Заходи віктимологічної профілактики некорисливих насильницьких злочинів

Проникнення насильства в життя призводить до розладу мораль­них, гуманістичних основ сімейного виховання, до зростання ди­тячої бездоглядності та безпритульності, втягнення неповнолітніх до вживання спиртних напоїв, наркотиків, до проституції і кримі­нальної діяльності. У таких умовах удосконалення заходів поперед­ження насильства в сім'ї стає найважливішим завданням не лише органів внутрішніх справ, а й всього суспільства.

Заходи віктимологічної профілактики спрямовані на нейтралі-зацію або зменшення факторів, що зумовлюють віктимність або сприяють їй. Вони впливають як на фактори, що детермінують не­правомірну або аморальну поведінку жертв від злочину, так і на фактори, що підвищують ризик стати потерпілим при правомірній і, передусім, активній поведінці.

Віктимологічна профілактика - це цілеспрямований спеціалізо­ваний вплив на фактори, які зумовлюють віктимність або сприяють їй, що пов'язана з неправомірною або аморальною поведінкою осіб, а також осіб з подібною поведінкою. Рівною мірою її об'єк­том є фактори та особи, позитивна поведінка яких є не менш вік-тимною для них.

На загальносоціальному рівні віктимологічна профілактика вклю­чає в себе заходи економічного, політичного, ідеологічного, органі-заційного та правового характеру. Ці заходи об'єктивно забезпечу­ють створення умов, що знижують ризик віктимізації, ліквідують віктимогенні фактори, забезпечують урахування віктимологічних завдань при плануванні та побудові житлових комплексів.

Спеціально-кримінологічний вид попередження містить заходи, безпосередньо спрямовані на попередження злочинів.

Здійснення заходів з попередження насильства в межах наданих їм повноважень покладається на:

1) спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї;

2) службу дільничних інспекторів міліції та кримінальну мі-ліцію у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;

3) органи опіки і піклування;

4) спеціалізовані установи;

кризові центри для жертв насильства в сім'ї та членів сім'ї,

стосовно яких існує реальна загроза вчинення насильства в сім'ї (далі - кризові центри);

- центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї;

5) органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підпри­ємства, установи й організації незалежно від форми власності, об'єднання громадян, а також окремі громадяни можуть сприяти у здійсненні заходів з попередження насильства.

У своїй діяльності щодо попередження насильства вищеназвані органи керуються Конституцією України, Сімейним та Криміна­льним кодексами України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, законами України «Про попередження насильст­ва в сім'ї», «Про охорону дитинства», «Про звернення громадян», «Про освіту», «Про міліцію», «Про органи і служби у справах не­повнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім'ї або реальну його за­грозу» від 26 квітня 2003 року № 616, наказом Державного комі­тету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з ді­тьми або реальної загрози його вчинення» від 16 січня 2004 року № 5/34/24/11, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 січня 2004 року за № 99/8698, наказом Міністерства України у справах сім'ї, дітей та молоді, Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Інструкції щодо порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім'ї та молоді, служб у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для молоді та органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї» від 9 березня 2004 року № 3/235, зареєстрова­ним у Міністерстві юстиції України 30 березня 2004 року за № 399/8998, наказом Міністерства внутрішніх справ України про затвердження «Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України» від 20 жовтня 2003 року № 1212, зареєстрованим у Міністерстві юс­тиції України 11 листопада 2003 року за № 1031/8352, та іншими нормативно-правовими актами.

У 1948 році ООН прийняла Загальну декларацію прав людини,

яка проголосила, що «...визнання гідності та рівних і невід'ємних прав усіх членів людської сім'ї є запорукою свободи, справедли­вості та миру у світі». Проблему насильства в сім'ї розглядало ба­гато правозахисних організацій. Невтомна багаторічна праця цих організацій сприяла тому, що з'явилася низка досліджень і науко­вих статей, присвячених даній темі.

Насильство, на думку громадськості, це прихована епідемія сві­тового масштабу. Така позиція громадськості змусила уряди бага­тьох країн звернути увагу на цю проблему. У червні 1993 року на Всесвітній конференції з питань прав людини, що проходила у Від­ні, тему насильства було висунуто на перший план. Ця проблема вийшла на міжнародний рівень і стала предметом розгляду ООН. У грудні 1993 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Де­кларацію про викорінення насильства проти жінок, яка стала свід­ченням досягнення міжнародного консенсусу стосовно захисту жінок від насильства. Відтепер насильство розглядається як пору­шення міжнародно-визнаних фундаментальних прав людини.

