Поняття детермінації віктимної поведінки

Кожен злочин являє собою акт поведінки. При навмисному злочині ця поведінка має більш або менш повну оцінку особою як самої поведінки, так і її наслідку. Проте, при аналізі злочину не можна відділяти злочинця від конкретної життєвої обстановки, в якій він діє. Злочини людини неможливо ізолювати від ситуації, яка їх спричинила і визначила за формою та змістом. Аналізуючи злочин, неможливо оцінити його в кримінологічному плані доти, доки не будуть розглянуті усі внутрішні зв'язки обставин, які в сукупності сприяли можливості його вчинення, тією або іншою мірою вплинули на результати злочинної діяльності, визначили рішимість злочинця та мотиви його поведінки. Щоб аналіз причин члочинів був об'єктивним, необхідно враховувати весь комплекс чинників, що створюють замкнений причиновий ланцюг, останнім елементом якого є злочин. Вивчення цього причинового ланцюга здебільшого веде за межі конкретної кримінальної ситуації, від­криваючи можливість оцінити сукупність обставин, які визначили формування не тільки конкретного злочинного наміру, а й загалом -

антисуспільної установки особи, визначивши негативну лінію поведінки злочинця.

Однією з найактуальніших і порівняно мало опрацьованих є проблема детермінації віктимної поведінки.

Проблема детермінації є однією з центральних. Детермінізм -це найбільш загальна категорія, що характеризує виникнення явищ, їх причинову зумовленість, що досліджуємо в природі та суспіль­стві. Це стосується, насамперед, залежності одних явищ, процесів та станів від інших. Єдність та багатогранність світу ґрунтується на загальності зв'язків. У концепції діалектичного детермінізму основ­ний принцип - це принцип універсальної взаємодії. Під час дослід­ження взаємодії явищ необхідним є аналіз їх сторін, процесу їх існування, а також оцінка зміни сторін взаємодії.

Детермінізм пояснює, чому саме відповідний процес відбувався так, а не інакше, чому виникло саме це явище, які саме умови, що його породжують, та рівень стійкості цього процесу.

Уся поведінка людини підпорядковується законам причинності. Існують об'єктивні причини, через які людина може вчинити той або інший вчинок, існує і наслідок - вчинення суспільно небезпеч­ного та протиправного діяння щодо іншої особи. Але який «меха­нізм» цього процесу, у чому існує специфіка причинових зв'язків у поведінці людини - ці питання недостатньо досліджені.

Різноманітні види закономірностей залежності між явищами охоплюються поняттям детермінації. Це поняття є значно ширшим від причинового зв'язку. Але, водночас, останнє є більш конкрет­ним та змістовним. Як різновид закономірного зв'язку, причин­ність має певні ознаки: загальність, необоротність, просторова та часова непереривність, за своєю природою вона має генетичний характер.

Філософська категорія причиновості відображає один із най­більш загальних, фундаментальних законів об'єктивного світу. Цей закон поширюється на всі явища та процеси природи й суспі­льства, як індивідуальні, так і масові, у тому числі й ті, що мають вірогідний (стохастичний) характер і підпорядковуються статис­тичним закономірностям.

Кримінологія прагне розкрити причини та умови не тільки ін­дивідуальної поведінки, а й злочинності в цілому, що являє собою статистичну сукупність.

У злочинній поведінці людини чергуються в різних формах ін­дивідуальні та масові процеси. Так, вплив багатьох різноманітних соціальних чинників на особу в процесі її формування змінюється конкретним актом індивідуальної поведінки; а сукупність окремих таких актів приводить до масових явищ, що підпорядковуються статистичним закономірностям.

Причинова залежність виявляється у двох значеннях.

По-перше, кожна причина породжує декілька наслідків, а кож­ний наслідок є результатом дії декількох обставин (низки причин та умов). Ця багатозначність виявляється в кожному конкретному випадку та загалом.

По-друге, існує і специфічна вірогідна сторона багатозначності причинового зв'язку. Вона складається з того, що при заміні деякої умови, навіть при тій же причині, з'являється інший результат. Тому різноманітна поведінка людей під впливом одних і тих самих обставин й ускладнює його передбачення. У статистичній сукуп­ності, де умови зазвичай різноманітні, під впливом однакових

причин виникає «спектр» різноманітних наслідків (в яких виявля­ється певна закономірність). Що стосується віктимності, то це ви-ражається в тому, що існують різноманітні форми поведінки лю­дей, які їй сприяють, хоча причини можуть бути одні й ті ж самі.

Причиновий зв'язок, що пояснює процес віктимізації особи, не тільки тривалий та складний, а й різноманітний; він стосується різноманітних соціальних та природних явищ, різних форм руху матерії.

До основних елементів причинового зв'язку належать такі еле­менти.

Причина охоплює те, що передує процесу віктимізації особи: період формування особи, її взаємодії з конкретною життєвою си-туацією. На цьому етапі переважають статистичні закономірності. Причиновий зв'язок розвивається, головним чином, у середовищі соціальних явищ; вони мають інформаційний характер.

