороченими зі скупченими листками, які часто закінчуються колючкою. Плоди яблуковидні криваво-червоні, із залишками чашолистків на верхівці. Глід криваво-червоний поширений у лісній і лісостеповій зонах Європи, Західного і Східного Сибіру, Середньої Азії. Він росте в розріджених лісах, на узліссях, по берегах річок, широко культивується на Україні, в Сибіру, Казахстані. У медичній практиці використовуються квітки, листки і плоди глоду як кардіотонічний, спазмолітичний, седативний, гіпотензивний і протиалергічний засоби.

Підродина сливові. Ця підродина — Prunoideae об'єднує дерева й кущі з простими черговими листками з опадаючими прилистками. Зав'язь одногнізда. Плід — соковита або суха кістянка. Характер­ним представником підродини є мигдаль звичайний — Amygdalus communis. Це деревце з ланцетними, короткочерешковими листками. Плід — суха кістянка з неїстивним оплоднем, великою кісточкою і однією насіниною. Мигдаль має два різновиди: мигдаль солодкий — A. communis var dulcis і мигдаль гіркий — A. communis var amara. Зовні ці різновиди однакові. Мигдаль гіркий росте дико в горах Копет-Дагу (Туркменістан), у Західному Тянь-Шані, в Південній Арменії. Мигдаль солодкий у дикому вигляді не зустрічається. Обидва різновиди культивують у Середній Азії, в Криму і на Кавказі.

У насінні мигдалю гіркого міститься глікозид амигдалін, який розщеплюється на глюкозу, бензойний альдегід і синильну кислоту. Насіння отруйне (вживання 5—10 насінин спричиняє отруєння). У медицині насіння використовується для приготування гірко- мигдальної води, що застосовується для покращення смаку ліків, як заспокійливий і знеболюючий засіб. У насінні мигдалю солодкого амигдаліну немає, тому його використовують в їжу, для виго­товлення різних кондитерських виробів. Жирна олія, що знахо­диться в насінні, використовується як розчинник для ін'єкційних препаратів.

Лавровишня лікарська— Laurocerasus officinalis — це вічнозелений кущ або деревце з черговими шкірястими, цілокраїми, довгасто-еліптичними, короткочерешко- вими листками, зверху блискучими, знизу бліднішими, матовими. Плід — чорна кістянка. Лавро­вишня дико росте на Чорноморському узбережжі Кавказу. З її кори і бруньок виготовляють лавровишневу воду, яку за­стосовують нарівні з гіркомигдальною.. Плоди вживають в їжу. Рослина рекомендована для озе­ленення районів з м'яким кліматом.

Вишня звичайна — Cerasus vulgaris являє со­бою дерево з еліптичними листками і опадаючими прилистками. Плодами є кулясті кістянки різного кольору — від світло- до темно-червоного (залежно від сорту) з соковитою м'якоттю. Батьківщиною вишні вважається Середземномор'я. Вона поширена в садах по всій Україні, без належного догляду дичавіє. У медицині застосовується вишневий сироп для покращення смаку ліків (при виготовленні дитячих лікарських форм). Плоди їдять у свіжому і переробленому вигляді. їх використовують у хар­човій, кондитерській промисловості, для виробництва напоїв.

Черешня — Cerasus avium — це дерево, що схоже на вишню. Від останньої черешня відрізняється наявністю залозок біля основи листкової пластинки, опушенням нижнього боку листків і відсутністю приквіток. її плоди — кулясті кістянки різного кольору — від жовтих до темно-червоних (залежно від сорту). Вони більші, солодші і визрівають раніше, ніж плоди вишні. Черешня поширена в західних і південних областях України, в Лівобережному Лісо­степу, Гірському Криму. Широко використовуються її плоди, які споживають у сирому і переробленому вигляді.

Слива домашня — Prunus domestica — це дерево дикоросле — з колючками, в культурі — без колючок. Плоди м'ясисті, кулясті або довгасті, червоні, темно-сині, жовтуваті або зелені (залежно від сорту) кістянки з сизим воско­вим нальотом і однією сплюснутою кісточкою. Слива поширена по всій Україні. Вона культивується в садах і парках, іноді дичавіє. Плоди сливи використовують у свіжому і переробленому вигля­ді в харчовій, кондитерській і лікеро-горілчаній промисловості. Вони містять цукри, вітаміни, органічні кислоти і велику кількість пектинових речовин. Як і інші плоди, що містять пектини, сливи сприяють виведенню з організму радіоактивних речовин.

Слива розлога, або алича — P. divaricata являє собою кущ або деревце заввишки. Слива відзначається еліптичними опушеними на нижньому боці по жилках листками і жовтими, сині­ми або червоними кулястими (20—ЗО мм у діаметрі), еліптичними кислими плодами — кістянками з великим вмістом вітаміну С. Алича поширена на півдні як плодова рослина. її батьківщи­на — Кавказ і Середня Азія. Плоди використовують у харчовій промисловості, для виготовлення безалкогольних напоїв. У меди­цині алича вважається протицинготним засобом.

