Некорисливих насильницьких злочинів

8.1. Віктимологічна характеристика некорисливих насильницьких злочинів

Динаміка розвитку людства засвідчує: багато століть тому у світі панував закон сили, насильство було універсальним інстру­ментом розв'язання будь-якої проблеми. Але прогрес суспільства привів до усвідомлення необхідності обмеження силових варіантів досягнення мети чи вирішення соціальних конфліктів. Деякі вчені вважають, що насильницька злочинність є результатом невідповід­ності між імпульсами дикої природи, що укорінилися у генній пам'яті людини, та ідеями гуманізму, уявленням про справедли­вість соціальних відносин.

В юридичній літературі досить широко використовуються по-няття «насильницька злочинність», «насильницькі злочини». На думку одних авторів, до групи насильницьких злочинів належать лише умисні злочини проти життя, всі види тілесних ушкоджень, катування, зґвалтування і частково хуліганство; на думку інших -злочини, пов'язані із застосуванням насильства чи погрозою за-стосування насильства. Правильне розмежування насильницьких і ненасильницьких злочинів має важливе значення як із точки зору теорії кримінального права, так і з позицій слідчо-судової практики.

На відміну від українського законодавця, законодавці деяких країн запропонували в кримінальному законі пояснення поняття «насильницький злочин». Наприклад, у параграфі 16 частини 1 «Злочини» розділу 18 «Злочини і кримінальний процес» Зводу за­конів США зазначено, що термін «насильницькі злочини» означає: а) посягання, елементом якого є застосування чи погроза застосу-вання фізичної сили відносно особи чи майна іншої особи; б) будь-яке інше посягання, котре є фелонією, що за своїм характером ста­новить значну небезпеку того, що під час учинення посягання від­носно особи чи майна іншої особи може бути застосована сила».

У вітчизняній юридичній літературі можна виділити два підхо­ди до учинення насильства. Прихильники «вузького» погляду на проблему під насильством розуміють лише фізичне насильство. Прихильники ж іншого, найбільш поширеного визначення, вва­жають, що поняття насильства охоплює усі випадки застосування насильства і випадки погрози його застосування². Кримінально-правова наука розрізняє фізичне або психічне насильство, перехід від однієї форми до іншої.

Головною ознакою віднесення злочину до насильницького є спосіб учинення насильства. При цьому необов'язково, щоб фізич­не насильство чи погроза його застосування були самі по собі зло­чинні³. Звідси - усвідомлення злочинцем суспільно небезпечного

¹ Див.: Уголовное законодательство зарубежньїх стран (Англия, США, Франция, Германия, Япония): Сб. законодательньїх материалов / Под ред. // Д Козочкина.- М., 1998.- С. 71.

Див.: Кримінологія: Навч. посіб. /Упоряд.: О. М. Джужа, В. В. Василе-вич. Ю. Ф. Іванов та ін.; За заг. ред. О. М. Джужі- К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2004.- 200 с.

¹ Див.: Михайлов О. Є., Лгссолоб В. Г. Профілактика насильницьких зло­чинів органами внутрішніх справ.- К., 1993, - С. 5.

і протиправного характеру своїх дій, тобто всі насильницькі дії мають умисний характер і становлять підвищену суспільну не­безпеку.

Незважаючи на порівняно незначну частку насильницьких зло­чинів у загальній структурі злочинності, вони відрізняються під­вищеною суспільною небезпекою, оскільки пов'язані з настанням тяжких наслідків для потерпілих. Сучасна насильницька злочин­ність здебільшого має побутовий або ситуативний характер. Крім того, збільшується кількість заздалегідь підготовлених злочинів, які нерідко характеризуються особливою жорстокістю та зухваліс­тю. Насильство існує в усіх соціальних групах, незалежно від рів­ня доходу, походження, становища в суспільстві.

