Суспільство як соціальна система

Людина завжди шукала відповідь на питання про те хто вона, звідки вона з’явилася, для чого існує, як і чому саме так, влаштоване суспільство. Спробу дати відповідь на такі питання разом із філософією та історією дає й соціологія. Саме тому вся історія соціологічної думки може розглядатися як історія наукових підходів і методів побудови теорій суспільства.

Суспільство є однією з основоположних категорій філософії, історії, соціології, яка відображує якісно відмінне від природи складне, багатовимірне, внутрішньо розгалужене і водночас органічно цілісне утворення, що постає як сукупність форм і способів взаємодії та об’єднання (діяльності, відносин, поведінки, спілкування, регуляції тощо) індивідів та їх груп, що історично склалися та в яких знаходить своє виявлення всебічна і багаторівнева взаємозалежність людей.

Таким чином, суспільство – це сукупність історично сформованих способів взаємодії й форм об’єднання людей, у яких виражається їх всебічна залежність один від одного, регульована законом, звичаями, соціальними інститутами.

Основними ознаками суспільства є те, що воно:

1. Не є частиною будь-якої більшої системи (автономність і самодостатність суспільства).

2. Воно поповнюється переважно за рахунок дітей тих людей, які вже є його визнаними представниками.

3. Це об’єднання має свою територію, яку вважає власною.

4. Дане об’єднання має власну назву й історію.

5. Воно має апробовану у часі систему управління.

6. Об’єднання існує довше середньої тривалості життя окремого індивіда (цілісність і стабільність).

7. Його згуртовує спільна система цінностей, звичаїв, традицій.

Найчастіше поняття «суспільство» розуміється у двох значеннях: вузькому й широкому.

У вузькому розумінні – це окремо взяте суспільство, розглянуте в єдності його територіальних кордонів (країна) і політичного устрою (держава). За таких умов необхідним є з’ясувати зміст таких понять як «країна» і «держава».

Держава являє собою штучний політичний конструкт – соціальний інститут, покликаний управляти взаємодією між людьми, впливаючи на взаємовідношення між ними через можливості політичної організації життя населення країни, використовуючи певний тип влади та апарат управління.

Країна –територія, що має певні границі й користується державним суверенітетом.

У широкому розумінні – це світове співтовариство або світова система, мається на увазі все людство як ціле.

Суспільство має розглядатися як соціальна система, тобтотакий соціальний організм, щофункціонує й розвивається за своїми власними законами, має якості, яких немає в жодного з утворюючих його елементів окремо. У межах с истемного підходу суспільство трактується як система.

Система – це предмет або їх сукупність, явище або процес, що складається з якісно визначеної сукупності елементів, які перебувають у взаємних зв’язках і відносинах та утворюють єдине ціле, здібні з урахуванням зміни зовнішніх і внутрішніх умов змінювати свою структуру та певні характеристики.

Основні характеристики системи:

· цілісність;

· стабільність, тобто збереження своєї структурно-функціональної організації при зміні зовнішнього середовища;

· самодостатність і саморозвиток;

· відкритість, тобто взаємозв’язок із зовнішнім середовищем;

· варіативність (можливі різні варіанти розвитку в певних границях);

· компенсаторність (якщо якийсь елемент не виконує свої функції на належному рівні, то йому знаходиться заміна);

· наявність системи управління;

· займає певне місце у просторі та характеризується певним часом існування;

· багаторівневість.

Специфіка соціальної системи полягає в тому, що вона складається на базі тієї або іншої спільноти людей (соціальна група, соціальна організація, суспільство), а її елементами є люди, чия поведінка детермінована певними соціальними позиціями (статусами), які вони займають і конкретними соціальними функціями, які вони виконують, соціальними нормами й цінностями, прийнятими в даній соціальній системі, а також їх різними індивідуальними якостями.

Окремо слід вказати, що життєздатність суспільства як системи повинна визначатися якістю та характеристиками зв’язків між її елементами. Чим міцніше зв’язки, тим життєздатніша та ефективна конкретна система.

За таких умов складовими елементами суспільства як соціальної системи слід розглядати:

1) соціальні зв’язки й відносини;

2) соціальні дії й взаємодії;

3) соціальні цінності й норми.

Воно існує як рівневі утворення, тобто суспільство функціонує та розвивається на таких основних рівнях, як:

1) мікрорівень (рівень окремо взятого індивіда);

2) мезорівень (рівень соціальних груп і соціальних інститутів);

3) макрорівень (рівень суспільства в цілому);

4) світ-система (глобальний рівень).

Дотепер одним із найбільш популярних підходів до розгляду його структури виявляється детерміністський (причинно-наслідковий) підхід, що аналізує зв’язок соціальних явищ і процесів, та їх субординацію.

За таких умов суспільство презентується єдністю функціонування основних чотирьох сфер – економічної, соціальної, політичної й духовної (ідеологічної). Такий підхід відповідає, насамперед, марксистським уявленням про суспільство. Кожна з виділених сфер – підсистем має вирішальний вплив на наступні й зазнає зворотний вплив. Кожна із цих підсистем займає певне місце у загальній соціальній системі й виконує строго визначені функції. У свою чергу, кожна з найбільш підсистем може включати свою структуру як елементи іншої соціальної системи менш загального порядку (сім’я, трудовий колектив, партія, громадське об’єднання, профспілка тощо).

Постійне відтворення способів взаємозв’язку й взаємодії компонентів, а отже, збереження цілісності й стабільності суспільства забезпечується шляхом виконання суспільством, як цілісною структурою, певних функцій.

За Т. Парсонсом визначаються основні функції, без яких система існувати не може:

· адаптації, як здатність до адаптації (забезпечується економічною підсистемою суспільства);

· цілевизначення (послідовність досягнення цілей та їх пріоритетність обумовлюються та визначаються політичною підсистемою);

· інтеграції (забезпечується правовими інститутами й звичаями);

· відтворення структури (на базі системи вірувань, моралі й функціонування агентів соціалізації).

Чим послідовніше здійснюється функціональний розподіл діяльності на рівні інститутів і соціальних ролей, тим стабільніше сама соціальна система.