Слива колюча, або терен колючий, — P. spinosa — це дуже ко­лючий галузистий кущ з еліптичними або довгасто-яйцевидними листками. Плоди синьо-чорні кістянки з сизим нальотом, кулясті або овальні, 1 —1, 5 см в діаметрі, із зеленою м'якоттю і яйцевидною кісточкою. Ця рослина поширена по всій Україні, на Кавказі, в Північно­му Казахстані. Росте на узліссях, у річкових долинах, на галяви­нах, по балках, ярах. Практичне використання знаходять плоди, квітки, насіннйг-етебла й корені. Плоди містять близько 8 % цукрів, майже 2, 5 % органічних кислот, близько 1 % пектинових речовин і понад 1, 5 % дубильних. У сирому вигляді їх споживають після за­морозків, коли вони втрачають терпкість, стають кисло-солодкими, приємними На смак. Із свіжих плодів готують варення, компоти, спиртні напої, оцет, квас. У Франції недозрілі плоди маринують замість маслин. У насінні терну міститься до 37 % жирної олії, яка може бути використана в техніці, у листках — 0, 2 % аскорбінової кислоти. Іноді листки використовують як замінник чаю, а паго­ни — для дубління шкір. Народна медицина застосовує квітки як проносний засіб, плоди — як в'яжучий, корені й деревину — як по­тогінний, кору — як жарознижувальний. У гомеопатичній практиці квітки терну використовують при невралгії.

Черемха звичайна — Padus avium syn. Padus racemosa — це дерево (рідко кущ) заввишки до 15м, з густою кроною і еліптичними листками до 10см завдовжки. Плоди — чорні кулясті кістянки з солодкою в'яжучою м'якоттю. Черемха поширена по всій Україні, в Західному Сибіру, північному Казахстані, на Кав­казі і Тянь-Шані. Вона росте по долинах річок, на узліссях і галя­винах. Плоди черемхи містять до 5 % цукрів, багато дубильних речовин, органічні кислоти, флавоноїди, ефірну олію, їх вживають в їжу свіжими, використовують для виготовлення різних напоїв, як начинку для пирогів. У медицині використовують плоди як в'я­жучий засіб. У листках містяться до 0, 28 % вітаміну С, ефірна олія і фітонциди. За допомогою витяжок із листків вбивають патогенні мікроорганізми. До цієї підродини належать такі відомі рослини, як абрикос звичайний — Armeniaca vulgaris і персик звичай­ний— Persica vulgaris їх плоди широко застосо­вуються в харчовій промисловості, а з насіння одержують олію, яка використовується нарівні з олією з насіння мигдалю.

Родина бобові. Ця родина — Fabaceae, або Leguminosae, об'­єднує близько 650 родів і 17 000 — 18 000 видів. Це одно- і багаторгчні трав’янисті рослини, кущі, дерева й ліани. На коренях бобо­вих є бульбочки з бульбочковими бактеріями, які здатні засвоюва­ти атмосферний азот, збагачуючи ним грунт. Листки складні (рідко прості), чергові (рідко супротивні), з прилистками. Останні можуть рано опадати, перетворюватися на колючки чи луски або сильно розростатись і виконувати функції листка. Квітки бобових мають приквітки й зібрані в суцвіттях китиця, волоть, рідше голов­ка або зонтик. Поживні речовини містяться в сім'ядолях зародка (білок, крохмаль, жирна олія). У бага­тьох видів цієї родини знайдені біологічно активні речовини, що зумовлює застосування їх у медицині. Родина бобові поділяється на три підродини: цезальпінієві — Caesalpinioideae, мімозові'— Mimosoideae і метеликові — Papilionoideae, або бобові—Faboideae.

Підродина цезальпінієві. До підродини Caesalpinioideae нале­жить до 2 800 видів, поширених головним чином у тропічних і суб­тропічних країнах. Листки в них перисто- або двоякоперисто- складні (рідко прості).

Касія вузьколиста — Cassia angustifolia являє собою кущ заввишки до 1м. Плід — довгасто-овальний, плоский, багатонасінний, серповидно- зігнутий біб. Касія вузьколиста поширена в Східній Африці і в країнах, що знаходяться на узбережжі Червоного моря. Використовуються її плоди і листки (олександрійський лист і олександрійський стручок) як послаблюючий засіб.

Таке ж застосування мають і боби касії гостролистої — Cassia acutifolia, яка відрізняється від касії вузьколистої меншими роз­мірами листочків і плодів. Вона поширена в долині річки Ніл у Судані.

Використовують також плоди касії трубчастої — Cassia fistu­la— дерева, що росте в Індії, Південно-Східній Азії і має великі (до 70 см завдовжки) вузькі (2, 5—3 см завширшки) боби. Остан­ні не розкриваються і розділені поперечними перегородками на ка­мери, в яких знаходиться по одній твердій блискучій насінині, оточеній темною кислувато-солодкою м'якоттю. Як послаблюючий засіб використовують також листки й боби інших видів роду касія.

