Розділові знаки.

Інтонація – ритмомелодійний ряд мови.

Розділові знаки великою мірою визначають логічну мелодію. «Розділові знаки вимагають для себе обов’язкових голосових інтонацій. Крапка, коми, знаки питання й оклику та інші мають свої, їм властиві обов’язкові голосові фігури, характерні для кожного з них. Без цих інтонацій вони не виконують свого призначення.» - К.С. Станіславський.

Однак буває, що розділові знаки не співпадають з інтонаційною побудовою речення, тоді вони належать до сфери письмової мови.

Приклад: Всі стали розходитися, / розуміючи, що за такого сильного вітру / летіти небезпечно.

Кома перед дієприслівниковим зворотом збігається з логічною паузою, а кома перед підрядним реченням не читається. Інакше, слова «розуміючи» і «що» сильно виділятимуться, а вони не несуть смислового навантаження. Головне слово «небезпечне» - що стоїть в кінці підрядного речення.

Крапка. Крапка вказує на завершення думки і закінчення речення. Вона пов'язана з сильним пониженням голосу. Як правило, крапка вимагає після себе порівняно тривалої паузи, особливо якщо збігається із завершенням думки. Голос на умовно третьому слові злітає вгору, а потім - через паузи, яскраво падає вниз, голос «лягає на дно».

Проте, набагато частіше зустрічаються випадки, коли крапка, що стоїть в кінці речення, передбачає розвиток думки в наступному (наступних). В цьому випадку голос обов'язково знижується, але не падає так різко вниз, як при «справжній» крапці.

Крапка з комою. Крапка з комою розділяє і в той же час сполучає в одне ціле частини однієї картини, однієї думки. Найчастіше інтонація відповідає крапці, яка передбачає розвиток думки; але також може читатися і як кома (з підвищенням голосу).

Кома. Кома зазвичай вказує, що думка не закінчена. Наявність коми говорить про з'єднувальну паузу, якій передує підвищення голосу на наголошеному слові.

Сильне підвищення голосу найчастіше буває перед комою, що стоїть перед дієприслівниковим зворотом.

Під час переліку кома потребує повторюваних, майже однотипних підвищень голосу на кожному слові, що складає ряд цього переліку.

На ній були намисто, / хустка, вишивана сорочка, /спідниця /і жовті сап’янці.

Кома не читається:

- перед підрядним реченням і словами «хто», «що», «який» та ін.: Всі ми таємно пишались тим, що завтра наш виступ стане відомий всій Одесі.

- коли після «і» йде дієприслівниковий зворот: Він не був схильний вести розмови і, отримавши пропуск, зараз же пішов купувати квиток.

- перед порівняльним зворотом: Герман хвилювався, як тигр, чекаючи призначеного часу.

- перед вставним словом і після нього: У вас, звичайно, все розкішно, але я вважаю краще обідати в готелі або в клубі. Але група вставних слів, як правило, виділяється паузами: Героїнею цього роману, само собою зрозуміло, була Маша.

- перед звертанням, що стоїть в середині або в кінці речення: Я вас не звинувачую, Олексію Миколайовичу.

Двокрапка вказує зазвичай на намір роз'яснити, уточнити, перерахувати те, про що сказано перед нею. На двокрапці завжди має бути логічна пауза. Голос не підвищується і не знижується, як би зависає. Ніхто не сів до нього в машину, лише майно завантажили: намети, спальні мішки, дрова. Головне в реченні знаходиться після двокрапки.

Тире вказує на з’єднувальну паузу і вимагає деякого підвищення голосу на ударному слові перед тире, а на словах після тире – пониження. Обличчя у нього – розумне, посмішка – люб'язна, очі – хитрі.

Впродовж вставних слів голос трохи знижується, а після другого тире знов повертається майже до тієї ж висоти, яка була перед тире в першій частині речення. Інтелігенти без масок - їх було п'ять душ – сиділи в читальні за великим столом.