Прийняттям Кримінального кодексу України 2001 року завер­шився процес реформування кримінального законодавства з ме­тою приведення його у відповідність до Конституції України 1996 року, нових політично-економічних реалій, що вирішило ба­гато питань удосконалення кримінально-правових норм про відпо­відальність за насильницькі злочини.

Найбільш ефективними засобами правового захисту жертв насильства в Україні є кримінально-правові санкції. Крім того, адмі­ністративно-правові та цивільно-правові засоби захисту потерпі­лих від насильства практично не використовуються, а якщо і вико­ристовуються, то неналежним чином. Зазначені обставини свід­чать про те, що в Україні й досі відсутня система цивілізованих заходів захисту жертв насильства.

Важливою теоретично-прикладною проблемою вдосконалення норм Загальної частини Кримінального кодексу України, що впли-ває на відповідальність за насильство, є питання про поняття насиль­ницького злочину, яке відсутнє в чинному Кримінальному кодексі України. Кримінальний кодекс України визначив у статті 11 загаль­не поняття злочину, що включає в себе його соціальну ознаку -суспільну небезпечність; нормативну ознаку - діяння, що передба­чено кримінальним законом; внутрішню ознаку злочину - винність діяння та його носія - суб'єкта злочину. Така ознака, як «караність»

діяння випливає зі змісту завдання кримінального закону (ч. 2 ст. 1 Кримінального кодексу України).

Міжнародне право стосовно захисту прав людини дозволяє тлумачення насильства як порушення прав людини і зобов'язує країни знайти ефективні правові засоби викорінення цього лиха.

Важливим аспектом профілактики насильства в сім'ї органами внутрішніх справ є вжиття заходів, спрямованих на своєчасне ви­явлення осіб, схильних до вчинення насильства в сім'ї, або якщо існує реальна загроза його вчинення.

Виявлення потенційних потерпілих являє собою складне за­вдання, якщо враховувати, що багато осіб, які постраждали від злочинних діянь, не звертаються до правоохоронних органів.

Цей процес може будуватися за трьома напрямами:

1) залежно від ситуації, коли, виявляючи та аналізуючи обста­вини, можна визначити потенційних потерпілих саме в цій ситуації;

2) залежно від особи злочинця, коли шляхом вивчення його зв'язків або типової поведінки визначають коло можливих потен­ційних потерпілих;

3) залежно від особи потерпілого, коли існує «вихід на конкретну особу», що дозволяє виявити в ній якості підвищеної віктимності.

Виявлення потенційних потерпілих та віктимологічних ситуа­цій - це єдиний процес, оскільки віктимологічні оцінки пов'язані, насамперед, із урахуванням того чи іншого компоненту. Ситуації, що сприяють вчиненню злочину, можна поділити на два види: ма-кро- та мікроситуації, також ситуації сімейного типу.

Насамперед, необхідно здійснювати підготовку кадрів праців­ників органів внутрішніх справ.

Оскільки під час профілактичної роботи виникають складні в психологічному аспекті ситуації, коли необхідно впливати на осіб, психологічний контакт дуже важко встановити, потрібно створю­вати та розвивати в підрозділах органів внутрішніх справ психоло-го-педагогічну службу. Спеціалісти-психологи могли б не лише допомогти оперативному складу в роботі з конкретними особами, а й організувати кваліфіковане вивчення потерпілих. Оперативні обліки, що існують в органах внутрішніх справ, не враховують ві­ктимологічних якостей цих осіб. Водночас законослухняні особи, які мають високий рівень потенційної віктимності, взагалі зали­шаються поза увагою правоохоронних органів. Отже, необхідно створювати профілактичні обліки потенційних потерпілих. Це

сприятиме зменшенню кількості осіб, які стоять на обліку як по­тенційні правопорушники, а також дозволить краще орієнтуватися стосовно конкретних осіб, які потребують підвищених заходів що­до забезпечення їх особистої та майнової безпеки.

Важливим у діяльності органів внутрішніх справ є розробка найбільш ефективних форм взаємодії з населенням та використан­им його профілактичних можливостей; забезпечення окремих кате­горій осіб з підвищеним рівнем віктимності засобами захисту та спеціальною технікою.

Також доцільним є використання профілактичних можливостей потенціальних потерпілих від злочинів.

Віктимологічна профілактика повинна здійснюватися з ураху­ванням заходів щодо нейтралізації ситуацій, пов'язаних із завдан­ням шкоди - це може бути найбільш радикальний варіант профі­лактики за умови виключення рецидиву.

Необхідно максимально використовувати захисні можливості потенційних потерпілих шляхом організації цілеспрямованої ви­ховної роботи: фізичного, статевого виховання, навчання прийомів самозахисту, прищеплення певних якостей, а саме: рішучості, смі­ливості, критичності, спостережливості.