Гледичія колюча — Gleditsia triacanthos — це дерево заввишки 25—30 м з великими простими або галузистими колючками завдовжки 15—20 см. Плоди — боби завдовжки до 50 см і 3—4 см завширшки, зігнуті, темно-коричневі. М'якоть плодів солодкувата, з фітонцид­ними властивостями. В гніздах бобів знаходяться досить великі, квасолевидні, коричневі, блискучі насінини без ендосперму. Батьків­щина гледичії — Північна Америка. У степовій частині України, у Ростовській області, Краснодарському, Ставропольському краях Росії і в Середній Азії вона культивується протягом двох століть. Із молодих листочків гледичії одержують алкалоїд трикантін, який застосовується при лікуванні шлунково-кишкового тракту, а із стулок бобів — антраглікозид, для якого характерні послабляючі властивості. Деревина гледичії ядрова, тверда, щільна. Ядро має відтінки кольору від жовто-рожевого до рожево-коричневого, заболонь жовтувата. Рослина є добрим медоносом.

Підродина мімозові. Ця підродина — Mimosoideae об'єднує близько 2 800 видів, поширених головним чином у тропічних і суб­тропічних країнах. Це дерева, кущі, рідше трави і напівкущі. Найбільшим за чисельністю в цій підродині є рід акація, види якого поширені головним чином в Австралії і Африці. Для видів ав­стралійських акацій характерно, що черешки їх листків розширені, а листкова пластинка більш чи менш редукована. У деяких видів африканських акацій прилистки перетворюються на порожнисті колючки, в яких поселяються мурашки. Із африканських акацій одержують камеді. Особливо цінні в цьому відношенні акації сене­гальська— Acacia Senegal і аравійська — A. arabica. Це невеликі дерева (заввишки 6—8 м), або великі кущі з трій­частими, загнутими вниз гачком шипами на молодих пагонах. Плоди — видовжені, досить широкі боби. Порошок аравійської камеді застосовується як емульгатор при виготовленні олійних емульсій, а розчин камеді у воді — як обволі­каючий засіб. Камеді широко використовуються в техніці та інших галузях виробництва. Акація срібляста — A. dealbata — це дерево з двоякопарнопе- ристими листками. Батьківщиною акації сріблястої є Австралія. Дерево культивується в садах і парках Чорноморського узбереж­жя Кавказу. Квітучі гілки цього дерева продають у лютому — березні під назвою «мімоза». Рослину використовують для одер­жання гуміарабіку і як декоративну.

Мімоза соромлива — Mimosa pudica поширена у всіх тропічних країнах. Особливість дерева полягає в тому, що воно активно реагує на подразнення, складаючи листочки і опу­скаючи черешок.

Підродина метеликові, або бобові. Ця підродина — Раріїіоnoideae, або Faboideae, налічує близько 12 000 видів, розпо­всюджених по всій земній кулі. Це трав'янисті рослини, кущі, ліа­ни і рідко дерева. Плоди — сухі боби, рідко соковиті. Насіння без ендо­сперму, і лише у деяких видів зберігається його невелика кількість (один — п'ять шарів). Із лікарських рослин до цієї підродини належать такі види. Мишатник, або тєрмопсис ланцетовидний, — Thermopsis lanceolata — це багаторічна трав'яниста рослина з довгим розгалуженим кореневищем. Мишатник поширений у лісній і степовій зонах Європи і Сибі­ру, в горах Казахстану і Середньої Азії. Росте на різних грунтах групами по низинних місцях, уздовж доріг, у посівах як бур'ян. Уся рослина отруйна, містить до.2, 5 % алкалоїдів, сапоніни, дубильні речовини, смоли, слиз, сліди ефірної олії, вітамін С. У ме­дичній практиці застосовується трава мишатника як відхаркуваль­ний засіб, а з насіння одержують алкалоїд цитизин, який збуджує дихальний центр і підвищує кров'яний тиск при операціях, отруєн­нях, шокових станах, а також полегшує відвикання від куріння (таблетки «Табекс»),

Буркун жовтий, або лікарський, — Melilotus officinalis являє собою дворічну трав'янисту рослину з дов­гим стрижневим коренем і галузистим стеблом заввишки 50— 200см. Буркун жовтий поширений по всій території України на лісових галявинах, узліссях, на схилах балок, біля канав та доріг, як бур'ян, у садах. У медицині використовують верхівки квітучих пагонів, що мі­стять кумарини, ефірну олію, вітаміни Е, С, каротин та інші біоло­гічно активні речовини. Буркун лікарський має відхаркувальні, пом'якшувальні, седативні, болетамувальні, вітрогінні та антикоа- гулюючі властивості. З нього виготовляють зелений витяжний пластир, а народна медицина використовує квітки для лікування абсцесів та набряків, герпесу, тріщин заднього проходу. Верхівки квітучих пагонів використовують при виготовленні напоїв, пива, дХя віддушки тютюну. Близький до описаного хімічний склад і фармакологічні властивості мають буркун високий — М. altissi- mus, буркун білий — М. albus і буркун зубчастий — М. dentatus.

