Сімейна психотерапія.

Сімейною психотерапією називається о собливий вид психотерапії, спрямований на корекцію міжособистісних відносин що має на меті усунення емоційних розладів у родині, найбільш виражених у хворого члена сім'ї.

Її тривалість обумовлюється вагою психічних розладів у " носія симптому ", виразністю міжособистісних конфліктів у родині, мотивацієючленів сім'ї до досягнення терапевтичних змін. Спочатку сімейна терапія проводиться з частотою 1-2 сеанси в тиждень, а потім зустрічі відбуваються 1 раз на 2 тижні, а далі - 1 раз на 3 тижні. У ході сімейної терапії, тривалість якої може коливатися від декількох тижнів до навіть декількох років, виділяють ряд етапів.

4 етапи (Ейдеміллер, Юстіцкіс):

1) Сімейн діагноз, діагностичний етап;

2) ліквідація сімейного конфлікту;

3) реконструктивний;

4) підтримуючий.

Під сімейним діагнозом розуміється т ипізація порушених сімейних відносин з урахуванням індивідуально-особистісних властивостей членів родини. Діагностика сімейних відносин здійснюється в процесі приєднання до сімейноїгрупі психотерапевта, що висуває і перевіряє проблемні діагностичні гіпотези. Особливість процедури сімейної діагностикиполягає в тому, що вона супроводжує сімейну терапію на всіх етапах і визначає вибір психотерапевтич тех.

На другому етапі в ході однобічних зустрічей психотерапевта з клієнтом і членами його родини відбувається виявлення і прояснення джерел сімейного конфлікту і ліквідація його за допомогою емоційного відреагування.

На етапі реконструкції сімейних відносин здійснюється групове обговорення актуальних сімейних проблем або в окремо взятій сім'ї, або в паралельних групах клієнтів з подібними проблемами і їх родичів. Уцих же групах проводиться рольовий поведінковий тренінг і навчання правилам конструктивної суперечки.

Підтримуючий етап сімейної терапії складається в закріпленні набутихна попередніх етапах навичок емпатичного спілкування і розширеного діапазону рольової поведінки в природних сімейних умовах.

Виділення етапів дозволяє структурувати процес сімейної терапії, обгрунтовує послідовність застосування різних психотерапевтичних методів у залежності від цілей та обсягу діагностичних відомостей. Прийоми, які найбільш часто застосовуються в сімейній психотерапії:

1) Ефективне використання мовчання;

2) Уміння слухати;

3) Навчання за допомогою питань;

4) Повторення;

5) Підсумовування, резюмування;

6) Уточнення (прояснення) і відображення афекту;

7) Конфронтація, то є пред'явлення подружній парі неусвідомлюваних або амбівалентні установок, відносин або стереотипів поведінки з метою їх усвідомлення та опрацювання;

8) Відтворення ролей;

9) Створення " живих скульптур";

10) Аналіз відеозапису.