Особа потерпілого некорисливого насильницького злочину

При дослідженні особи і поведінки потерпілого в той період, який передував убивству, необхідно визначити час убивства, з'ясу­вати професію потерпілого, посаду, дати соціально-демографічну характеристику. Певна категорія осіб у зв'язку з виконанням своїх професійних обов'язків інколи вимушена (може) вступати в конф­ліктні стосунки з громадянами.

Зазвичай окремі показники негативного особистісного статусу та характер негативної дозлочинної поведінки потерпілих схожі з аналогічними показниками осіб, які винні у вчиненні злочину. До них належать: стан сп'яніння у момент учинення злочину, вжи­вання алкогольних напоїв безпосередньо перед учиненням злочи­ну потерпілим спільно з особами, які вчинили злочин. Остання об­ставина особливо характерна для вчинення зґвалтувань, генезис яких обтяжено негативною поведінкою самих потерпілих.

Подібні риси притаманні особі, яка стала жертвою злочину, та особі, яка його вчинила. Так, у структурі морально-психологічної характеристики осіб, які потерпіли від насильницьких злочинів, та які своєю негативною поведінкою сприяли вчиненню злочинів, виявилися такі типові якості: агресивність, деспотизм, схильність до вживання алкоголю, нерозбірливість у виборі знайомих, статева нерозбірливість. У морально-психологічній характеристиці ситуа­тивних злочинців можна виділити групу осіб, які відзначаються: підвищеною збудженістю, запальністю, нестриманістю, що свід­чить про соціальну неадаптованість; схильністю до вживання ал­коголю; деспотизмом щодо близьких, незлагідністю.

На основі наведених характеристик можна припустити, що в тих межах, де відбувається стійка схожість показників, певна їх сукупність рівною мірою може сприяти формуванню як злочинця, так і жертви, об'єктивуючись у негативній поведінці, що мала міс­це до вчинення злочину (задовго до злочину або безпосередньо перед його вчиненням). Водночас, жодний комплекс особистісних якостей «потенційного потерпілого» не може свідчити про фаталь­ну схильність стати потерпшим. Цей комплекс може свідчити лише про те, що особа, яка володіє ним, здатна, за певних обста­вин, частіше, ніж інші, стати потерпілою. Вчинення злочину сто­совно потенційного потерпілого залежить ще від низки інших

взаємодіючих віктимогенних та криміногенних факторів, які є складовими дозлочинної ситуації (саме при цій взаємодії збільшу-ється значимість негативної поведінки як умови, що сприяє зло­чину), а також від місця та часу дозлочинних подій.

Сутність різноманітних механізмів взаємодії у дозлочинних ситуаціях узагальнюється до «віктимної провокації», під якою необхідно розуміти наявність у поведінці жертви причинно пов'я-заних зі злочином об'єктивно негативних елементів, що стали основним фактором та зумовили відповідну, небезпечну реакцію іншої особи.

Аналіз групи потерпілих від насильницьких злочинів, яким бу­ло завдано шкоди на ґрунті несприятливих особистісних стосун-кін, виникненню та розвитку конфлікту яких сприяла своєю про­понуючою поведінкою жертва, показав, що такий конфлікт:

1) мав психоантагоністичний характер;

2) всі потерпілі мали акцентуровану психіку декількох видів;

3) для кожної жертви характерним є відповідний зміст виявле­ної о акценту психіки та психологічної форми її віктимної поведінки.

Аналогічне дослідження, що було проведено стосовно потерпі­лих, поведінка яких не сприяла розвитку та виникненню конфлікту, а згодом - і кримінальної ситуації, дозволило зробити висновок, що для таких жертв конфлікт мав реалістичний та інтерактивний характер, акцентуровану психіку мали деякі з них, саме в конфлікт­ній ситуації ця акцентурованість безпосередньо не вплинула на їхню поведінку.