Солодка гола — Glycyrrhiza glabra — це ба­гаторічна трав'яниста рослина з коротким товстим кореневищем, від якого відходять підземні пагони (столони) і товстий корінь за­вдовжки до 1, 5м. Солодка гола поширена по солончакуватих місцях і приморських схилах на півдні степової частини України та в Криму. Вона росте в заростях чагарників, у долинах річок, на пісках, уздовж доріг, як бур'ян у посівах. У медицині використовують підземні органи. Солодка гола виявляє різнобічну терапевтичну дію. Вона має спазмолітичні, від­харкувальні, протизапальні, сечогінні та послаблюючі властивості, чинить протиалергічну, антибіотичну та протипухлинну дію, регу­лює водно-сольовий обмін в організмі. Корінь солодки входить до складу грудних, шлункових, сечогін­них чаїв. Високо цінують цю рослину в Китаї, де вона входить до половини складних рецептів і використовується нарівні з жень­шенем. З солодки одержують такі препарати, як гліцирам, гранули «Флакарбін», ліквіритон, екстракти солодкового кореня сухий та густий, грудний еліксир та сироп. У харчовій промисловості солодковий корінь використовується у виробництві пива, лимонаду, квасу, вина, жувального тютюну, а в інших галузях — як піноутворювач для вогнегасників, інгре­дієнт туші, чорнил, акварельних фарб, кремів для взуття.

Астрагал шерстистоквітковий — Astragalus dasyanthus — це багаторічна трав'яниста рослина з довгим стрижневим коренем. Астрагал шерстистоквітковий поширений у степовій зоні Укра­їни. Він росте в цілинних степах, по схилах балок і річних долин, у рідких чагарниках. У медицині застосовується трава рослини при хронічній серце­вій недостатності, гіпертонічних захворюваннях і судинних захво­рюваннях нирок (гострий нефрит).

Астрагал густогалузистий — А. рііеіосіасіиз являє собою кущ з галузистими пагонами заввишки до 1м, густо вкритий майже горизонтально відігнутими колючками довжиною 2—3, 5см. Астрагал густогалузистий поширений у Туркменії, в схід­ній і центральній частинах Копетдагу на висоті 1000—1400м над рівнем моря. Він росте на гірських степових кам'янистих схилах, щебенистих осипах з розрідженим трав'яним покривом. У фармацевтичній практиці застосовують камедь астрагала як зв'язуючий матеріал при виготовленні таблеток і пілюль, а полі­сахарид бассорин — як протизапальний і послаблюючий засіб. У текстильній промисловості камедь використовували для закріп­лення фарб, у виробництві шкіряного взуття — для проклейки підошов.

Арахіс підземний, або земляний горіх — Arachis hypogaea — це однорічна рослина з галузистим прямостоячим або лежачим стеблом і складними парноперистими листками на довгих черешках, насіння без ендосперму з великим вмістом жирної олії (до 55%) і білка (25-30 %). Батьківщина арахісу — Бразилія. Його промислові плантації знаходяться в Північній Африці, Індії, Китаї. Арахіс культиву­ється в Закавказзі, на Північному Кавказі, на півдні України і в Середній Азії. Використовується жирна олія арахісу (аналогічно оливковій і мигдальній). Крім того, ця олія використовується для виготов­лення маргарину, а мука з насіння після його обезжирювання і саме насіння — для виготовлення кондитерських виробів.

Вовчуг польовий — Ononis arvensis являє собою трав'янисту рослину або напівкущ з коротким, багатоголовим тем­но-бурим кореневищем і стрижневим, унизу галузистим коренем. Вовчуг поширений по всій Україні, на Кавказі й Алтаї. Він росте на луках, на межах, серед чагарників, на берегах річок. Настойка кореня застосовується для лікування геморою, а та­кож як послаблюючий, сечогінний, кровоспинний і протизапальний засоби.

Козлятник лікарський — Galega officinalis — це багаторічна трав'яниста рослина з підземним органом-кореневищем. Козлятник поширений у південних і південдр-західних районах України, в Криму і на Кавказі. Росте по луках, чагарниках, лісах, ярах, на обочинах доріг. Надземна частина рослини (трава й насіння) застосовуються при цукровому діабеті. Народна медицина використовує козлятник як пото- і сечогінний засіб і як засіб, що посилює лактацію.

Робінія звичайна, або біла акація, — Robinia pseudoacacia — це дерево заввишки 30—35 м, іноді кущ з непарно- перистоскладними листками з 9—21 яйцевидними або овальними листочками. Батьківщи­на білої акації — Південна Америка. Рослина поширена по всій Україні, на Кавказі і в Середній Азії з XVII століття. Вона росте в лісопосадках, уздовж доріг, у парках, вважається добрим медо­носом.

У медицині застосовуються квітки білої акації при порушенні сечокислого обміну і при жіночих захворюваннях. Препарат «Фларонін», який одержують з квіток, має гіпоазотемічну дію. Деревина акації важка, тверда, з жовтуватою заболонню і жовтувато-бурим ядром. її використовують у гідротехнічних спорудах, для виготов­лення дерев'яних гвинтів тощо.

