Форми державного кредиту та класифікація позик

Державних кредит є невід’ємною складовою економічної і фінансової системи держави. У теорії і на практиці його прийнято поділяти на внутрішній і міжнародний державний кредит, кожен з яких у свою чергу має свої особливості і форми вияву.

При внутрішньому державному кредиті держава зазвичай виступає позичальником грошових коштів, а її кредиторами є банківські установи, підприємства, страхові компанії, населення та ін.

Внутрішній державний кредит може виступати у таких формах:

- державні позики;

- використання частини вкладів населення в ощадних установах і перетворення їх в державні позики;

- запозичення коштів загальнодержавного позичкового фонду;

- грошово-речові лотереї;

- казначейські позики.

Міжнародний державний кредит являє собою сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора.

Найбільш типовими формами міжнародного державного кредиту є:

- зовнішні державні позики, забезпечені випуском цінних паперів;

- позики, що надаються на підставі угод на двосторонній основі;

- позики, що надаються на підставі угод на багатосторонній основі (позики міжнародних фінансових інституцій);

- державні гарантії.

Основною формою державного кредиту є державні позики, які прийнято класифікувати за певними ознаками (табл.11.1.)

За правовим оформленням розрізняють:

- державні позики, що надаються на підставі угод (безоблігаційні). Як правило, угодами оформляються кредити від урядів інших країн (міжурядові позики на двосторонній основі), а також кредити від міжнародних організацій і фінансових інститутів (зовнішні позики на багатосторонній основі);

- державні позики, забезпечені випуском цінних паперів, за допомогою яких мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

За місцем розміщення позики поділяють на:

- внутрішні позики ( облігації, казначейські зобов’язання ), що розміщуються на внутрішньому фінансовому ринку і зазвичай у національній валюті. У процесі розміщення внутрішніх державних позик можуть брати участь резиденти і нерезиденти. Допуск нерезидентів до ринку державнитх цінних паперів розширює їх фінансові можливості;

- зовнішні позики (облігації, фідуціарні позики), які розміщуються на міжнародному фінансовому ринку переважно в іноземній валюті чи безоблігаційні позики, що надаються на підставі угод і надходять ззовні від урядів інших країн, міжнародних організацій та нерезидентів.

Залежно від статусу позичальника (точніше емітента) позики поділяють на:

- державні, що випускаються центральними органами управління (в Україні Міністерством фінансів за рішенням Кабінету Міністрів України). Кошти, акумульовані від їх розміщення, спрямовуються у державний бюджет;

- місцеві, що випускаються місцевими органами управління, а кошти від них спрямовуються у відповідні місцеві бюджети. В Україні ці позики ще не набули достатнього поширення, як у розвинутих країнах, однак у перспективі вони можуть стати важливим фінансовим інструментом економічного розвитку.

Залежно від строків погашення державою своїх боргових зобов’язань розрізняють:

- короткострокові (поточні, термін погашення до одного року);

- середньострокові (від одного до п’яти років);

- довгострокові (понад п’ять років).

За видами дохідності державні позики поділяються на:

- відсоткові, коли виплата доходу за державними позиками

здійснюється у вигляді позикового відсотка. При цьому може встановлюватися, як твердо фіксована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто така, яка змінюється залежно від різних чинників, перш за все, попиту і пропозиції на кредитному ринку;

- безвідсоткові (дисконтні), які характерні тим, що державні цінні папери реалізуються зі знижкою, а погашаються за номінальною вартістю. Відсотки за такою облігацією не нараховують, а дохід кредитора виникає внаслідок її погашення за ціною, вищою від ціни придбання;

- виграшні, які реалізуються без встановлення фіксованого відсотка, а

виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Дохід таким чином, отримують не всі кредитори, а тільки ті, чиї облігації виграли.

За характером обігу цінних паперів державні позики поділяють на:

- ринкові, які вільно купуються і продаються на ринку цінних паперів;

- неринкові, які мають обмеження щодо купівлі і продажу, або не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.

Таблиця 11.1