Механізм учинення насильницьких злочинів характеризується раптовістю виникнення наміру. Так, вивчення кримінальних справ показало, що 82, 8% злочинців прийняли рішення раптово, 8, 6% -протягом доби, 4, 3% - протягом тижня, 1, 4% - протягом місяця, а 2, 9% приймали рішення протягом року. У поодиноких випадках мали місце попередня розробка сценарію злочину і дії щодо забез­печення власного «алібі».

Збільшується кількість посягань, які супроводжуються елемен­тами цинізму, знущання, садизму. Крім того, має місце певне зни­ження «порогу» мотивації при посяганнях на особу, збільшується кількість так званих немотивованих злочинів.

Складну проблему становлять насильницькі злочини, які вчи­няються із сексуальних мотивів. Зростає, зокрема, інтенсивність умисних убивств, пов'язаних зі зґвалтуваннями. Ці злочини над­звичайно небезпечні: вони свідчать про особливу егоцентричну спрямованість особи винного, його крайню розбещеність, жорс­токість. Нерідкі випадки вчинення таких діянь злочинцями-са-дистами.

Щороку кількість умисних убивств в Україні до 1996 року збільшувалася майже на 5%. Порівняно з 1972 роком рівень зло­чинів проти життя та здоров'я зріс на 154, 2%, тобто більш ніж у півтора раза.

У структурі злочинності частка навмисних убивств у середньо­му за останні роки становить 1, 1%; відповідний показник для тяж­ких тілесних ушкоджень - 1, 9%. Таким чином, разом ці два тяж­ких посягання на життя і здоров'я у структурі злочинності станов­лять приблизно 3%. Умисні тілесні ушкодження середньої тяжкос-

ті, тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження, вчинені у стані сильного душевного хвилювання, а також катування у структурі усієї злочинності становлять близько 2, 8%. У 1992 році рівень на-вмисних убивств із посяганнями досягав в Україні 15, 5% на 100 тис. осіб населення, а тілесних ушкоджень, у тому числі таких, що при-звели до смерті потерпілого, - 36, 2%.

При вбивствах ситуації, що передували вчиненню злочину, ха­рактеризуються тривалими неприязними стосунками між потерпі­лим та особою злочинця, знущанням (катуванням) потерпілих та членів їх сімей, систематичним уживанням алкогольних напоїв,

скандалами.

Вбивства вчиняють на ґрунті небажання враховувати інтереси іншої особи, через зраду або внаслідок намагання особи позбутися обтяжуючих її турбот. Джерелом для розвитку конфлікту є зло­вживання алкоголем або наркотиками. Під час вбивств типовим є невміння людини управляти своїми емоціями. У кримінологічній літературі відзначається підвищення загального рівня жіночої

агресивності.

Збільшилася частка насильницьких злочинів з корисливою моти-вацією. Останнім часом набули поширення так звані злочини, «вчи­нені на замовлення», зокрема вбивства. Злочини даної категорії переважно вчиняють особи зрілого віку (26-50 років), частка яких у структурі сімейно-побутової насильницької злочинності становить 73, 5%. При цьому найбільш криміногенною є вікова група 36-45 років, якою вчинено дві п'ятих (39, 7%) зазначених злочинів. За нею йдуть дві групи - 26-30 років і 46-50 років - по 13, 2% зло­чинів. У кожному десятому випадку сімейного насильства (10, 3%) злочинцям від 51 до 60 років, а в 7, 4% випадків - вони ще старші. Дуже рідко (0, 7%) даний злочин учиняють неповнолітні¹.

Збільшилася також кількість «немотивованих» убивств, нане­сення тілесних ушкоджень, що сталися через незначний привід, під впливом прихованої агресивності. На думку А. Ф. Зелінського, агресія - більш широке поняття, ніж насилля. Саме це означає, що і коло агресивних проявів більш широке: крім фізичного та психіч­ного насилля (погроз), до агресивної злочинності належать й інші умисні дії, які порушують фізичну або психічну цілісність іншої

Див.: Шестаков Д. А. Введение в криминологию семейных отноше-ний.-Л., 1980.-С. 14-15.