Карагана дерев'яниста — Caragana arborescens являє собою кущ або невелике деревце з парноперистими листками. Природний ареал карагани дерев'янистої знаходиться в лісній смузі Сибіру і Монголії, де вона росте як підлісок, на узліс­сях, по кам'янистих схилах, по берегах річок. В Європі виро­щується понад 200 років. Корені, листки й квітки карагани дерев'янистої використову­ються при головних болях, захворюваннях печінки, атеросклерозі, гіповітамінозах, а листки, крім того, — як антибактеріальний і дезінфікуючий засіб.

Софора японська — Sophora japonica — це дерево заввишки до 25см. Софора поширена в Середній Азії, Японії. Культивується більш ніж у 80 країнах. Використовують квітки у фазі бутонізації і зрілі плоди. Квітки софори — промислове джерело рутину і кверцетину. Настойка із плодів використовується для лікування трофічних виразок і гній­них ран.

Горох посівний — Pisum sativum є цінною високобілковою культурою. В недозрілому насінні гороху (зелений горошок) міститься багато вітаміну С: 100 г такого насіння задо­вольняє добову норму споживання цього вітаміну для людини. Квасоля звичайна— Phaseolus vulgaris також вважається цінною високобілковою культурою. В її насінні мі­стяться білки, які за своїми властивостями наближаються до білків м'яса. Стулки бобів квасолі й усю надземну масу після збо­ру врожаю використовують як антидіабетичний засіб.

Соя щетиниста — Glycine hispida — це рослина, з насіння якої готують понад 100 харчових продуктів (молоко, масло, кефір, вершки, сир, хліб для хворих діабетом, печиво, каву, шоколад. Із сої одержують сировину для виготовлення пластмас і фанерного клею, а її трава після силосування додається в корм сільськогосподарських тварин. Стулки бобів і трава можуть бути використані як засіб, що знижує вміст цукру в організмі при захворюваїтьдіабетом, а жирна олія з недозрілого насіння — як засіб, що сприяє загоюванню ран і виразок, утворених внаслідок дії радіаційного випромінювання. Боби — Vicia faba є цінною харчовою, кормовою і сидеральною культурою. Сочевиця — Lens culinaris — цінна харчова (майже забута) культура, що поліпшує обмін речовин в організмі, сприяє поху­дінню при ожирінні.

Багато видів цієї підродини культивують як кормові. Це такі рослини, як конюшина — Тгіїо1іигтг, люцерна — Меdicago, чина—Lathyrus, горо­шок— Vicia, еспарцет — Onobrichis, люпин — Lupinus. Декоративними рослинами цієї підродини є вистерія китай­ська — Wisteria sinensis — ліана із запашними бузковими квітка­ми в повислих китицях і чина запашна, або запашний горошок, — Lathyrus odoratus.

Родина жостерові — НЬатпасеае налічує 60 родів і понад 900 видів, поширених у всіх частинах світу, але переважна більшість їх знаходиться в тропічних і субтропічних областях. Це невисокі дерева, кущі, кущики, часто з колючками.

Жостір проносний – Rhamnus cathartica — це дводомний кущ або деревце заввишки 1—5 м, з супротивними гілками, що закінчуються колючкою. Жостір поширений по всій Україні за винятком Карпат і по­линного степу. Росте на узліссях, галявинах, по луках, серед ча­гарників, на схилах, у балках, долинах. Його плоди використову­ються як м'який послаблюючий засіб. Треба уважно слідкувати, щоб серед них не було домішок кістянок крушини ламкої, бо вони спричиняють блювоту. Такі домішки розпізнаються по кісточках, які в крушини ламкої мають хрящоподібний дзьобик.

Крушина ламка — Frangula alnus являє собою кущ або деревце заввишки 1—5 м, без колючок, з червонувато-бурою ко­рою, з білими сочевичками на мо­лодих пагонах. Вона поширений на Кавказі та в Малій Азії, а також культивується в садах і парках України спо­чатку червонуваті, а при повному дозріванні — фіолетово-червоні, з двома-трьома кісточками, які мають хрящоподібний дзьобик. Крушина ламка поширена майже по всій території України. Вона росте серед чагарників, у лісах, по берегах річок і ставків, на вологих луках. Кора молодих пагонів застосовується як сильний послаблюю­чий засіб, але не раніше, ніж через рік після збирання. Кору вико­ристовують також для дубління шкір, плоди — для фарбування тканин, деревину — для виготовлення цвяхів, фанери тощо.

Цукеркове дерево, або ховенія, — Hovenia dulcis одержало таку назву тому, що його розширені звивисті плодоніжки («цу­керки») за смаком нагадують ізюм або сушені абрикоси. Ховенію вирощують у Південно-Східній Азії (Китай, Японія). У Китаї її називають «японським червоним деревом» за красиву деревину червонуватого забарвлення. Ховенію вирощують у Південно-Східній Азії (Китай, Японія). У Китаї її називають «японським червоним деревом» за красиву деревину червонуватого забарвлення.

