![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Удк 343. 988(075) ббк 67. 408я7
© Моісеєв Є. М., Джужа О. М., Василевич В. В., Ідея написання посібника «Кримінологічна віктимологія» виникла не випадково. Це зумовлено тим, що віктимологія народилася на кримінологічному матеріалі, але осмислена в новому ракурсі, з інших позицій. У даному посібнику ми намагалися змінити традиційні підходи до вивчення та оцінки причин, що специфічно реалізуються в явищі злочинності. Новизна кримінологічної віктимології не втому, що вона «відкрила» жертву як окремий напрям у кримінології, а в тому, що запропоновано новий науковий підхід до цієї проблеми, який і надалі буде розвиватися в її рамках як самостійний напрям, галузь або окрема теорія. Це - об'єктивна позиція авторів, і змінити її вольовим рішенням, навіть науково обгрунтованим, навряд чи можливо. Одним із перших теоретиків-віктимологів вважають німецького вченого Ганс фон Хентінга, який у 1948 році написав свою відому статтю «Злочинець і його жертва». Вчений привернув увагу до потерпілого як до визначального фактору вчинення злочину та дослідив відносини між особою, яка вчиняє злочин, та жертвою. Ця стаття поклала початок розробленню теорії віктимології. Необхідність вивчення жертви злочину була повною мірою усвідомлена вченими тільки після Другої світової війни. У різних країнах у післявоєнний період актуальність поведінки жертв злочинів зумовила виникнення наукового напряму - віктимології. У посібнику досліджуються праці фахівців кримінального права та процесу, психології та кримінології, кримінально-виконавчого права та криміналістики з кінця XIX - початку XX століття до теперішнього часу. Значну увагу віктимологічним проблемам приділяють італійські вчені, передусім, проблемам надання допомоги жертвам викрадення, статевих злочинів, злочинів, учинених проти осіб похилого віку. В Японії у 1973 році було організовано Товариство, відповідальне за інститут компенсації потерпілим. У 1979 році було створено Всесвітнє товариство віктимології, яке кожних три роки організовує міжнародні симпозіуми. У 70-х роках Л. В. Франк першим у СРСР опублікував праці з вік-тимології. Грунтуючись на розробках світової віктимологічної теорії, він «умів довести й обгрунтувати думку про те, що віктимологія є відносно самостійним науковим напрямом, що має теоретичну і практичну цінність. Незважаючи на дефіцит статистичної інформації, віктимологічна проб-лематика загалом, у тому числі проблема захисту жертв злочинів, завжди викликала інтерес і привертала увагу вчених у галузі кримінального права, кримінології та кримінального процесу. Під цим кутом зору розглядалися різні прикладні аспекти проблематики жертв, будувалася вікти-
Однак комплексне вивчення проблеми кримінологічної віктимології до цього часу не проводилося. У посібнику досліджено поняття та предмет кримінологічної віктимології, її методологія, розкрито завдання і практичне значення, структура особи потерпілого від злочину, його психологічні й моральні якості, соціально-культурні характеристики, взаємозв'язок і взаємини з особою, яка вчинила злочин, роль жертви в механізмі злочинної поведінки, віктимологічна детермінація, а також запропоновано фактичні рекомендації для організації загальної та індивідуальної профілактики потенційних жертв злочину. Ми розглядаємо віктимологію як напрям у кримінології, але це не означає, що інші підходи не мають права на існування. На нашу думку, розбіжності у визначенні наукового статусу віктимології - не випадкові. Вони досліджувалися ще на зорі становлення, коли один із її засновників- Б. Мендельсон (1900-1998) розглядав питання про необхідність створення нової самостійної науки - віктимології, а інший - Г. Хентіг (1888-1974) взагалі не використовував цю назву, апріорі розглядаючи її як напрям у кримінології. Розвиток цих підходів свідчить, що, будучи одностайними у визнанні основних функцій віктимології, вчені розходяться у визначенні її предмета, а отже, і сфер її практичного застосування. Питання про те, яких жертв повинна вивчати кримінологічна віктимологія, є, на наш погляд, важливим. «Визначити» жертву як предмет науки не можна. Можна, звичайно, віднести до предмета кримінологічної віктимології ті або інші категорії жертв, об'єднавши їх, але таке вивчення не дасть позитивних результатів, не буде ефективним. Внесення до предмета кримінологічної віктимології всіх категорій постраждалих осіб (не тільки фізичних), які стали жертвами будь-яких обставин, робить