особи, завдають їй матеріальної шкоди, перешкоджають її інтере­сам або призводять до її знищення. Ці злочини мають злісний, де­структивний характер¹.

У 18, 8% убивств злочинець вживав заходів для приховання слі­дів злочину (намагався позбутися трупа). Загалом, такі дії є по­одинокими серед усього масиву насильницьких злочинів у сім'ї (2, 2% випадків), що закономірно, оскільки зазначені злочини вчи­няють у присутності інших членів сім'ї, а отже приховування слі­дів злочину стає безглуздим.

Щорічне число жертв подружніх убивств в Україні становить тисячі. Так, у 2003 році їх було близько 3 тис, не говорячи вже про значно більш розповсюджені випадки заподіяння тілесних ушкоджень і нанесення побоїв. В Україні як для чоловіків, так і для жінок імовірність стати жертвою насильницького посягання з боку члена сім'ї дуже велика. Зокрема, серед усіх насильницьких злочинів приблизно 30-40% навмисних убивств учиняють на сі­мейному грунті.

Зґвалтування є одним з найбільш латентних злочинів: більшість потерпілих з відомих причин не бажають звертатися зі скаргами. На думку Я. М. Яковлєва, більшість (близько 75%) насильницьких посягань на жінок мають ситуативний характер. Ситуації, спеціа­льно створені насильником, полягають у такому:

- винна особа хитрощами заманює потерпілу, з якою вона була знайома, у заздалегідь вибране місце;

- визначивши жертву, злочинець погрозами або силою при­мушує її йти за ним у безлюдне місце, де і вчиняє зґвалтування.

Необхідно також виокремити насильство в сім'ї як самостійну соціальну проблему. Воно характеризується і такою рисою, як об­разлива поведінка, що чергується з обіцянками змінитися і виба­ченнями, принесеними кривдником. При спробі розірвати стосун­ки спостерігається ескалація небезпеки для жертви. Якщо вже ма­ло місце фізичне насильство, то, звичайно, з кожним наступним разом зростає частота його повторення і ступінь жорстокості. Як показує практика, спочатку вчиняється психічне насильство, яке у певний момент доповнюється різними за ступенем тяжкості фізичними діями, а потім фізичне насильство доповнюється насиль­ством економічним.

Див.: Зелинский А. Ф. Криминология: Учеб. пособие.- X., 1998.-С. 196.

Насильство в сім'ї характеризується жорстокістю, зухвалістю і винятковим цинізмом, що свідчить про складні внутрішньосімейні відносни.-За даними вивчення кримінальних справ, кожен восьмий насильницький злочин у сім'ї (13, 2%) вчинено з особливою жорсто­кістю, кожний сьомий (15, 4%) - із садизмом*, кожний шостий (16, 9%) - зі знущанням над потерпілим, кожний десятий (10, 3%) -іч заподіянням мучень, а 2, 9% - із застосуванням катування.

Об'єктом насильства можуть бути окремі члени сім'ї, а саме: з боку батьків —. стосовно дітей; з боку одного з подружжя■ - стосов­но іншого; з боку дітей і онуків - стосовно їх родичів.

Постійно збільшується кількість осіб, які перебувають на обліку в органах внутрішніх справ України за систематичні правопору­шення у сфері сімейно-побутових відносин. Протягом 2003 року на облік поставлено 33 725 порушників: за вчинення фізичного насильства - 71, 8%, сексуального - 0, 4%, психологічного - 5, 1%.

