Функції соціальних інститутів

Кожен соціальний інститут виконує свої специфічні функції у суспільстві. Але є ряд функцій, які властиві всім соціальним інститутам. До них належать:

1. Функція закріплення й відтворення суспільних відносин у певній області. Соціальні інститути транслюють досвід, цінності, норми культури з покоління в покоління.

2. Функція інтеграції й об’єднання суспільства – полягає в об’єднанні прагнень, дій, відносин індивідів, що у цілому забезпечує соціальну стабільність суспільства.

3. Функція регулювання й соціального контролю – полягає у регулюванні дій індивідів у рамках інституту на основі норм, правил поведінки, санкцій, забезпечує виконання бажаних дій і заборонінебажаного поводження.

4. Комунікативна функція або включення людей у діяльність – націлена на забезпечення зв’язків, спілкування, взаємодії людей на основі певної організації їхньої спільної життєдіяльності.

5. Спеціалізація й уніфікація видів діяльності – кожен соціальний інститут пропонує свій алгоритм, стандарт, порядок організації спільних дій людей у рамках задоволення їхніх потреб, при цьому інші альтернативні форми організації недозволені (наприклад, сучасна школа пропонує стандарти поводження, програму навчання, механізми контролю й оцінювання тощо, які відмінні від тих, що існували у нашій країні 100 років тому. Визнання у суспільстві лише моногамних шлюбів не поширює права й обов’язки чоловіка й жінки на полігамні союзи).

6. Структурування суспільства й розширення соціального простору з появою нових соціальних інститутів.

Здійснюючи свої функції, соціальні інститути заохочують дії осіб, які входять до них, та погоджуються з відповідними стандартами поводження, і пригнічують відхилення у поводженні від вимог цих стандартів, тобто контролюють, упорядковують поводження індивідів. З іншого боку, соціальні інститути задовольняють ті або інші потреби суспільства й регулюють використання ресурсів, якими володіє суспільство.

В умовах інтенсивного проходження суспільних процесів, прискорення темпів соціальних змін може виникнути ситуація, коли суспільні потреби, що змінилися, не знаходять належного відбиття у структурі й функціях відповідних інститутів.

Дисфункція соціального інституту – явище невідповідності діяльності соціального інституту наявним потребам соціальної системи.

Зовні дисфункція виражається у недостачі відповідних підготовлених кадрів, матеріальних ресурсів, в організаційних безладах. Зі змістовної точки зору, дисфункція виражається у неясності цілей діяльності інституту, невизначеності функцій, у падінні його соціального престижу й авторитету, втрати деперсоналізації. Принцип деперсоналізації означає, що забезпечуються всіх функцій інституту не залежить головним чином і винятково від особливостей особистості тих, хто повинен виконувати істотні завдання, що забезпечуються даним інститутом – не залежить від схильностей, переваг й інших суб’єктивних моментів. Забезпечення залежить від чіткого визначення соціальних ролей і ефективної роботи механізму, що забезпечує їхнє належне виконання.

Усунення дисфункції може бути досягнуто зміною самого соціального інституту або створенням нового соціального інституту, що задовольняє дану суспільну потребу.

У діяльності кожного конкретного соціального інституту функції й дисфункції підрозділяються на явні, якщо вони офіційно заявлені, очікувані й всіма усвідомлюються, і латентні, якщо вони приховані від очей, не заявляються й не очікуються.

Явні функції соціального інституту – ті функції, для виконання яких і створювався даний соціальний інститут, тобто функції, що відповідають його меті. Вони формуються й декларуються у кодексах і закріплені у системі статусів і ролей. Так, явна функція соціального інституту родини – відтворення потомства, його виховання й залучення до соціального життя.

Латентні (приховані) функції соціального інституту– позитивні непередбачувані в момент виникнення результати діяльностісоціального інституту.

Латентні функції відрізняються від дисфункцій тим, що не наносять шкоди. Так, явною функцією вищої школи є підготовка майбутніх професіоналів, латентною функцією – формування середовища спілкування; явною дисфункцією, – те, що зміст освіти й методи навчання не відповідають сучасному інформаційному вибуху, вимогам до професійних знань, які швидко змінюються; латентною дисфункцією – закріплення соціальної нерівності, що має місце, наприклад, за рахунок наявності елітної й приватної освіти, доступної не для всіх, низьких шансів сільської молоді вступити до ВНЗ через слабкий рівень підготовки у сільських школах.