Родина зонтичні, або селерові – Umbelliferae, або Аріасеае, об'єднує близько 300 родів і 3 000 видів, поширених майже по всій земній кулі, але головним чином у північній помірній зоні (менше — в горах тропіків). Це в основному багаторічні трав'яни­сті рослини, іноді дуже великі — заввишки 3м, інколи однорічні, напівкущі або види, що утворюють щільні подушковидні дернови- ни. Підземним органом деяких видів є коренеплід. У всіх частинах рослин знаходяться ефіроолійні канальці, а в стеблах — добре розвинена коленхіма, завдяки чому вони можуть досягати значної висоти. Форма ендосперму на поперечному розрізі може бути плоскою, випуклою, вігнутою, серцевидною, що також є видовою ознакою. До складу родини входять види, що застосо­вуються в медицині, сільському господарстві та інших галузях.

Аніс звичайний, або ганус, — Pimpinella anisum — це однорічна рослина з борозенчастим стеблом. У плодах міститься до 10 % анісової ефірної олії, що застосовується в медицині, харчовій промисловості і парфумерії. В Україні аніс вирощують як ефіроолійну рослину. Препарати плодів мають відхаркувальні, протизапальні, анти- спастичні, сечогінні та бактерицидні властивості.

Кмин звичайний — Carum carvi — це дво- або багаторічна трав'яниста рослина з м'ясистим коренем. У помірній зоні кмин поширений майже скрізь. Росте на воло­гих луках і полях. Культивується. У медицині використовуються плоди, які мають бактерицидну, спазмолітичну, анестезуючу, відхаркувальну, проносну і жовчо­гінну дію. В кулінарії кмин вважається доброю приправою через приємні запах і смак.

Кмин індійський, або ажгон, — Carum ajowani являє собою однорічну трав'янисту рослину з галузистим стеблом. Батьківщиною рослини вважається Індія. Цей кмин культи­вується в Казахстані, Краснодарському краї Росії, південних районах України. В медицині використовують його плоди, з яких одержують тімол.

Фенхель звичайний—Foeniculum vulgare — це трав'яниста дво- або багаторічна рослина. Фенхель поширений на узбережжі Середземного моря, в Кри­му, на Кавказі і в деяких районах Середньої Азії. Його культи­вують у південно-західній частині України і в Краснодарському краї Росії. Настої плодів використовують як засіб від кашлю, для поліп­шення травлення, при жовчно- та нирковокам'яній хворобах, а також для поліпшення смаку ліків і в лікеро-горілчаному виробництві. З ефірної олії готують «кропову воду» — вітрогінний засіб для немовлят.

Кріп пахучий — Аnethum graveolens — це одно­річна трав'яниста рослина з прямостоячим борозенчастим стеблом. Кріп поширений у східному Середземномор'ї. Він широко куль­тивується як зеленна овочева культура (є сорти з великим вмістом вітамінів В, С, каротину) і для одержання ефірної олії. В медицині використовують плоди, з яких готують препарат спазмолітичної дії «Анетол».

Амі зубна — Аmmi visnaga являє собою дворіч­ну трав'янисту рослину з борозенчастим стеблом. Амі зубна поширена на Кавказі, в сухих солонцевих степах, іноді як бур'ян у посівах. Вона культивується на півдні України, в Молдові, на Північному Кавказі. У медицині використовують плоди, з яких одержують келін, що застосовується при коронарній недостатності, бронхіальній астмі, коклюші, спастичних станах шлунково-кишкового тракту і сечо­вивідних шляхів. Він входить до складу препаратів «Келатрин» і «Вікалін». З плодів одержують також препарат спазмолітичної дії «Авісан».

Амі велика — Аmmi majus— це однорічна трав'яниста росли­на, зовні схожа на амі зубну, але значно більша від неї. Стебло амі великої пряме, голе, борозенчасте, у верх­ній частині галузисте. Амі велика поширена в Середземномор'ї та Північній Африці, культивується в Краснодарському краї Росії. Використовуються її плоди, з яких одержують препарат «Аміфурін», що застосо­вується при лікуванні лейкодерми (вітіліго).

Морква посівна— Daucus sativus являє собою дворічну трав'янисту рослину. На першому році життя морква утворює прикореневу розетку і великий, м'ясистий, оранжевий (може бути жовтий або білий) коренеплід. На другому році вона цвіте.У дикому вигляді морква поширена в Європі, Середній Азії, Африці, Австралії, Новій Зеландії, Північній і Південній Америці. Вона широко культивується, існує багато сортів. Культура моркви поширена до Заполяр'я. У медицині використовують коренеплоди, листки і плоди моркви. Коренеплоди розглядаються як вітамінний засіб, оскільки в них містяться вітаміни С, В_ь Вг, каротин. Сухі листки ефективні при геморої. Із плодів одержують препарат спазмолітичної дії «Даука­рин». Коренеплоди є сировиною для харчової промисловості, а ко­ренеплодами кормових сортів відгодовують сільськогосподарських тварин.