Наслідок містить у собі розвиток причинового зв'язку - від акту поведінки особи до настання злочинного результату. Вольовий акт жертви злочину виявляється у фізичному або інформаційному впливі на зовнішнє середовище. Це - зовнішні причинові зв'язки, що мають більш вузький характер динамічного впливу.

Особа потерпілого з його свідомістю та вольовими якостями -центральний елемент, що пов'язує причину та наслідок.

Причиновий зв'язок має інформаційну природу. Складний ме­ханізм такого зв'язку складається внаслідок взаємодії причин та умов, причин головних та другорядних, подій закономірних та ви­падкових.

У філософській та юридичній літературі розрізняють повну та специфічну причину. Під повною причиною розуміють сукупність усіх обставин, за яких неминуче настає цей наслідок. Це поняття включає в себе не тільки причину у вузькому значенні слова (спе­цифічну причину явища), а і всі необхідні та достатні умови. Умо-вами називається комплекс явищ, що самі не можуть породжувати безпосередньо це явище - наслідок, але супроводжують причину в просторі та часі, впливаючи на них, забезпечуючи певний їх роз­виток, необхідний для виникнення наслідку. Відмінність між при­чинами та умовами відносна, вона має значення лише тільки для конкретних явищ. У широкому значенні, умови є також причина­ми подій, адже без них вони не могли відбутися. Інколи причини та умови можуть мінятися місцями.

Що стосується віктимної поведінки як соціального явища, то розмежування причин та умов з урахуванням їх зміни та стабіль­ності дає можливість відокремити змінні соціальні явища від де­яких постійно діючих (демографічних, кліматичних та ін.) природ­них факторів.

Вивчення причинових зв'язків у сфері злочинної поведінки яв­ляє собою багатогранне та складне завдання. Труднощі пов'язані ще з тим, що загальний механізм людської поведінки ще не вивче­но повністю ні в соціологічному, ні в психологічному планах.

Тому сьогодні необхідно визначити причинові зв'язки при де­термінації віктимної поведінки, вказати на ті з них, які мають най­більш важливе значення.

Причиновість розглядається як один із видів детермінації, що визначає лише генетичний зв'язок, який розкриває те, з чого вини­кло це явище, як відбувався процес, що його породжував, встанов­лює факт зв'язку між тим, що породжувало, і його результатом. Причиновість визначається як об'єктивно існуючі відносини між явищами, за яких одне або декілька взаємодіючих явищ (причина) породжує інше явище (наслідок).

При детерміністському підході віктимність являє собою резуль­тат не однозначного впливу одного з факторів, а складної, багато­планової детермінації, у тому числі й самодетермінації.

Злочинність як система антисоціальних людських учинків детер­мінується багатьма факторами, значення яких нерівноцінне. Тео­ретично важливо визначити те середовище, де криміногенність най­більш стійка і тому може вважатися детермінантою злочинності.

Процес детермінації віктимної поведінки - це складна взаємодія різноманітних форм зв'язку, не тільки причинових, а й функціо­нальних, статистичних, зв'язку стану тощо.

Функціональна залежність відображає об'єктивну відповід­ність, паралелізм в існуванні та зміні двох факторів. Статистичний зв'язок виявляється у зміні характеру розподілу одного фактора залежно від зміни іншого. Окремий вид статистичного зв'язку -кореляційна залежність. У цьому випадку береться середнє зна­чення фактора, явища. Якщо виявляється, що розподіл одного явища прямо пропорційно розподілу іншого, кореляція має пози­тивний характер, якщо навпаки - негативний. Кореляційна залеж­ність визначає певну галузь пошуку і свідчить про причиновий зв'язок. Але також необхідно враховувати, що такий зв'язок може

бути складним, опосередкованим іншими обставинами. Зв'язок стану характеризується тим, що один стан будь-якого явища в цей момент за конкретних умов визначає стан цього явища в інший момент.

Фактори віктимної поведінки за своїм значенням можуть бути психологічними, біологічними, економічними, соціально-політич­ними тощо. У кримінології існує поділ усіх детермінант злочин­ності на об'єктивні та суб'єктивні. Об'єктивні існують незалежно під волі людей. Це, насамперед, соціальні суперечності, що прямо не залежать від свідомості та волі населення, але наслідування попередніх епох зберігає стан напруги в суспільстві і сприяє зло­чинності.

До суб'єктивних належить усе особистісне, людське, залежне під людей: їх свідомість, звички, цінності орієнтації, мораль, право, політичні погляди, традиції тощо. Суб'єктивною детермінантою віктимної поведінки вважають також несвідомі елементи психіки, психічне здоров'я людей, а також їх спадкові особливості. Вони породжуються тими ж негативними моральними і психологічними пнищами та особистісними якостями, що і причини злочинності. Вони об'єктивуються не тільки в злочинності, а й в умовах, що сприяють віктимній поведінці.

Із кримінологічної точки зору, потерпілий (особа та його пове­дінка - як позитивна, так і негативна) поряд із приводом, причи­ни ми та умовами вчинення злочину є самостійним компонентом криміногенної ситуації. Тому питання про неправомірну поведінку потерпілого, що призвела до вчинення злочину, є дискусійним.