Знак питання. Інтонація знаку питання передається за допомогою підвищення голосу на ударному слові питального речення. Маєте рацію ви перед самим собою? Після слова, що несе питання, вже не може бути підвищення голосу.

Знак оклику. Інтонація знаку оклику вимагає енергійного виділення ударного слова за допомогою підвищення (рідше – пониження) голосу. Час незабутній! Час слави і захоплення!

Багатокрапка вказує зазвичай на щось недомовлене, таке, що мається на увазі. Голос тане і зникає, не закінчуючи фрази.

Дужки. Слова, що охоплені дужками, зазвичай пояснюють, уточнюють авторську думку. Голос підвищується на попередньому ударному слові, потім впродовж дужок трохи знижується, а після закриття дужок голос повертається на ту ж висоту, яка була до дужок. Слова, що знаходяться в дужках охоплені паузами. Величність річки, та й море, що було поруч (хіба мало що може зайти сюди з Фінської затоки), розпалили цікавість. Усередині дужок голос майже не повинен міняти висоту, тут переважає монотон – ненаголошеність, одноманітна інтонація.

Лапки. Слова, що стоять в лапках, потрібно інтонаційно підкреслити за допомогою пауз. Лапками виділяють цитати. Це дає можливість підкреслити, ніби піднести те, що в них поміщене. Виголошується зазвичай із зміною висоти голосу і деяким уповільненням. Петро Перший наказав вибити медаль з написом: «Небувале буває».

Лапками виділяють слова, вжиті іронічно, або слова, непритаманні для даного тексту. Александров із задоволенням відчув, що у нього «витанцювалось».

Лапками також виділяються назви книг, газет, журналів. Назва вимагає виділення за допомогою наголосу і паузи.

Логічний наголос.

Наголосом називається виділення за допомогою звукових засобів виразності слова або групи слів серед інших слів в реченні. Мета наголосу – виділити найбільш важливі для донесення думки слова, що виражають суть того, про що говориться в реченні або цілому уривку.

Засоби виразності:

посилення або послаблення звуку;

підвищення або пониження тону;

уповільнення або прискорення темпу мови;

люфтпауза.

У реченні може бути один головний наголос і декілька другорядних і третьорядних.

Тактовий наголос – це наголос на слові всередині мовного такту. Криві провулки Арбата були засипані снігом.

Фразовий наголос – це виділення головного мовного такту в реченні. Дочка, Катерина Іванівна, молода дівчина, грала на роялі.

Правило нового поняття – вимагає наголосу під час першої появи слів, що визначають яку-небудь дійову особу, предмет або явище. Ванька Жуков, дев’ятилітній хлопчик, що його віддали три місяці тому в науку до шевця Аляхіна, вночі проти Різдва не лягав спати.

Якщо підмет є займенником, він, як правило, не отримує логічного наголосу і не виділяється паузою. Я погодився. Всі прокинулися. Виняток - у випадку протиставлення: Я погодився, а він відмовився.

Правило протиставлення. Прикметники виділяються в разі протиставлення. Новий план визрів у нього в голові.

Правило родового відмінка. Іменник в родовому відмінку завжди виділяється наголосом. Їй марилися натовпи людей, урочисті звуки музики, крики захоплення.

Правило додатку. Додаток другорядний член речення. Наголос найчастіше падає на додаток. Ось Ганнуся викинула з кухні кота і гучно зачинила двері. Однорідні члени речення несуть однакову функцію і читаються найчастіше з інтонацією перерахування. Кімната була вся уставлена скринями, ящиками, скринями і скриньками. На кожному наступному слові, що повторюється, наголос посилюється.

Порівняння. При порівняльному звороті те, з чим порівнюємо, тобто саме порівняння, завжди отримує наголос. Вона знов зникла з кімнати, перестрибуючи через тих, що спали, безшумна, легка, як метелик.

Звертання, що стоїть на початку речення отримує другорядний наголос і виділяється паузою. – Павле Васильовичу, там якась пані прийшла, вас питає.