Морква дика — Daucus carota — це одно- або дворічна росли­на. Вона відрізняється від моркви посівної більш грубим білим невеликим коренеплодом і наявністю опушення з верхнього боку листків. Морква дика поширена як бур'ян по всій території України, крім високогір'я Карпат. Екстракт її плодів входить до складу препарату «Уролесан», що застосовується для лікування жовчно- та нирковокам'яної хворобу

Петрушка городня— Petroselium crispum — це дворічна трав'яниста рослина. її підземним органом є білий, м'ясистий, дуже запашний коренеплід, який утворюється на пер­шому році життя разом з прикореневими листками. Батьківщина петрушки — Південна Європа. Культивується на всіх континентах (крім арктичних і субарктичних районів) як овочева зеленна і пряна культура. У народній медицині застосовуються всі частини рослини (особливо коренеплоди і плоди) як сечогінний засіб при захворю­ваннях нирок і сечового міхура.

Пастернак посівний — Рastinaka sativa —це дво- або багаторічна трав'яниста коренеплідна рослина. Пастернак дико росте по всій Україні на луках, схилах, обочи­нах доріг, пустирях, як бур'ян у посівах. Його широко культивують як овочеву культуру. У медицині використовують відвар плодів як спазмолітичний засіб, котрий рекомендують при хронічній коронарній недостатно­сті, ниркових і шлунково-кишкових захворюваннях. Коренеплоди використовують у лікувально-дієтичному харчуванні для покра­щення травлення, як болезаспокійливий, відхаркувальний, капілярозміцнюючий засоби.

Коріандр посівний — Coriandrum sativum — це однорічна рослина з тонкоборозенчастим, зверху галузистим стеб­лом. В оплодні є шість ефіроолійних канальців (чотири на зовнішньому боці і два — на внутрішньому). Пастернак дико росте по всій Україні на луках, схилах, обочи­нах доріг, пустирях, як бур'ян у посівах. Його широко культивують як овочеву культуру. У медицині використовують відвар плодів як спазмолітичний засіб, котрий рекомендують при хронічній коронарній недостатно­сті, ниркових і шлунково-кишкових захворюваннях. Коренеплоди використовують у лікувально-дієтичному харчуванні для покра­щення травлення, як болезаспокійливий, відхаркувальний, капіля- розміцнюючий засоби.

Коріандр посівний — Coriandrum sativum — це однорічна рослина з тонкоборозенчастим, зверху галузистим стеб­лом. Коріандр поширений як здичавіла рослина на Кавказі, в Кри­му, Середній Азії, широко культивується в Україні, на Північному Кавказі, у Воронезькій області Росії, Краснодарському краї. Пло­ди застосовуються як вітрогінний, відхаркувальний, жовчогінний, антисептичний, протигеморойний засоби, а також для виготовлен­ня маринадів, у лікеро-горілчаній, кондитерській і парфумерній промисловості. Жирна олія плодів використовується для виготов­лення шоколаду, а ефірна замінює ефірну олію троянд.

Селера запашна, або пахуча, — Apium graveolens — це дворіч­на трав'яниста рослина, з великим, м'ясистим, білим, веретено­видним коренеплодом. Селера поширена в дикому виді в Криму, на Кавказі, в Серед­ній Азії. Росте на морському узбережжі, на солонцюватих місцях, вологих і болотистих луках, по берегах річок, серед бур'янів. Здав­на введена в культуру. Її коренеплоди і плоди застосовуються як болезаспокійливий, сечогінний засоби, а також для покращення апетиту й травлення; листки — як протицинготний засіб; сік із трави — як сечогінний і при сечокам'яних захворюваннях. Препарати селери ефективні при ожирінні.

Дягель лікарський — Archangelica officinalis являє собою зви­чайно багаторічну трав'янисту рослину з товстим коренем, що містить молочний сік. Дягель поширений по всій Україні, в Західному Сибіру, Перед- кавказзі. Росте в лісній і степовій зонах по берегах річок, озер, ка­нав, на заливних луках, у пойменних лісах. Культивується. В куль­турі зацвітає на другий-третій рік. У медицині використовують препарати з коренів, які мають спазмолітичні, протизапальні, сечогінні, потогінні та заспокійливі властивості. Листки, пагони й корені вживають в їжу (на півночі Європи). Ефірну олію використовують у парфумерії, лікеро-горіл- чаній і рибоконсервній промисловості.

Любисток лікарський — Levisticum officinalis — це багаторіч­на трав'яниста рослина з кореневищем і великими м'ясистими ко­ренями. Вона культивується в основному на індивідуальних ділянках у південних і південно-західних районах України. В народній медицині використовуються: плоди — як сечогін­ний, відхаркуючий, кровоочисний, болезаспокійливий засоби; ли­стки — при головних болях, корені — при захворюваннях серця, нирок, шлунково-кишкового тракту, при водянці, як кровоочисний засіб і в разі випадіння волосся.

