Поняття та ознаки кримінологічної віктимізації

Лінгвістично слово «віктимізація» означає процес. Тому вікти-мізація розглядається як процес перетворення людини (соціальної спільноти) на жертву (будь-якого негативного явища). Особли­вість, віктимізації полягає в тому, що цей процес не заданий спеці-ально суспільством, а тому й не стимулюється ним у суспільних цілях. Цей процес - негативний для суспільства й окремих людей, за своєю суттю є результатом несприятливих відхилень від позитив­ного суспільного розвитку, а тому повинен попереджуватися або припинятися.

Сучасне людство (до середини XX століття) проживало в умо-вах ризику, більшість з яких створювали й створюють для людей ризик стати жертвами негативних явищ. Існує явна тенденція до збільшення кількості цих «ризикованих» ситуацій. Як свідчить

статистика, тільки за 2004 рік в Україні кількість людей, які пост­раждали від злочину, сягає 328 570 чоловік¹.

На наш погляд, поняття «віктимізація» являє собою своєрідну характеристику віктимності, що об'єктивно існує й може вимірю­ватися кількістю випадків заподіяння шкоди жертвам злочинів, а також сукупністю кількісних та якісних характеристик потерпілих від злочинів. Таким чином, віктимізацію можна розглядати як за­гальну сукупність усіх випадків заподіяння особі (соціальній спіль­ності) майнової, фізичної або моральної шкоди злочином. У цьому значенні поняття віктимізації як узагальнення всієї реалізованої віктимності найбільше відповідає поняттю злочинності, що є де­якою мірою узагальненням людської деструктивності та реалізу­ється в злочинах.

Характеристики віктимізації відображають, як правило, усеред­нені закономірності розподілу злочинності з обліком латентної її частини в тій або іншій країні за кілька минулих років.

Крім того, характеристики віктимізації відображають усередне­ний розподіл злочинів середньої тяжкості та мають найменший ступінь латентності.

Зазначені вище закономірності дають нам змогу виявити пев­ний зв'язок між злочинністю і віктимізацією: чим вищий рівень злочинності, тим нижчий ступінь віктимізації у випадках, коли су­спільство стурбовано станом злочинності, і, навпаки, стабільність у соціальних відносинах знижує страх перед злочинністю, вирів­нює показники віктимізації та злочинності.

Так, родоначальник вітчизняної віктимології Л. В. Франк ви­значає віктимізацію як «... процес перетворення на жертву злочину як на одиничному, так і на масовому рівні». Розвиваючи це визна­чення, Л. В. Франк наводить терміни, похідні від поняття віктимі­зації: віктішізувати означає перетворювати будь-кого в потерпілого; еіктимізуватися - бути перетвореним на жертву; віктимізатор -особа конкретного посягання або той факт, якому належить основ­на роль у процесі віктимізації".

У літературі трапляється критика визначення віктимізації, що його дав Л. В. Франк. Деякі автори зауважують неможливість визначення одним терміном таких двох самостійних явищ, як процес і його ре-

¹ Див.: Правда Украини.- 2004.- № 8.- С. 11.

² Див.: Франк Л. В. Потерпевшие от преступления и проблеми советской
виктимологии.-Душанбе, 1977.

зультат. Так, Д. В. Рівман зазначав, що під віктимізацією він розуміє лише процес реалізації віктимності особи під час злочинного лося­тини відносно особи, а стан реалізованої потенційної віктимності позначає терміном «віктимність-результат» або «реалізована віктим-ність». В останній своїй роботі, однак, і він зауважує, що віктиміза­цію варто розглядати у двох аспектах - «...індивідуальному (віктимі-іицім окремого суб'єкта від конкретного злочину) і масовому (безліч, сумарне вираження актів віктимізації, в остаточному підсумку, як пік іимізація від злочинності)»².

На нашу думку, процес перетворення на жертву злочину завжди має своє завершення - особа стає жертвою, потерпілою від злочи­ну, тобто є результат такого процесу. Ці явища тісно взаємозалеж­ні й незмінно впливають одне на одне. Вже той факт, що особа піддалася злочинному посяганню (віктимізація як процес), незва­жаючи навіть на те, що злочинний намір може бути не доведено до кінця, робить особу, відносно якої було спрямовано посягання, вік-тимізованою (віктимізація як наслідок) жертвою в тому розумінні, як описує це поняття Декларація основних принципів правосуддя дня жертв злочину й зловживання владою".

Для проведення статистичних досліджень і складання на їх осно-ві віктимологічних оглядів основне значення має саме віктимізація як результат перетворення особи на жертву злочинного посягання.

Віктимізація загалом складається з усіх потерпілих від злочину, зареєстрованих і латентних, незалежно від ступеня віктимності, сприяння або навіть прямої провини самих потерпілих⁴. Таким чи­ном, віктимізацію можна розглядати як загальну сукупність усіх випадків заподіяння особі (соціальній спільноті) фізичної або мо­ральної шкоди злочином (злочинністю).

Діалектика віктимізації і криміналізації особи (і навпаки) допо-магає пояснити і глибше вивчити поширений тип, в якому дослід­жуються або поєднуються дві соціальні ролі. Такий можливий

Ривман Д. В. Виктимологические фактори и профилактика преступле-ний Л., 1975.

Ривман Д. В. Виктимологический аспект аналитической работы в орга­них внутренних дсл.-Л., 1977.

Див.: Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочину й зловживання владою / Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопа-да 1985 року №40/34.

Див.: Полубинский В. И. Виктимологические аспекти профилактики преступленийий.- М., 1980.

Ь

стан особи становить значний інтерес не тільки для класифікації і типології потерпілих, а й для злочинців. її слід брати до уваги, на наш погляд, і при вирішенні багатьох питань кримінальної політи­ки і судової практики.