Культурний шок

Коли вчені говорять про культурний шок як про явище, мова йде про властивих всім людям переживання і відчуття, які вони випробовують при зміні звичних умов життя на нових.

Суть культурного шоку – конфлікт старих і нових культурних норм та орієнтацій; старих, які властиві індивідові як представникові того суспільства, яке він покинув, та нових, які представляють те суспільство, в яке він прибув. Власне кажучи, культурний шок – це конфлікт двох культур на рівні індивідуальної свідомості.

Культурний шок – це відчуття дискомфорту і дезорієнтації, що виникають при зустрічі з новою культурою.Культурний шок є природною відповіддю на абсолютно нову обстановку. Ступінь впливу культурного шоку на людину різний. Нечасто, але зустрічаються ті, хто не може жити в чужій країні.

Важливою складовою культурного шоку є лінгвістичний шок. Лінгвістичний шок можна визначити як стан здивування, сміху або збентеження, яке виникає у того, хто при спілкуванні з носієм іноземної мов, чує в іноземній мові мовні елементи, які звучать його рідною мовою дивно, смішно або непристойно.

Фахівцям що вивчають типові проблеми іноземних студентів, також відоме явище під назвою зворотного культурного шоку. Це явище пов’язано з тим, що людині необхідно знову адаптуватися до умов рідної країни, які змінилися. Значення, глибина, гострота, а нерідко і хворобливість цього явища перевершують очікування людини, якій це явище незнайоме.

Повертаючись додому, підсвідомо ми чекаємо зустріти вдома все так, як було, і сприймати все оточення вдома тими ж очима. Проте багато що встигло змінитися в рівні життя, політичному кліматі, у відносинах між родичами і друзями, а також і людина встигла змінитися за час, проведений за кордоном, і багато речей сприймаєте по-новому.

У науковій літературі виділяють п’ять способів вирішення вже наявного культурного шоку.

Перший спосіб можна умовно назвати геттоізацією. Він реалізується в ситуаціях, коли людина прибуває в інше суспільство, але намагається або виявляється вимушеною (через незнання мови, природної боязкості, віросповідання або з яких-небудь інших причин) уникати будь-якого зіткнення з чужою культурою. У цьому випадку вона прагне створити власне культурне середовище – оточення одноплемінників, яким відгороджується від впливу іншокультурного середовища.

Практично в будь-якому крупному західному місті існують більш-менш ізольовані і замкнуті райони, які населені представниками інших культур. Це китайські квартали або цілі чайнатауни, це квартали або райони, де поселяються вихідці з мусульманських країн, індійські квартали тощо.

Другий спосіб вирішення конфлікту культур – асиміляція, яка по суті протилежна геттоізації. У разі асиміляції індивід, навпаки, повністю відмовляється від своєї культури і прагне цілком засвоїти необхідний для життя культурний багаж чужої культури. Звичайно, це не завжди вдається. Причиною утруднень виявляється або недостатня пластичність особистості, того, хто намагається асимілюватися, або опір культурного середовища, членом якого він має намір стати. Зрозуміло, для дітей таких емігрантів, включених в іншокультурне середовище з раннього віку, асиміляція не складає проблеми.

Третій спосіб вирішення культурного конфлікту полягає в культурному обміні і взаємодії. Для того щоб обмін здійснювався адекватно, тобто приносив користь і збагачував обидві сторони, потрібні доброзичливість і відвертість з обох боків, що на практиці зустрічається, на жаль, надзвичайно рідко, особливо, якщо сторони спочатку нерівні. Проте приклади вдалої культурної взаємодії в історії є: це гугеноти, що бігли до Німеччини з Франції від жахів Варфоломєєвської ночі, осіли там і багато зробили для зближення французької і німецької культур; це німецькі філософи і учені, що покинули Німеччину після приходу до влади нацистів і зуміли внести вагомий внесок до розвитку науки і філософії в англомовних країнах, істотно змінили їх інтелектуальний клімат і вплинули на розвиток суспільного життя взагалі.

Четвертий спосіб – часткова асиміляція, коли індивід жертвує своєю культурою на користь іншокультурного середовища частково, тобто в якійсь одній із сфер життя: наприклад, на роботі керується нормами і вимогами іншокультурного середовища, а у сім’ї, дозвіллі, релігійній сфері – нормами своєї традиційної культури.

П’ятий спосіб – колонізація, нав’язування своєї культури переселенцями корінним мешканцям (як це трапилося при завоюванні Америки).

Таким чином, культурою можна назвати явища, властивості, елементи людського життя, які якісно відрізняють людину від природи. Культура вивчається такими наукам, як філософія культури, культурологія, етнологія, етнографія, культурна та соціальна антропологія культури, соціологія культури. Специфіка соціології культури міститься в тому, що вонарозглядає формування і функціонування культури у зв’язку з іншими соціальними інститутами щодо конкретно-історичної ситуації. Відповідно до соціології, культура – це сукупність норм, цінностей, а також людська діяльність з їх створення, збереження та передачі.

У суспільстві культура виконує ряд функцій, основними з яких є функції адаптації, соціалізації, інтеграції, ідентифікації, соціальної зміни, регулятивна, комунікативна. Будь-яка культура складається із знаків, цінностей, норм, техніки і технологій. Проте навіть у межах одного суспільства можна виділити різні види культури. На підставі її структури виділяють матеріальну культуру, духовну культуру та художню культуру. За масштабом розповсюдження культури виділяють пануючу культуру, субкультуру і контркультуру.

Коли людина потрапляє в іншу культуру, вона відчуває культурний шок – дискомфорт і дезорієнтацію. Після тривалого життя в чужій культурі може виникнути зворотній культурний шок, коли людина повернеться у власну культуру.

Завдання для самостійної роботи