Останнім часом увагу науковців привертають діяння, пов'язані з насильством в сім'ї, вчинювані жінками. Так, Л. В. Крижна ви­окремлює дві підгрупи жінок-злочинниць. Першій групі прита­манні чинники суб'єктивного характеру (неврівноваженість, емо­ціональна нестійкість, розбещеність, аморальні погляди, важко пояснювана дратівливість, принизливе ставлення до членів сімей-но-побутового оточення тощо). Іншу підгрупу становлять злочини, що вчинюють жінки за наявності віктимної поведінки потерпілої сторони_у іноді свідомого провокування, особливо при систематич­ному вживанні спиртних напоїв, знущаннях, образах, погрозах, інших фактах протиправної поведінки¹.

Теза про те, що часом чоловіки зумовлюють своїми діями на­сильство проти себе, постає і в інших роботах. У дослідженні Б. М. Головкіна (вивчено 500 кримінальних справ, проведено 100 ін­терв'ю з чоловіками та жінками, які вчинили злочин, та опитано 120 дільничних інспекторів міліції) розглянуто розпачливо-рішу­чий тип злочинця (питома вага становить 15%; переважно жінки 14-29 років, здебільшого одружені), який через певні психологічні особливості у своїй поведінці більше керується почуттями, інтуї­цією, нерідко амбіціями. Характерно, що вирішальну роль у пере­ростанні стану розпачу винних у стійку рішучість до вчинення

¹ Див.: Крижна Л. В. Попередження злочинів, що вчинюються у сфері сімейно-побутових відносин: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08. Електронний ресурс / Нац. акад. внутр. справ України.- К., 2000- С. 8-9.

тяжкого злочину відіграє віктимна поведінка потерпілих (тобто чоловіків), які в одних випадках тривалий час знущалися над ко­лишніми жертвами, а в інших - вели аморально-дезадаптивний спосіб життя¹. Це пов'язано з тим, що частина злочинів, які вчи­нюють дружини проти своїх чоловіків, обумовлена реакцією на неправомірну поведінку останніх.

Для насильницьких злочинів, що вчинені на ґрунті неприязних стосунків, не властивий груповий характер, оскільки практично, як правило, їм передує двосторонній конфлікт. Вивчення місця і часу вчинення таких злочинів дозволяє визначити деякі тенденції та си­туації, що провокують конкретні види злочинів, і дає можливість прогнозувати ситуацію й успішно планувати профілактичні заходи.

Більшість зазначених злочинів учиняють із застосуванням різ­них предметів господарсько-побутового призначення, що викори­стовуються як знаряддя злочину. Це свідчить про те, що злочини заздалегідь не готувалися, злочинці діяли імпульсивно, виявляючи нерозбірливість, використовуючи те, «що перше потрапить під ру­ку». У кожному третьому випадку (35, 7%) злочинці застосовували різні кухонні приналежності, предмети домашніх меблів, кийок, металеві труби або арматуру тощо, у кожному четвертому випадку (27, 1%) - кухонний ніж і лише в 1, 4% випадках - вогнепальну або газову зброю. Частіше зазначені предмети та зброю використову­ють жінки, а також чоловіки при вчиненні насильницьких дій сто­совно представників чоловічої статі. Як правило, у таких випадках зброя або предмети, що її замінюють, розглядаються злочинцем як гарантія безпеки.

При аналізі стану, структури і динаміки злочинності ми вихо­димо зі статистичних даних про виявлені й зареєстровані в органах внутрішніх справ злочини. Невідомою залишається їх прихована частина - факти, про які в правоохоронні органи не заявляли або які з тих чи інших причин не були зареєстровані. 94, 9% потерпілих від насильства зазначили, що злочинові передували сімейні конф­лікти, які, за словами 35, 5% респондентів, тривали кілька місяців. Причому 88, 8% опитаних заявили, що конфлікти в їх сім'ях су­проводжувалися насильницькими діями.

¹ Див.: Головнік Б. М Сімейно-побутові конфлікти в системі детермінації умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 [Електронний ресурс] / Нац. юрид. акад. України ім. Я. Муд­рого.- X., 2003- С. 7.