Ці результати дозволили дійти висновку про те, що потенційна особистісна віктимність, яка притаманна окремій категорії осіб, пов'язана з певними типами акцентурованості їх психіки і прояв­ляється, коли конфлікт для таких осіб починає мати не тільки де­структивний, а й реалістичний та психоантагоністичний характер у формі провокуючої поведінки.

При детермінації зґвалтувань важливу роль відіграє віктимна поведінка жертви. Найбільш поширеними ЇЇ видами є спільне вжи­вання спиртних напоїв, стан сп'яніння (за даними спеціальних до­сліджень, близько 40% потерпілих перебували в нетверезому ста­ні), легковажна поведінка, що створює враження доступності. Крім матеріалів кримінальних справ, про це свідчать і соціологічні опитування. Дві третіх осіб, які були зґвалтовані, визнали, що самі необережно провокували зґвалтування і їхні пізні протести не

сприймалися серйозно. Більше третини потерпілих не були знайо­мі з насильниками, 16% познайомилися у день учинення злочину, 32% - були раніше знайомі, 12% - сусіди, 3% - члени родини на­сильника (доньки, падчерки та ін.)¹.

За результатами аналізу статистичних даних, кожний шостий (16, 9%) злочин було вчинено стосовно особи, яка перебувала в безпорадному стані. Як правило, такий стан потерпілого був зумов­лений його інвалідністю, похилим або малолітнім віком. Найчас­тіше потерпілими виявляються дружини (співмешканки), у тому числі колишні (38, 3%); батьки (25, 5%), з них 57, 9% - матері (ма­чухи); діти, у тому числі пасинки і пасербиці (18, 1%), сестри і бра­ти (6, 7%). Від кожного сьомого (14, 1%) злочину постраждали осо­би з різними видами важких захворювань. У 18, 1% випадків жерт­вами стали особи пенсійного віку, а в 10, 1% - неповнолітні, з них 53, 3% - малолітні (до 14 років). Дві третини (67, 1%) розглянутих злочинів було спрямовано проти жінок. Таким чином, від насиль­ства, як правило, страждають найбільш беззахисні її члени - жін­ки, діти, інваліди й особи похилого віку².

Останнім часом значна увага науковців звернена на таку проб­лему, як насильство стосовно неповнолітніх та літніх осіб.

Факти свідчать про високий ступінь віктимності неповнолітніх та осіб похилого віку. Так, кожний десятий (10, 2%) сімейно-побутовий насильницький злочин було вчинено відносно непов­нолітніх членів сім'ї, з них у 53, 3% випадків - стосовно малоліт­ніх (до 14 років) дітей; 11, 6% - членів сім'ї віком 51-60 років; а майже кожен сьомий (13, 6%) вчинюються стосовно осіб віком 61 рік і старших.

Опитування 2000 осіб у СІЛА показало, що приблизно 3% літ­ніх людей (старших за 65 років) зазнають насильства, 2% - стають жертвами психічного насильства. За результатами емпіричного дослідження, проведеного інститутом кримінології Нижньої Сак­сонії, жертвами насильства у західних землях стають 3, 7% літніх чоловіків і 3, 9% жінок цієї ж вікової категорії. У східних землях ці показники, відповідно, становлять 2, 6 і 2, 3% (одна з причин низь­кого рівня сімейного насильства серед літніх людей у ФРН полягає

¹ Див.: Зелинский А. Ф. Криминология, - X., 2000.- С. 202.

" Див.: Кримінологія: Навч. посіб. / Упоряд.: О. М. Джужа, В. В. Василе-вич, Ю. Ф. Іванов та ін.; За заг. ред. О. М. Джужі— К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2004.- 200 с.

в тому, що більша частина з них має окреме житло)¹. Британське мікїимологічне опитування {Вritish Crime Survey) фіксує більшу кількість статистично значимих факторів ризику саме для жінок -як у випадку фізичного, так і психологічного насильства². За да­ними репрезентативного вибіркового дослідження, проведеного 1989 р. у м. Києві та трьох областях Української РСР, здебільшого (84%) злочини в сімейно-побутовій сфері вчинювали чоловіки³.

