Структура валютного ринку.

Валютний ринок – це сектор грош. ринку, на якому урівноважуються попит і пропозиція на такий специф. товар як валюта.

За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок – це сукупність спец. інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продати-купити на­ц. та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції.

Валютний ринок має свою структуру, яка включає нац. ринки, міжнародні ринки та світовий ринок.

Валютний ринок можна класифікувати і за іншими критеріями:

– за характером операцій: ринок конверсійних операцій; ри­нок депозитно-кредитних операцій;

– за терит. розміщенням: європейський, північно­амер., азіатський та ін.;

– за видами конверсійних операцій: ринок ф'ючерсів, ринок опціонів тощо;

– за формою валюти, якою торгують: ринок безготівкових операцій, ринок готівки.

Чинники, що визначають кон'юнктуру валютного ринку:

1. Курсоутворюючі чинники:

– стан платіжного балансу країни;

– обсяги ВНП, які виробляються в країні;

– внутр. і зовн. пропозиція грошей;

– процентні ставки в країнах, валюти яких порівнюються;

– співвідношення внутр. цін країни з зовнішніми.

Ці чинники можна назвати базовими, тобто такими, що визна­чають такий стан співвідношення попиту та пропозиції на валю­тному ринку, який схильний до стабільності чи поступової, внут­рішньо зумовленої та передбачуваної зміни.

2. Регулюючі чинники:

– заходи прямого держ. регулювання (фін. - бюджетна політика, квотування та ліцензування тощо);

– структурні чинники.

Ці чинники впливають на кон'юнктуру ринку через зміну курсоутворюючих чинників.

3. Чинники кризового характеру:

– дефіцит держ. бюджету;

– безконтрольна емісія та інфляція;

– штучне і надмірне регул-ня цін;

– висока монополізація вир-ва.

Ці чинники виникають при порушенні динамічної рівноваги економіки, послабляють дію курсоутворюючих чинників та зни­жують результативність регулятивних заходів держави.

Білет №19

1.Основні чинники впливу на зміну цінності грошей:

- дохідність інвестицій — можливість одержання прибутку на інвестиції, вкладені у виробничі засоби;
- величина і темп інфляції — тенденції до зростання цін протягом певного часу;
- ризик, пов’язаний з інвестиціями, — можливість того, що вкладені гроші не будуть повернені, незважаючи на обіцянки це зробити.

Концепція оцінки грошей у часі ґрунтується на тому, що вартість грошей з плином часу змінюється з урахуванням норм прибутку на ринку грошей. У процесі порівняння коштів використовують два поняття: майбутня вартість коштів (FV) та теперішня вартість коштів (PV).
Майбутня вартість являє собою суму інвестованих у теперішній момент коштів, в яку вони мають перетворитися через певний проміжок часу з урахуванням певної ставки процента. Компаундування (нарахування) — операція, що дозволяє визначити величину остаточної майбутньої вартості за допомогою складних процентів.
Теперішня вартість — це майбутня сума грошових надходжень, приведених з урахуванням певної ставки процента до теперішнього періоду.

2.Валютні системи та їх еволюція.

Основою розвитку міжнародної валютної системи є інтернаціоналізація продуктивних сил, міжнародний поділ праці, формування інтернаціонального господарського механізму та інтегрованих форм власності. Ці процеси, у свою чергу, визначаються дією об'єктивних економічних законів у межах світового господарства. Міжнародні валютні відносини справляють при цьому активний зворотний вплив на розвиток названих елементів світової економічної системи, зокрема на зовнішню торгівлю, формування й еволюцію міжнародного ринку капіталів, робочої сили, інтелектуальної власності тощо.

Національна валютна система — це державно-правова форма організації валютних відносин даної країни з іншими країнами та міждержавними фінансовими інститутами, за допомогою яких здійснюють міжнародні кредитно-розрахункові операції, формуються та використовуються валютні резерви країни.

До складу національних валютних систем входять відповідні інфраструктурні ланки: банки, парабанківські установи, біржі, органи валютного регулювання і контролю та інші інститути.

Етапи еволюції світової валютної системи

І — 1867 р. Паризька конференція — єдиним мірилом світових грошей визнано золото (золотий стандарт).

Золотомонетний стандарт. Ознаки:

— функціонування золота в якості світових грошей;

— фіксація золотого вмісту національної валюти;

— наявність фіксованих валютних курсів;

— на внутрішньому ринку золото виконувало всі функції грошей;

— вільне карбування золотих монет;

— банкноти і білонні монети вільно розмінювалися на золоті.

II — 1922 р. Генуезька конференція — національні кредитні гроші почали використовувати як міжнародні платіжні засоби (золотий стандарт).

Золото-зливковий стандарт. Ознаки:

— в обігу відсутні золоті монети;

— банкноти і білонні монети розмінювалися на золоті злитки;

— відмінено вільне карбування золотих монет.

III — 1944 р. Бреттон-Вудська конференція — впроваджено золотодевізний та доларовий стандарти (золотий стандарт).

Золотовалютний стандарт (валютний). Ознаки:

— збереження ролі золота як розрахункової одиниці в міжнародному обігу;

— фіксовані валютні курси;

— заборона вільної купівлі-продажу золота;

— долар у режимі золотого стандарту, прирівнювався до золота.

IV — 1976—1978рр. Ямайська конференція — завершено демонетизацію золота і офіційно впроваджено стандарт СПЗ.

Паперово-валютний стандарт. Ознаки:

— повна демонетизація золота у сфері валютних відносин;

— анульовано офіційну ціну на золото та фіксацію масштабу цін;

— колективна валюта СПЗ стала головним резервним активом та засобом світових грошей;

— впровадження плаваючих валютних курсів для національних грошових одиниць.