Звертає на себе увагу характеристика осіб, які вчиняють насиль­ницькі злочини. Серед них збільшується частка суб'єктів, не за­йнятих працею. Викликає занепокоєння тенденція до збільшення кількості насильницьких злочинів, що вчинюють жінки. Для осіб, які вчинюють насильницькі посягання, характерні грубість, агре­сивність, жорстокість, зухвалість, нахабство та інші насильницькі прояви. При цьому в більш як 60% випадків насильство спричиня­ється під дією алкоголю та внаслідок неприязних міжособистісних стосунків. Такі особи характеризуються чітко вираженою дезадапто-ваністю, нерідко ніде не працюють, а ті, які працюють, зазвичай самі провокують конфлікти, хоча винними в цьому вважають інших. Особи, які вчинили злочини у відповідь на провокаційну або сприятливу посяганню негативну поведінку потерпілого, як пра­вило, не є носіями стійких та інтенсивних злочинних навичок, ма­ють менший ступінь суспільної небезпеки порівняно з тими, хто вчинив злочин такого виду й такого самого характеру, але в іншій ситуації - без елементів провокації.

Для осіб, які вчинили вбивства, характерні низький рівень загаль­ного і духовного розвитку, домінуванням елементарних потреб. Більша частина з них є соціопатами: особами антисуспільними за своєю суттю, емоційно тупими, нездатними до співчуття.

Значна частина осіб, які вчиняють насильницькі злочини, стра­ждає також на певні психічні аномалії, що не виключають стану осудності.

Насильницькі дії найчастіше вчиняють малоосвічені люди, не­достатньо розвинені, з низьким культурним рівнем. За дослідже­ними нами даними, 2, 9% злочинців мали початкову освіту, 11, 8% -неповну середню, 45, 6% — середню загальну, 25, 7% - середню спеціальну, 0, 7% - незакінчену вищу і 13, 3% - вищу освіту. Так, незаперечним є той факт, що для малоосвічених осіб більш харак­терні егоїстичні інстинкти, відсутня критична оцінка власної пове­дінки, вузький кругозір, примітивні й грубі потреби та інтереси, культ грубої фізичної сили, зневага морально-культурних норм, нестриманість емоцій, брутальність, безпринципність. Особи з більш високим рівнем освіти віднаходять інший спосіб вирішення сімей­ного конфлікту (примирення, розлучення тощо). Злочинці з низь­ким рівнем освіти вчиняють злочини, причиною яких є переважно правомірні дії потерпілого, а злочинці з високим рівнем освіти, навпаки, реагують на неправомірні або антигромадські дії.

Майже у половини (48, 5%) злочинців була виявлена та або інша психічна аномалія. Так, 2, 2% становлять хворі на шизофренію, 0, 7% - на епілепсію, 8, 1% - психопатію, 0, 7% - олігофренію, 34, 6% страждають на хронічний алкоголізм, 3, 7% - на наркома­нію. У 7, 3% злочинців виявлено органічне ураження головного мозку різного генезису, у 4, 4% - залишкові явища черепно-мозкових травм, у 4, 4% - алкогольні психози, а в 6, 6% — інші пси­хічні аномалії. Нерідко у злочинців одночасно виявлялося кілька видів психічних захворювань. Особи з розладом психічної діяль­ності становлять особливий тип - з характерною поведінкою і спо­собом життя. Під впливом несприятливих умов виховання і спілт кування вони швидше криміналізуються і складніше піддаються виправленню.

Існує також зв'язок між насильницькими злочинами та пато-психічними відхиленнями винних. За даними Г. І. Чечеля, стосов­но осіб, які вчинили вбивства, 15% були визнані неосудними, а 56, 2% - осудними, але такими, які мають психічні аномалії¹. До агресивної поведінки призводить також параноїчні акцентуації (так зване «застрівання особи»). Для цих осіб характерна: патоло­гічна стійкість афектів, егоїзм, злопам'ятність, підозрілість, образ­ливість, схильність до насилля за мотивами ревнощів.

