Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Функції і принципи страхування
Зміст страхових відносин найповніше виражають функції страхування, які розкривають його економічну сутність (рис. 12.1). Ризикова функція (функція страхового захисту) полягає в переданні страховику (за певну плату) матеріальної відповідальності за наслідки ризику в разі настання страхових подій, передбачених чинним законодавством або договором страхування. Саме в рамках ризикової функції визначається об’єктивна необхідність страхового захисту, тому що в ході її реалізації здійснюється перерозподіл частини страхового фонду серед постраждалих учасників страхування у зв’язку з негативними наслідками страхових подій. Функція формування і використання страхових резервів визначає особливість страхування як економічної категорії. За допомогою створення достатнього обсягу страхових резервів (шляхом сплати страхових внесків) здійснюється відшкодування матеріального збитку в разі настання страхових випадків або виплата страхових сум по закінченні дії договору страхування життя. Право на покриття збитків та страхові виплати мають тільки ті фізичні та юридичні особи, які є безпосередніми учасниками формування страхового фонду. Реалізація цієї функції страхування відбувається також в процесі управління страховими резервами з метою отримання доходів і прибутку. Страховики зобов’язані дотримуватися наступних умов забезпечення платоспроможності: - наявність сплаченого статутного фонду і наявності гарантійного фонду страховика; - створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань; - перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності. Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, - 1, 5 млн. євро по валютному обмінному курсу валюти України. До гарантійного фонду страховика відноситься додатковий і резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку. Страховики за рахунок нерозподіленого прибутку можуть створювати вільні резерви. Вільні резерви – це частка власних коштів страховика, яка резервується з метою забезпечення платоспроможності страховика відповідно до прийнятої методики здійснення страхової діяльності. Страховики можуть створювати централізовані страхові резервні фонди для забезпечення виконання страховиками зобов’язань по окремих видах обов’язкового страхування і органи, які здійснюють управління цими фондами. Заощаджувальна функція властива довгостроковим видам страхування життя, в яких накопичується страхова сума, обумовлена в договорі, і виплачується страхувальникові після закінчення терміну страхування за умови відсутності страхового випадку за час дії договору страхування. Превентивна функція відображає відношення спрямовані на попередження можливих збитків та зменшення їх наслідків від несприятливих страхових подій. Здійснення такої функції передбачає широкий комплекс попереджувальних і репресивних заходів, їх фінансування за рахунок частини коштів страхового фонду з метою зменшення страхового ризику. Інвестиційна функція страхування передбачає розміщення тимчасово вільних коштів страховика у різні активи на умовах безпечності, поворотності, прибутковості та диверсифікації. Стаховики, дякуючи специфіці перерозподілу коштів методом страхування, мають можливість користуватися та розпоряджатися акумульованими коштами страхувальників. Ці кошти можуть інвестуватися в економіку у вигляді прямих інвестицій, через фондовий ринок, або за допомогою фінансових посередників з метою отримання прибутку.
Рис. 12.1. Функції страхування
Контрольна функція страхування обумовлена цільовою спрямованістю у використанні і формуванні страхових фондів і резервів, що потребує відповідного контролю. Фінансовий контроль здійснюється за правильним проведенням страхових та інвестиційних операцій, оптимальним формуванням та цільовим використанням страхових капіталів. Страхування грунтується на основних принципах, тобто вихідних положеннях, що забезпечують його дію як економічного інструменту. При цьому у страхуванні виділяють загальні і конкретні принципи (рис. 12.2.). Загальний принцип вільного вибору страховика і виду страхування означає, що всім страхувальникам надається право і можливість обирати будь-якого страховика, що має ліцензію на проведення страхування. Страховикам гарантується вільний вибір видів добровільного страхування та рівні можливості у здійсненні їх діяльності. Страховий ризик – ймовірність настання страхової події, що виражає обсяг можливої відповідальності страховика за певним видом страхування. Конкретним проявом реалізації страхового ризику є страховий випадок, тобтго фактичне настання непередбачуваної події. Страховий інтерес означає, що страхувальник буде укладати договір страхування тільки за наявностівідповідного інтересу до організації захисту на випадок втрати майна, здоров’я чи життя. Це гарантує отримання певних доходів у разі настання спеціально обумовлених подій. Принцип максимальної сумлінності є принципом взаємної правдивості між страховиком і страхувальником. Страхувальник повинен надати страховику всю інформацію про об’єкт страхування для оцінки ризику і визначення ціни страхової послуги, а страховик зобов’язаний правильно визначити збиток і виплатити страхове відшкодування. Принцип реальності страхового захисту передбачає виплату відшкодування в розмірах реального збитку. Реалізація такого принципу вимагає створення умов, за яких досягається мета страхування, а для цього необхідно дотримуватись конкретних принципів страхування. Принцип платності передбачає передачу ризику від страхувальника до страховика за відповідну плату. Принцип неперервності означає, що для отримання страхової виплати, особі необхідно мати постійно діючий договір страхування, оскільки за його відсутності страхова виплата здійснюватися не буде. Принцип поворотності передбачає, що в разі настання страхового випадку, страхові платежі повертаються страхувальникові у вигляді страхового відшкодування (при ризиковому страхуванні) або страхової суми (при страхуванні життя). Принцип диверсифікації означає можливість здійснення діяльності страхової компанії поза межами основного бізнесу. Мова йдеться про розпорошення взятих на страхування ризиків за територіальною та галузевою ознаками, а також про інестиційну діяльність страховика. Принцип франшизи передбачає частину збитків, яка згідно з договором страхування не відшкодовується страховою компанією, тобто власну участь страхувальника у відшкодуванні збитків. Такий принцип застосовується з метою уникнення виплати за невеликими збитками, створення економічної зацікавленості у страхувальників, захисту страховиків від зловживань страхувальників. Принцип суброгації означає передачу страховику, який виплатив страхове відшкодування, права вимоги (регресне право) до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Принцип контрибуції, відповідно до якого одна страхова компанія вимагає від іншої або інших компаній розподілу між собою виплати страхового відшкодування у випадку страхування одного і того ж об’єкта одночасно кількома компаніями від одинакових ризиків.
Рис. 12.2. Принципи страхування.
Принцип співстрахування та перестрахування застосовується у страхуванні з метою забезпечення надійного страхового захисту, платоспроможності та фінансової стійкості страховика.
|