За неофіційними даними, щорічно в Україні від насильницьких злочинів страждає понад 10 тис. жінок. Домінуючими видами про­типравних дій стосовно жінок були: умисні вбивства та вбивства з обтяжуючими обставинами, нанесення умисних тяжких тілесних ушкоджень, зґвалтування, задоволення статевої пристрасті непри­родним способом.

Безперечно, що дитина та особа похилого віку більшою мірою уразливі вже тому, що вони, як і жінки, фізично слабкіші за зло­чинця та перебувають від нього або інших членів сім'ї, з огляду на особливості фізіологічного стану і соціального становища, в мате­ріальній та психологічній залежності.

«Внесок» потерпілого в сімейно-побутовий насильницький зло­чин зазвичай характеризується тим, що морально-етичні, освітні, чиї альнокультурні характеристики жертви і злочинця якщо не од­накові, то досить близькі між собою. Особи з низьким культурним рівнем, антигромадською установкою звичайно менше стримані у своїх проявах і бажаннях, більш егоїстичні. Вони мало або зовсім не поважають норм і правил поведінки в суспільстві, «сповідують» культ грубої фізичної сили. Природно, такі особи зазвичай є не тільки винними в сімейному насильстві, а й стають потерпілими від нього.

За статистичними даними, 43, 0% жертв насильницьких злочи­нів характеризувалися безпосередньо перед учиненням проти них кримінального насильства агресивно-провокуючою поведінкою, у тому числі 39, 3% потерпілих ображали, принижували тощо зло-

¹ Див.: Определение феномена насилия // Борьба с преступностью за ру-бєжом, - 2001.- № 2.- С. 37.Див.: Walby S.Allen J.Domestic violence, sexual assault and stalкing: Findings from

th British Crime Survey // Home Office Research 276-2004.-March.-Р. 125-128.

Див.: Предупреждение семейно-бьітовьіх правонарушений / Отв. ред. Ф.А Лопуишнский- М.: Наука, 1989.- С. 96.

чинця або інших членів сім'ї, кожен п'ятий (21, 5%) загрожував за­значеним особам убивством або заподіянням тілесних ушкоджень. Майже кожен четвертий (23, 7%) наносив їм побої, а 3, 7% заподія­ли злочинцеві або іншому членові сім'ї тілесні ушкодження. При­чому підвищення суспільної небезпеки і тяжкості цих злочинів тісно пов'язано зі зростанням рівня агресивно-провокуючої пове­дінки потерпілих у механізмі вчинення кримінальних діянь. Так, агресивна поведінка потерпілого стала приводом для вчинення 88, 2% убивств, 58, 6% - навмисних заподіянь тяжкої, 50, 0% - серед­ньої тяжкості й 41, 7% - легкої шкоди здоров'ю, 20, 0% - нанесення побоїв, 9, 1% - погроз вбивством або заподіянням тяжкої шкоди здоров'ю. При цьому з підвищенням тяжкості сімейного насиль­ства помітно збільшується і суспільна небезпека самої агресивно-провокуючої поведінки жертв.

Зазвичай чоловіки мають більші можливості чинити опір, ніж жінки, але поведінка чоловіка частіше має агресивний характер, а отже, частіше створює обставини, що сприяють можливості за­вдання їм шкоди у процесі чинення опору. Це і визначає більшу частку чоловіків-жертв порівняно з жінками. Відносна вразли­вість залежить і від віку. Якщо для дітей та осіб похилого віку вона визначається, насамперед, фізичною беззахисністю, то для найбільш активних за віком категорій - негативною поведінкою. Більшу частину потерпілих становлять особи 18-40 років, серед яких 50% характеризуються негативною поведінкою, 70% учини­ли вбивство і 43, 7% з 61, 8% випадків винні в нанесенні тяжких тілесних ушкоджень.