Переважна більшість (71, 2%) злочинців самі в дитинстві були жертвами агресії, що надалі сприяло формуванню в них схильнос­ті вирішувати свої проблеми із застосуванням сили, у тому числі 19, 2% з них піддавалися кримінальному насильству один раз, 26, 9% - два-три рази, 17, 3% - чотири-п'ять разів, 17, 3% - шість і більше раз, 13, 5% - регулярно (2-3 рази на місяць), а 1, 9% - сис­тематично (не менше трьох разів на тиждень)².

За визначенням Є. Ф. Побєгайла, суттєву роль відіграє в кримі­ногенній ситуації маргінальне середовище при детермінації агре­сивних посягань, коли лише випадок вирішує, хто стане вбивцею, а хто - жертвою. Зі зростанням рівня безробіття все більше людей

¹ Див.: Чечель Г. И. Влияние психических аномалий на назначение и от-бьітие наказания // Личность преступника и уголовная ответственность.-Саратов, 1981.- С. 129.

" Див.: Злочинність в Україні. Стат. зб.- К.: Держ. ком. статистики Ук­раїни, 2000.- 100 с; Експрес-інформація про стан злочинності в Україні за 2002 рік.- К.: МВС України. Департамент інформаційних технологій, 2003, -120 с.

потрапляє до маргінальності, тобто випадає зі звичайного норма­льного середовища та отримує невизначене, проміжне становище між соціальними прошарками суспільства. Для маргіналів типові агреси вність та егоцентричність¹.

Здебільшого (88, 1%) злочинці на момент учинення насильства мають низький матеріальний рівень життя. Тільки 1, 5% із них отримували доходи вище за середні, 10, 4% - середні («жили не гірше інших»), 11, 9% - нижче середнього («не могли собі багато чого дозволити»), у 37, 7% - низькі доходи («на усьому доводилося заощаджувати»), а 38, 5% мали украй низькі доходи («ледь зводили кінці з кінцями»).

Проаналізовані дані дозволяють виділити такі основні моти-ііи насильницьких злочинів: утвердження власного авторитету (46, 3%); бажання панувати (40, 4%); неможливість повноцінно ви-конувати свою роль (31, 6%); виплескування на потерпілого зло­сті, що виникла внаслідок невдачі, кризи особистого, сімейного життя (53, 7%); образа, що виникла внаслідок конфлікту з іншими членами сім'ї (15, 4%); бажання заподіяти потерпілому біль, страждання, завдати збитку (75, 7%); бажання повернення потер­пілого (12, 5%); ревнощі (21, 3%); помста (12, 5%); бажання при­пинити пияцтво, іншу аморальну поведінку потерпілого (22, 4%); помста за постійні побої, образи, знущання (17, 7%); помста за вчинене насильство, образи, знущання з боку потерпілого безпо­середньо перед злочином (30, 9%); помста за жорстоку поведінку, знущання в дитинстві з боку потерпілого (9, 6%); бажання позбу­тися потерпілого або пов'язаних з ним турбот (10, 3%); користь (11, 8%); бажання усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням, іншою власністю (9, 6%); бажання виселити потер­пілого (його родину) із загальної житлової площі (8%); бажання припинити образи, приниження з боку потерпілого (16, 2%); при­пинення насильства/нападу потерпілого на злочинця (20, 6%); за­хист злочинцем інших членів сім'ї від насильства/нападу з боку потерпілого (7, 4%). Як правило, винний керується відразу декіль­кома мотивами².

Див.: Побегайло Е. Ф. Маргинальная ереда и насильственная пре-ступность // Юрид. психология: Тез. докл. и науч. собр.- М., 1989; —С'. 55-56.

" Див.: Експрес-інформація про стан злочинності в Україні за 2002 рік...