Причини та умови вчинення злочинів можуть бути пов'язані як

з особою самого злочинця, так і із ситуацією (саме з особою та по-ведінкою потерпілого, обставинами вчинення злочину). Але все це не означає, що особа та поведінка потерпілого, привід, час і місце злочину є причинами вчинення злочину, передусім «вина потерпі-лого» може бути умовами реалізації антисуспільної та асоціальної установки й дефектів правосвідомості суб'єкта при вчиненні конк­ретного злочину, обставинами, що сприяють його вчиненню.

Так, особистісні якості та характер потерпілого можуть сприяти вчиненню необережного злочину або вплинути на формування та реалізацію наміру суб'єкта злочину, визначити його спрямованість та характер його дій, штовхнути його у сприятливій ситуації на вчинення суспільно небезпечного діяння.

У поведінці потерпілого, яка створює обстановку, що сприяє вчиненню злочину, необхідно виділити два якісно різних типи:

1) поведінка (поштовх), що характеризується провокацією (по­штовхом) до вчинення злочину (наприклад, образа);

2) поведінка, що створює об'єктивну можливість вчинення зло­чину, хоча і не виступає як привід (наприклад, дія потерпілого, що сприяє аварійній обстановці).

Якщо особа та поведінка лише сприяють злочинному посяган­ню, то вони створюють об'єктивні сприятливі для злочину умови, що прискорюють формування злочинного наміру та полегшують його реалізацію. Як правило, винний свідомо використовує таку ситуацію для досягнення своєї мети.

Провокуюча роль потерпілого створює реальну можливість для вчинення злочину, вона є умовою для суспільно небезпечної пове­дінки з боку винного, його негативної реакції на дії потерпілого.

Визначення провокуючих обставин, що належать до особи і по­ведінки потерпілого, залежить, насамперед, від характеру вчине­ного злочину і характеру дій потерпілого. Наприклад, при вбивствах провокуючу роль відіграє аморальна або неправомірна поведінка, що породжує агресивність, гнів та інші негативні емоції та стан винного. Навмисне вбивство виникає під впливом фізичного насиль­ства, побиття, знущань, грубого та жорстокого ставлення, погроз, поставлення у тяжке матеріальне становище.

При вчиненні зґвалтувань провокування статевого акту відбу­вається під впливом легковажної або аморальної поведінки потер­пілої особи, що викликає ілюзію сексуальної доступності передба­чуваного партнера, створює ситуацію, яка містить реальну можли­вість для сексуального нападу - так звану ситуацію ризику. У деяких злочинах насильницького характеру (вбивства та зґвалтування) звичайно виступають ті обставини, що виражають послаблений та безпорадний стан потерпілого, його обмежену здатність проти­стояти насиллю (неповнолітній вік та похилий, фізичне нездужан­ня, психічні дефекти, сильне сп'яніння тощо).

Корисливим злочинам сприяють легковажність та аморальні вчинки потерпілого: безвідповідальне ставлення до охорони май­на, нерозбірливість при виборі знайомих, зайва довіра до незнайо-

¹ Див.: Ривман Д. В. Некоторие вопросы изучения личности и поведения потерпевшего от преступления // Преступность и ее предупреждение.- Л.: Ленингр. гос. ун-т, 1971.-С. 84.

мих «друзів» та сторонніх людей, спільне вживання спиртних на­поїв та інші обставини.

Розмежування в конкретному злочинному акті провокуючих та сприяючих чинників, що притаманні особі та поведінці потерпіло­го, питання факту, який виражає різну роль у злочинному генези­сі причин та умов антисуспільної поведінки. Якщо обставини, що характеризують потерпілого, є причиною вчиненого злочину, тоб­то створювали реальну можливість суспільно небезпечної поведін­ки з боку винного, то такі обставини мають бути визнані провоку­ючими. Це має велике значення для визначення ролі особи потер­пілого в механізмі індивідуальної віктимної поведінки.

Значне місце в багатьох випадках учинення злочинів посідає «нейтральна» поведінка потерпілого, яка не створює суттєвих умов для полегшення кримінального акту або перешкоджає останньому. Як правило, це фактична бездіяльність потерпілого, який:

- не підозрює про посягання через відсутність на місці злочину (крадіжки);

- не встигає вжити певних заходів або здійснити будь-які дії для свого захисту у зв'язку з раптовістю та стрімкістю нападу (злочини проти особи);

- бездіяльність у зв'язку з тим, що воля потерпілого паралізо-вана страхом, спричиненим погрозами та насильством із боку вин­ного (вбивства, зґвалтування, пограбування, розбої).

За наявності різноманіття ситуацій, що передують злочину і входять до його складу, існують типові риси, пов'язані з поведін­кою потерпілого. Це не лише фактична схожість ситуацій, а й ти­повість поведінки потерпілого у причинових зв'язках механізму злочину.

Кримінологічна ситуація виступає у вигляді закінченої кримі­нологічної системи, що містить у собі всі обставини конкретного злочину, де процес формування особи злочинця є етапом (і одно­часно елементом, що входить до його складу).