Відомо, що злочинці-вбивці та особи, які завдають тяжких тіле­сних ушкоджень, не відзначаються високим загальноосвітнім рів­нем. Це характерно і для потерпілих від цих злочинів: потерпілі «копіюють» злочинців - відповідно 64% потерпілих від убивств і 80, 5% потерпілих від тяжких тілесних ушкоджень не мають серед­ньої освіти. Це співвідношення добре простежується при порів­нянні освітніх рівнів злочинців та потерпілих (вбивство, тяжкі ті­лесні ушкодження)².

Особи з низьким культурним рівнем частіше вчиняють злочини

Див.: Злочинність в Україні: Стат. зб.- К.: Держ. ком. статистики Ук­раїни, 2000.-100 с.

Див.: Чечель Г. Жестокий способ совершения преступлений против личности.- Ставрополь, 1992.- С. 117.

насильницького характеру, а отже, частіше стають жертвою злочину. Низький культурний рівень призводить до неможливості правильно оцінити обстановку й можливі наслідки поведінки та до небажання звернутися до компетентних органів, які можуть захистити інтереси особи. Кримінологічна оцінка ситуацій, пов'язаних із вчиненням на­сильницьких злочинів, неможлива без визначення характеру відно­син, що пов'язують злочинця і жертву. Знання цих обставин дозволяє з'ясувати ступінь стабільності контакту між ними, а також розкрити зміст конфліктів, що призвели до вчинення злочинів.

Багато вбивств, нанесення тілесних ушкоджень та катувань вчинюються на побутовому рівні, особами одного кола (подруж­жя, близькі родичі), які зазвичай мають приблизно однаковий освіт­ній та культурний рівні.

Важливою обставиною є те, що у 80% учинення вбивства та близько 60% заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілі перебували в родинних та інших близьких, стабільних зв'язках зі злочинцем, що сприяло тривалому розвитку подій, загостренню обстановки. Ці тривалі за розвитком ситуації можливі тільки за наявності між жертвою та злочинцем тривалого контакту, який ускладнює або виключає вихід за межі тривалого спілкування.

Серед незнайомих жертв переважають особи, які були вбиті по­за жилими приміщеннями: у ситуаціях, коли раптово виникли свар­ка та бійка в місцях продажу та розпиття спиртних напоїв (на ву­лицях, у скверах, у дворах, інколи в місцях громадського харчу­вання, на вокзалах). Найбільш поширеними мотивами вбивств незнайомих осіб є помста, хуліганські мотиви, і в низці випадків -прагнення задовольнити сексуальні потреби.

Ураженість потерпілих прямо залежить від їх здатності чинити опір злочинцеві та реалізації цієї здатності. Більшість потерпілих Пула здатна чинити опір злочинцеві - відповідно 69% (вчинення вбивства) та 87, 3% (заподіяння тілесних ушкоджень).

Нездатність до опору злочинцеві пояснюється певними причина­ми. При вбивствах з 31% потерпілих не могли чинити опір у зв'язку і хворобою, фізичною слабкістю - 11%; безпорадним станом - 20% (у тому числі: сон - 12%, малолітній вік - 7%, слабоумство - 1%).

Крім того, не всі потерпіли реалізують свою здатність до опору. Приблизно 81% потерпілих від убивств не скористалися цим, хоча мами об'єктивну можливість до опору. Не використали таку можли­вість 17% потерпілих від убивства (з 69% чинили опір тільки 52%)

та 22, 3% жертв, яким було завдано тяжких тілесних ушкоджень здоров'ю (з 87, 3% потерпілих чинили опір 65%). Причини такої по­ведінки різноманітні, але переважно - це прояв негативних якостей особи: нерішучість, боягузтво, невміння орієнтуватися в обстановці та передбачати перспективу розвитку подій.

