Види та форми культури

Навіть у рамках одного суспільства можна виділити різні види культури.

На підставі її структури виділяють матеріальну культуру, духовну культуру та художню культуру.

Матеріальна культура – це матеріальні цінності, створені людьми. До її складу входить культура повсякденності – матеріальна сторона людського побуту (одяг, меблі, начиння, побутова техніка, комунальне господарство, їжа); культура праці (техніка і знаряддя праці, джерела енергії, виробничі споруди, системи комунікацій і енергетична інфраструктура); культура топосу або місця поселення (тип житла, структура і особливості населених пунктів).

Духовна культура – це ідеальні (тобто нематеріальні) форми суспільного життя, ідеї, які створюють люди. До духовної культури можна віднести релігійну культуру (систематизовані релігійні вчення, традиційні конфесії і деномінації, сучасні культи та вчення, етнографічна релігійність); інтелектуальну культуру (філософія, історія, наука); правову культуру (судочинство, законодавство, виконавська система, законослухняність); політичну культуру (традиційний політичний режим, ідеологія, норми взаємодії суб’єктів політики); етичну культуру (етика як теоретичне осмислення моральності, мораль як суспільний її вираз, моральність як особова норма); педагогічну культуру (ідеали і практика освіти та виховання). Слід звернути увагу, що до поняття «духовна культура» відносяться і матеріальні об’єкти, які включають світ духовної культури: бібліотеки, музеї, навчальні заклади, суди тощо.

Художня культура – це сукупність усіх видів художньої діяльності, включаючи продукт і процес цієї діяльності. До складу художньої культуривідноситься прикладне мистецтво або дизайн (налічує більше 400 видів: кулінарію, косметику, перукарське мистецтво, флористику, освітлення тощо); «чисте» або «витончене» мистецтво (традиційно виділяють 7 видів: архітектуру, образотворче мистецтво, музику, літературу, танець, театр, кінематограф).

За масштабом розповсюдженнякультури виділяють пануючу культуру, субкультуру і контркультуру.

Пануюча культура – культура більшості або панівних класів. Це загальні, уніфіковані форми культури, які властиві великим суспільствам, націям або народам у цілому. Так, спільна історія, умови проживання, особливості побуту призводять до виникнення спільних соціально-психологічних рис народу, які називають менталітетом.

Субкультура – система норм і цінностей, які поширені в межах окремої соціальної спільноти й відрізняють її від інших. Субкультури формуються під впливом таких факторів, як приналежність до класу, етнічне походження, релігія, місце проживання, вік та ін. Так, своя культура є у бізнесменів і бомжів, програмістів і спортсменів, християн і буддистів, городян і фермерів, молодих і людей похилого віку, наркоманів і алкоголіків тощо. Кожна людина може брати участь у багатьох субкультурах одночасно, однак, це не означає, що вона відмовляється від пануючої культури, найчастіше вона лише демонструє незначне відхилення від неї. Але субкультура іноді може набувати форму контркультури.

Контркультура – це субкультура, норми й цінності якої не тільки відрізняються від загальноприйнятих, але й протистоять їм.Контркультура – це форма протесту, виклик існуючій соціальній системі, головна мета носіїв контркультури – обурити суспільство, викликати інтерес до «андеграунду», звернути увагу на певні суспільні проблеми. Прикладом контркультури може виступати культура хіпі, терористів, злочинців.

Контркультури виступають ознакою глибокої кризи культури й незадоволеності частини суспільства (найчастіше молоді) системою цінностей, норм і зразків поведінки, які пропонує культура. Такі моменти частіше або рідше переживає будь-яка культура. Але за допомогою контркультур ці кризи можна перебороти, сприймаючи позитивні елементи, вдосконалюючи відносини між людьми.

Ще за часів розділення розумової та фізичної праці, соціального розшарування суспільства виникли, взаємодіяли і разом з тим зберігали свою специфіку основні форми культури: висока (елітарна) і народна (фольклорна) культура.

Елітарну (або високу) культуру – культурні зразки, які створювалися привілейованою частиною суспільства або за її замовленням професійними творцями.Вона, насамперед, включає класичну музику, літературу й образотворче мистецтво. Як правило, вона на десятиліття випереджає рівень сприйняття пересічної людини. Коло її споживачів складає високоосвічена частина суспільства: критики, літературознавці, завсідники музеїв і виставок, театрали, художники, письменники, музиканти. До її різновидів можна віднести світське мистецтво й салонну музику.

Народна культура створюється анонімними творцями. Її створення і функціонування практично невіддільно від повсякденного і практичного життя.

У найзагальнішому вигляді можна сказати, що з народною культурою в суспільній свідомості співвідноситься безліч понять і об’єктів, у назві яких присутнє слово «народний (-а, -е, -і)»: мистецтво, мудрість, чутки, традиції, перекази, вірування, пісні, танці, прислів’я, майстри, цілителі тощо.

Сьогодні також існує достатньо прикладів народної культури – це пісні (побутові, вуличні, дворові, студентські, туристські, частково так звані бардівські пісні), приспівки, різного роду усні оповідання неказкового характеру: перекази, сучасні байки, усні розповіді, анекдоти, чутки.

Розподіл форм культури на елітарну та народну існував до середини ХХ сторіччя, коли виникла третя форма культури– масова культура.

Масова культура створюється професіоналами, проте загальнодоступна, орієнтована на найширшу аудиторію, споживання її продуктів не вимагає спеціальної підготовки.

Виникнення масової культури не випадкове. Основними передумовами цього були:

· процес демократизації (знищення станів);

· індустріалізація і пов’язана з нею урбанізація (збільшується щільність контактів);

· розвиток засобів масової комунікації.

Особливості масової культури:

1. Масова культура має комерційний характер – це, у першу чергу, стандартизований товар, призначений для масового ринку, а головним критерієм якості цього товару виступає комерційний успіх, те, наскільки вигідно його можна продати.

2. Оскільки масова культура повинна подобатися багатьом, вона, як правило, буває не дуже високої, «середньої» якості, і спрямована на те, щоб задовольнити не тільки вишукані духовні потреби. Масова культура зазнала значної критики з боку соціологів за те, що вона, на відміну від високої культури пропонує примітивні зразки, меншою мірою збагачує людину духовно, не здатна передати дійсні почуття й тим самим не дозволяє реалізуватися особистості.

3. Однак масова культура, яка дуже часто й справедливо критикується, все ж таки створює культурну спільність, що поєднує людей майже у всесвітньому масштабі. Завдяки своїй універсальності масова культура з легкістю долаєвеличезні відстані й культурні кордони. Наприклад, сьогодні продукція Голівуду користується величезною популярністю навіть у тих країнах, де більшість населення ненавидить Америку й бачить у ній головного ворога.

4. Масова культура значною мірою згладжує культурні різниці: її споживачами виступають представники всіх верств і груп суспільства. Телевізійні серіали, популярна музика, детективи й дамські романи знаходять своїх прихильників серед заможних і бідних, молоді й людей похилого віку, працюючих і безробітних.

Людина, яка з дитинства виховувалася на ідеях і цінностях своєї спільноти, як правило, схильна оцінювати ці ідеї й цінності як природні й правильні. Цінності, ідеї й норми іншої культури можуть здаватися незрозумілими, дивними й навіть дикими. Тобто люди звичайно дивляться на світ через призму своєї власної культури.