кримінологічну віктимологію комплексною соціолого-правовою наукою, не обмеженою кримінальною сферою заподіяння шкоди. Залишаючи за кримінологічною віктимологією право на вивчення будь-яких жертв, необхідно прогнозувати її становлення та розвиток у цій якості, не забуваючи про внутрішню суперечливість її предмета. Отже, предметом вивчення кримінологічної віктимології, на наш погляд, може бути: віктимологічна характеристика жертв ^потерпілих) від злочинних посягань як на соціальному (статистичному), так і на індивідуальному (фізичному) рівнях, згідно з їх класифікаційними диференційованими ознаками і властивостями віктимності певних груп ризику; соціальні та особистісні (об'єктивні і суб'єктивні) причини й умови, які сприяють становленню потерпілих; їх роль у генезисі й механізмі злочину; особистісно-ситуаційна природа взаємодії злочинця і жертви під час вчинення злочину (віктимологічна ситуація); комплекс запобіжних (профілактичних) заходів, спрямованих на потерпілого та потенційну жертву на різних соціальних, у тому числі на індивідуальному (фізичному), рівнях; шляхи, засоби та способи захисту і відшкодування збитків, заподіяних потерпілому (жертві) внаслідок злочинного посягання. Наведене дає можливість визначити й обґрунтувати курс кримінологічної віктимології і науковий напрям у межах загальної і кримінальної віктимології. Отже, посібник «Кримінологічна віктимологія» складається з двох частин: Загальної та Особливої. У Загальній частині висвітлюються такі питання, як: понятгя предмета, методологічна база дослідження, принципи, завдання і функції, історія виникнення і розвитку даного наукового напряму, співвідношення кримінологічної віктимології з іншими науками, поняття потерпілого (жертву) віктимності, віктимізації та їх основні характеристики, віктимологічна детермінація, прогнозування віктимної поведінки і планування запобіжних віктимізації заходів, а також віктимологічна програма щодо вирішення проблем компенсації збитків жертвам злочинних посягань. Автори зробили спробу здійснити аналіз масової уразливості окремих соціальних, професійних та інших груп, приділено увагу кількості потерпілих від злочинів у загальній кількості населення, окремим групам населення серед загальної кількості потерпілих, а також стосункам, у яких перебувають потерпілі зі злочинцем під час вчинення злочину, соціальним, морально-психологічним, фізичним ознакам - з метою вирішення наукових, а головне, - практичних завдань щодо зменшення кількості жертв від злочинів. Зважаючи на те, що кримінологічна віктимологія активно розвивається, нона освоює значну за обсягом інформацію про жертви і ситуації різних злочинів, а також у її складі формуються нові напрями дослідження. Деякі з них тільки з'явилися, інші можуть бути віднесені до частини теорії кримінологічної віктимології. Таким чином, в Особливій (спеціальній) частині кримінологічної віктимології автори поставили за мету визначити: 1) кримінологічну віктимологію загальнокримінальної корисливої злочинності; 2) кримінологічну віктимологію насильницької злочинності; 3) жінку як жертву злочинного посягання;
4) 5) віктимологічну характеристику та профілактику злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством (у її рамках - кримінологічну віктимологію злочинів, що посягають на статеву недоторканість); 6) кримінологічну віктимологію «фонових» явищ злочинності (бродяжництво, жебрацтво, азартні ігри, пияцтво, наркоманія тощо); 7) пенітенціарні аспекти кримінологічної віктимології; 8) віктимологію сімейно-побутових відносин; 9) кримінологічну віктимологію злочинів, що вчиняються з необережності. Пріоритетна мета даного видання - максимальна інформативність матеріалу, майже невідомого вітчизняним дослідникам і практичним працівникам. У кримінологічній віктимології ще чимало питань залишаються спірними. Тому автори намагалися показати різні точки зору на зазначену проблему. Мабуть, немає необхідності доводити, наскільки знизився б рівень злочинності, якби вдалося виключити із кримінальної практики правопорушення, що виникають з «вини» потерпілих, або хоча б істотно зменшити їх кількість. Своєрідність і певна унікальність зібраного матеріалу дають підставу сподіватися на досить широкі можливості його використання у вітчизняній законотворчій практиці, діяльності правоохоронних органів, науково-дослідній роботі, у навчальному процесі, а також у діяльності громадських і державних структур, спрямованій на захист жертв злочинних посягань.
|