Правове виховання та навчання громадян через поширення ін­формації про необхідну оборону допоможе їм не лише протидіяти ілочинцю й своєчасно повідомляти правоохоронні органи про вчинені злочини або такі, що готуються.

Забезпечення технічними засобами захисту осіб, стосовно яких було вчинено напад, - від охоронної сигналізації до озброєння - є важ­ливим чинником попередження злочинів та протидіяння злочинцям.

Необхідно здійснювати певну переорієнтацію оперативно-розшу-кової діяльності на потерпілого, як у плані її інформаційних можли­востей, так і здійснення заходів профілактичного характеру. Така праця - від потенційного потерпілого до злочинця - дозволить більш ефективно виявляти злочини, що готуються, попереджувати їх, забезпечуючи безпеку осіб, котрі схильні стати жертвами злочину.

'Значне місце в розробці віктимологів посідають рекомендації щодо оптимальної поведінки в екстремальних ситуаціях, а саме:

- уникати малолюдних місць і взагалі не з'являтися на вулиці в пізній час;

довіряти своїй інтуїції у небезпечній ситуації. Побачивши підозрілого чоловіка, необхідно бігти відразу, а не поступово при-

скорювати крок, оскільки психологічно необхідно налаштуватися на рішучі дії. Внутрішня рішучість та впевненість у собі проявля­ється в зовнішньому вигляді (осанка, хода). Інколи цих зовнішніх ознак достатньо для того, щоб злочинець прийняв рішення про те, що для нападу йому потрібно знайти інший об'єкт;

- поводити себе в момент нападу рішуче. Здебільшого, відсіч приголомшує нападників, які звикли бачити наляканих жертв. Го­лосні крики, спроба вдарити, напасти на насильника підвищують шанси жертви вийти із ситуації, що склалася, з найменшими втра­тами. Використання прийомів рукопашного бою, зброї та інших засобів самозахисту також може бути необхідним;

- не використовувати засоби самозахисту, якщо немає впевне­ності в їх справності та ефективності. Якщо спроба їх використання виявилась невдалою, це значно підвищує агресивність нападника;

- запропонувати злочинцям гроші, сумку та інші цінності перед використанням зброї та інших засобів захисту. Це відверне їх увагу, що дозволить використати ефект несподіваності в контратаці;

- намагатися встановити емоційний контакт з нападником. Одним зі способів установлення емоційного контакту є спроби розжалобити злочинця (наприклад, посилаючись на 'хворих роди­чів, власну тяжку хворобу тощо).

Рекомендації віктимологів допомагають багатьом громадянам краще захистити себе від можливого кримінального посягання. За­стосування розроблених кримінологами заходів віктимологічного характеру дозволяє досягти значного ефекту у протидії злочинності.

У кінці 80-х років XX століття у країнах Європи обговорювало­ся питання про наділення потерпілого правом припиняти судове переслідування злочинця у разі примирення з постраждалим. Але ці заходи не були реалізовані в Європі, оскільки в США та Канаді результати аналогічного експерименту не дали позитивного ре­зультату: особа, яка вчинила один злочин, знову здійснювала сто­совно жертви погрози насилля, вимагаючи примирення та закриття кримінальної справи.

Віктимологи розробили концепцію пасивного та активного за­хисту. До пасивного захисту належить використання броньованих автомобілів, будов домів, схожих на фортеці, наймання охоронців, носіння бронежилетів.

Під активним захистом розуміється самозахист та захист, що здійснюється іншими людьми (припинення нападу). Віктимологи

рекомендують робити своє життя менш прогнозованим - це ускладнить підготовку нападу.

Державна підтримка віктимологічної профілактики має дві складові:

- надання громадянам спеціальної інформації;

- фінансування спеціальних програм для забезпечення додат­кової захищеності громадян від злочинності.

Корисним є певне інформування громадян про привід, що він спричинив розвиток конфлікту, а також про ознаки осіб, які мають підвищену схильність до конфліктів. Наприклад, психологи вста­новили, що, підтримуючи тривалий час зоровий контакт з певною особою, людина може справити на іншу враження надмірної само­впевненості і це може бути сприйнято як виклик. Якщо людина перебуває у стані сильного озлоблення, ненависті, її зіниці звужу­ються. Несподіване звужування зіниць людини - ознака того, що ч її боку може загрожувати небезпека, тому потрібно бути готовим до протидії. Якщо голова людини схилена вперед і при цьому вона дивиться на вас, то це ознака агресії. Коли людина готується до боротьби, її дихання стає більш глибоким.