Значна частина потерпших від убивств — 41% та 51, 9% від тілес­них ушкоджень перебувала у стані алкогольного сп'яніння, що, як відомо, впливає на здатність чинити опір та розуміти ситуацію, а також на поведінку (інколи агресивну або, навпаки, пасивну, що негативно впливає на розвиток ситуації). Важливим також є й те, що 58, 5% потерпілих від убивств та 46, 6% потерпілих від тяжких тілесних ушкоджень перебували у стані алкогольного сп'яніння, вживали спиртні напої разом зі злочинцем, який у подальшому завдав шкоди. Така поведінка потерпілого тим чи іншим чином сприяла сп'янінню злочинця, створювала обставини, що сприяли вчиненню злочинів. Крім того, більшість злочинців та їх жертв, які перебували у стані сп'яніння, були родичами або знайомими.

Тілесні ушкодження заподіюють переважно у квартирах, гур­тожитках (55%) і здебільшого вони мають побутовий характер. Лише 38% таких злочинів вчиняють на вулиці під час бійок. Знач­на кількість потерпілих перебувала з потенційним злочинцем у родинних зв'язках.

Окрему частку жертв становлять особи, які потерпіли від пси­хологічного насилля, психологічної агресії, суспільна небезпека якої безсумнівна. Психологічне насилля або агресія виступає обов'язковим елементом багатьох злочинів. Саме тому вивчення жертв такої психологічної агресії та особистісної деструкції (де­формації) є актуальним. У сучасному суспільстві діють багато ор­ганізацій та груп, які широко використовують різноманітні форми психологічного насилля. Ці групи підпадають під визначення «де­структивних», існують різноманітні їх класифікації. До них належать маргінальні та радикальні політичні угруповання, екстримістські партії, терористичні групи, релігійні секти, окультні, апокаліптичні та інші організації. Небезпека перебування в таких організаціях пов'язана з тим, що керівництво цих організацій використовує сильнодіючі засоби впливу з метою придушення свідомості (засоби деструктивного контролю) і за допомогою цього досягається три­мання своїх послідовників у залежному, повністю прогнозованому та покірному стані. Фактично у випадках тривалого перебування

у таких організаціях відбувається цілеспрямоване руйнування осо­бистості й заміна новою, сконструйованою особою. Це досягається за допомогою контролю свідомості (фактично - жорстка психоло­гічна агресія), який здійснюється у різноманітних формах, являю­чи собою чітко визначену систему впливу на адептів. Завданням цієї системи є позбавити людину власного «Я», волі, минулих симпатій, тобто фактично вирвати особу з кола повноцінних со­ціальних зв'язків, де людина може діяти як автономний та право­здатний громадянин.

Виокремлюють певні стадії такого впливу:

• «розморожування» - фізіологічна маніпуляція відносно інди-віда, використання масового та індивідуального гіпнозу, медитації, скандування, молитви, співів тощо - процес руйнування особисто­сті, що призводить до дезорієнтації та збентеження;

• «зміни» - процес ідеологічної обробки - поступове створен­ня та нав'язування нової «ідентичності», використання технік змі­ни поведінки;

• «заморожування» - процес закріплення «нової особистості».
Агресія психічного характеру та маніпуляція поведінкою лю­
дини починається з моменту втягування людини до групи¹.

Питання про згоду потерпілого на завдання йому шкоди, не­зважаючи на строк давності, залишається дискусійним. Деякі вчені вважають, що за певних умов така згода може ліквідувати суспіль­ну небезпеку або протиправність діяння. Згода потерпілого є тією обставиною, що зменшує суспільну небезпеку дій при посяганні на ті права та інтереси, які має потерпілий. Інколи згоду потерпі-лого відносять до обставин, що ліквідує протиправність діяння, якщо згоду дає особа, яка володіє певними правами та може кори­стуватися ними на свій розсуд.