Ферула смердюча — Ferula assa foetida — це багаторічна монокарпічна рос­лина з великим м'ясистим коре­нем з мо­лочним соком і товстим стеблом заввишки до 1м. Ферула поширена в пустелях Середньої Азії. Використовується затверділий.молочний сік коренів (камедосмола «ассафетіда») як протисудомний засіб при деяких нервових захворюваннях.

Цикута отруйна — Cicuta virosa — це багато­річна трав'яниста рослина з товстим кореневищем. Цикута поширена майже по всій Європі і Північній Америці. Росте по берегах річок і у вологих місцях. Уся рослина отруйна: вона містить алкалоїди, які спричиняють параліч дихальних м'язів, що призводить до смер­ті. її соковиті, приємні на смак солодкуваті кореневища часто вживаються дітьми, що викликає їх отруєння. Народна медицина використовує цикуту для лікування шкірних захворювань, ревма­тизму, подагри.

Болиголов плямистий — Соnium maculatum це дворічна трав'яниста рослина з неприємним мишиним запа­хом, що спричиняє головну біль. Ефіроолійні канальці у всіх органах болиголова відсутні. Рослина дуже отруйна; містить алкалоїди, основним з яких є коніїн. Дія останнього подібна до дії нікотину і кураре. Болиголов поширений у Східній Європі, на Кавказі, в Середній Азії, Західному Сибіру. Траву болиголова використовують у народній медицині і в го­меопатії як болезаспокійливий і протисудомний засіб, а також для лікування злоякісних пухлин і фіброми матки.

Родина жимолостеві — Caprifoliaceae об'єднує 14—15 родів і близько 500 видів листопадних або вічнозелених невеликих дерев, кущів, кущиків і трав'янистих рослин. Жимолостеві поширені досить широко, але головним чином у країнах помірного клімату північної півкулі і в гірських районах тропіків.

Калина звичайна — Viburnum opulus — це кущ або невелике деревце. Плід — псевдомонокарпна кістянка, куляста або овальна, яскраво- червона, соковита. Калина звичайна поширена майже по всій Європі, в Західному Сибіру, на Уралі. Росте в лісах, серед чагарників, по берегах річок, на луках, часто культивується. Кора калини використовується як кровоспинний засіб при мат­кових і гемороїдальних кровотечах, як в'яжучий і заспокійливий засіб; плоди — при атеросклерозі, гіпертонії, нервовому збудженні, спазмах судин, при злоякісних пухлинах, шкірних захворюваннях, як вітамінний, потогінний і загальнозміцнюючий засоби; квітки — в народній медицині при кашлі, застуді тощо.

Бузина чорна — Sambucus nigra являє собою деревце або кущ заввишки 3—10 м. На молодих пагонах багато жовтуватих сочевичок. Плід — ягодовидна кістянка з двома — чотирма кісточками, соко­вита, чорно-фіолетова. Бузина поширена по всій Україні. Росте як підлісок у широко­листяних лісах, часто культивується як декоративна рослина в садах і парках. У медицині застосовуються всі частини рослини (крім коренів) як протизапальний, сечогінний і потогінний засоби.

Бузина червона, або звичайна — Sambucus racemosa — це дуже галузистий кущ з великими світлими соче­вичками. Плід — червона кістянка. Бузина червона поширена в Східній і Західній Україні. Росте в лісах, заростях чагарників. її вирощують як декоративну росли­ну. В народній медицині листки, кора й плоди застосовуються як послаблюючий засіб, а кора і листки, крім того, — як блювотний.

Бузина трав'яниста — Sambucus ebulus — це багаторічна трав'яниста рослина з прямим, галузистим, борозенчастим стеб­лом. Рослина поширена в Правобережному Лісостепу, в Карпатах, на Поліссі. Росте на лісних вирубках, узліссях, серед чагарників, по берегах водойм, на засмічених місцях. Препарати бузини трав'янистої застосовують як сечогінний, протидіабетичний і антимікотичний засоби. Рослина дуже отруйна. Застосовувати її треба вельми обережно.

Родина валеріанові — Valerianaceae об'єднує 13 родів і понад 400 видів переважно трав'янистих рослин (рідко кущів, напівкущів), поширених у Південній Америці, помірній зоні Північної Америки і по всій Європі.

Валеріана лікарська — Vale­riana officinalis — це багаторічна трав'яниста рос­лина заввишки до 2м, з невели­ким кореневищем. Валеріана поширена в лісовій і степовій зонах, у го­рах Криму й Кавказу. Росте на вологих луках, по чагарниках, у трав'янистих степах. Розводиться в Україні, Білорусії, у Вороне­зькій та Нижньоновгородській областях Росії. У медицині застосовують корінь і кореневище валеріани лікар­ської як заспокійливий засіб.

Патрінія середня — Patrinia intermedia — це багаторічна трав'яниста рослина з товстим довгим стрижневим, майже негалу­зистим коренем і коротким потовщеним підземним пагоном. Патрінія поширена на Алтаї, в Середній Азії. Росте на скелях. Уводиться в культуру. У медицині використовуються підземні органи як заспокійли­вий засіб. За характером дії патрінія подібна до валеріани, але пе­ревищує її за лікувальним ефектом.