Рекомендації віктимологів спрямовані на зниження особистіс-ної та рольової віктимності. Поради спеціалістів допомагають уникнути віктимогенних ситуацій. Підвищення віктимологічної культури суспільства дозволить людям самостійно розробити до­статньо ефективні заходи захисту від злочинців. Віктимологічна профілактика дозволяє не лише зменшити кількість злочинів, а й знизити їх суспільну небезпеку, зменшити кількість негативних наслідків злочинності.

Важливим напрямом профілактики агресивних злочинів є ліку­вання, у тому числі примусове, алкоголіків, наркоманів, а також агресивних психопатів. Сучасна медицина має можливості пони­зити рівень агресивності людей, небезпечних для суспільства. І ці можливості за належного контролю необхідно використовувати.

Для попередження зґвалтувань, що, як відомо, частіше вчиня­ються у літні місяці, повинно бути посилено патрулювання міліції у місцях масового відпочинку людей, у лісопарках. Необхідно роз'яснювати, як поводити себе, щоб не стати жертвою злочину.

Важливим компонентом мобілізації захисних можливостей по-тенцінних жертв є заняття спортом, навчання їх засобам оборони. Розвиток фізичної сили, впевненості в собі, у своїх можливостях

постояти за себе можуть відігравати вирішальну роль у виборі по­терпілим (потерпілою) найбільш доцільної лінії поведінки, яка за­безпечить ефективне протистояння (опір).

Складним у всіх розуміннях є індивідуальний вплив на непов­нолітніх, негативними якостями яких є і можливі добровільні зв'язки із сексуальним злочинцем. Позитивний вплив на таких осіб мають здійснювати, залежно від конкретних обставин, працівники органів внутрішніх справ та коректувати їх поведінку з метою ви­ключення можливостей контакту злочинця та потенційного потер­пілого або потерпілої. Якщо особа шукає такого контакту або йому не протидіє, необхідно застосовувати заходи, за яких беруться до уваги індивідуальні характеристики.

Вибір найбільш дієвих форм, засобів індивідуального впливу на потенційних потерпілих неповнолітнього віку повинен здійснюва­тися за двома напрямами:

а) урахування конкретної характеристики особи та віку потер­
пілих;

б) наявність або відсутність даних про конкретну особу, від якої
можна очікувати вчинення статевого злочину відносно потерпіло­
го або потерпілої, та характерних обставин, що пов'язують учас­
ників передбачуваної криміногенної ситуації.

Таким чином, використання всього комплексу профілактичних заходів з метою попередження статевих злочинів відносно непов­нолітніх має важливе значення. Ці заходи можна поділити на дві групи: з використанням зовнішніх (забезпечення нагляду та захис­ту потенціальних потерпілих) та внутрішніх (підвищення здатності потенційних потерпілих до захисту, протидії злочинцю, а також формуванню позитивних установок особи) можливостей.

Найважливіший профілактичний захід — це виховна робота, яка має на меті сформувати в кожної особи вміння розбиратися у не­безпечних ситуаціях, бути обачним. Виховна робота повинна бути поєднана з навчанням того, як слід поводитися та саме як ці ситуа­ції розпізнавати. Практична робота з кожним потенційним потер­пілим повинна будуватися у формі індивідуальних бесід та широко організованої правової і медичної пропаганди.

Одним із заходів, що має вживати держава, - це компенсація шкоди, яка була завдана злочином. Такий досвід існує у Велико­британії, США, Канаді, Австралії та Новій Зеландії. Сумніви скеп­тиків стосовно того, що значні державні компенсації можуть поси-

лити безтурботність людей, підвищити їх віктимність, виявилися необгрунтованими. Державне відшкодування не вплинуло ні на рівень злочинності, ні на кількість заяв у поліцію з боку потерпі­лих, ні на кількість обвинувачувальних вироків у судах. При цьому виявилося, що кількість потерпілих від насильницьких злочинів, які вимагають від держави відшкодування, незначна. Це пов'язано з тим, що матеріальний збиток від насильницьких злочинів незнач­ний, а реальний, психологічний, як правило, не визначається, не фіксується, оскільки потерпілі рідко звертаються за допомогою до психологів та психіатрів. Крім того, потерпілих ніхто не інформує про їх право на державне відшкодування. Державі, та й потерпіло­му, вигідно, щоб винна особа сама відшкодувала завданий збиток. На стимулювання цієї посткримінальної діяльності винних осіб повинні бути спрямовані законодавчі норми та зусилля правоохо­ронних органів. Законодавство має передбачати добровільне від­шкодування матеріальної, моральної шкоди, що завдана внаслідок учинення злочину.