Європейська валютна система — ЄВС — форма організації валютних відносин між країнами-членами ЄС, що діє з березня 1979 р.; створена з метою стимулювання європейських інтеграційних процесів і впорядкування валютного ринку. Виникнення ЄВС пов'язане з кризою Бретон-Вудської валютної системи та створенням Ямайської валютної системи як противаги останній. До 1991 р. ЄВС використовувала в основному елементи валютного регулювання, напрацьовані практикою співробітництва між центральними банками країн Західної Європи в 1972—1979 рр. (валютний " коридор"). Ініціаторами створення ЄВС були Німеччина (ФРН) та Франція.

Головна мета створення й функціонування ЄВС полягає в поглибленні інтеграційних процесів у межах країн " Спільного ринку", перетворення їх на зону європейської валютної стабільності (на противагу Ямайській валютній системі) та запобіганні експансії американського долара на ринках країн Західної Європи.

Білет №20

1. Особливість впливу держави в еволюційному процесі творення грошей.

Гроші є суттєвим компонентом ринкової економіки. Тому немає підстав заперечувати роль держави в еволюції грошей. Держава не створює гроші як економічне явище, але вона визначає i змінює атрибути грошей, впливає на їхню форму, наповнює їх новим змістом.

З розвитком форм грошей змінювався механізм їх функціонування та роль держави у цьому процесі.

Роль держави у формуванні грошей стає помітною лише в епоху золотомонетного стандарту. У цей період держава взяла на себе такі зобов’язання:

1) надавати грошам точно визначену форму (монета);

2) визначати номінал i порядок емісії грошових знаків;

3) контролювати процес виготовлення грошей (карбування монет, фіксація проби металу, вмісту коштовного металу в грошовій одиниці);

4) організувати боротьбу з фальшуванням монет тощо.

В умовах функціонування кредитних (паперових) грошей:

1) держава визначає не тільки форму грошей, а й їх номінальну вартість;

2) надає паперовим грошам силу законного платіжного засобу та приймає їх в якості платежів;

3) розробляє та реалізує систему заходів щодо підтримання необхідної маси грошей на рівні потреб економіки за умови збереження стабільності цін.

Сучасні гроші “декретуються” урядом, тому їх коштовність, певною мірою, визначається довірою до уряду, який тримає під контролем обсяги грошової маси, що обслуговує економіку країни.На цій підставі сучасну грошову систему називають фідуціальною (від лат. “fiducia” — угода). Ця угода ґрунтується на довірі економічних суб’єктів.

Гроші і сьогодні не продукуються державою, а їх маса, що необхідна для обігу, визначається потребами ринкової економіки.

2.Сутність форвардних операцій.

Мета застосування форвардних угод: страхування від зміни курсів валют або одержання спекулятивного прибутку.

Для захисту експортера або імпортера від валютного ризику з банком укладаються форвардний контракт — це угода між банком та клієнтом про купівлю або продаж певної кількості іноземної валюти в установлений термін (або протягом встановленого періоду) за курсом, який визначається в момент укладання угоди.

Форвардні операції здійснюються не на біржі, а на банківському ринку, тобто у вигляді міжбанківських операцій та операцій банку з клієнтурою. Форвардні операції можуть укладаються на будь-який зручний для клієнта термін (від 1 тижня — 5 років, але найбільш ліквідними і найпоширенішими — термін до 1 року). Зазвичай банк дає котирування форвардних курсів на так звані стандартні дати: 1 тиждень, 2 тижні, 1 місяць, 2 місяці, 3 місяці, 6 місяців, 12 місяців.

Для форвардних контрактів так само, як і для операцій спот, вживають терміни:

Дата укладання — це дата укладання угоди між клієнтом та банком, саме на цю дату фіксуються всі умови суми, курс, термін.

Дата валютування — дата зарахування коштів на кореспондентський рахунок банку.

Дата валютування віддалена від дати укладання на дату спот + термін дії форвардної угоди.

Якщо при укладанні форвардної угоди аутрайт на стандартні строки дата спот припадає на останній день місяця, то для визначення дати валютування угоди діє " правило останньої дати місяця" (то дата валютування припадає також на останній день місяця).

Якщо дата валютування припадає на вихідний або святковий день, то валютування відбудеться аналогічно валютуванню угоди на умовах спот (тобто датою валютування є наступний робочий день). Винятком є лише ті випадки, коли цей вихідний або святковий день є останнім днем місяця або року: тоді дата валютування форвардної угоди — не наступний робочий день, а останній перед датою валютування.

Якщо виконання форвардного контракту відбувається менше 1 місяця (1 день, 1 тиждень, 2 тижні), його вважаютьукладеним на короткі дати.

Білет №21

1.Зміст методологічних принципів кількісної теорії грошей.

Методологічні засади цієї теорії були аргументовані у XVIІІ ст. англійським вченим Д.Юмом і запропоновані у трактаті «Про гроші» у 1752р. Д.Юм обґрунтував так званий «принцип однорідності»: подвоєння кількості грошей призводить до пдвоєння абсолютного рівня свіх цін, але не зачіпає відносних мінових співвідношень між окремими товарами. Подальші наукові розробки економістів XVI-XVIІ ст. – Б.Даванзатті, Дж.Монтаріні, Д.Локка привнесли у кількісну теорію ще такі положення:

- принцип причинності – зміна цін на товари пояснюється змінами кількості грошей в обігу;

- принцип пропорційності – тобто ціни на товари змінюються пропорційно зміні кількості грошей в обігу, що веде до зміни номінального вираження ВНП.

Отже, загальна оцінка ранньої теорії зводиться до наступного: вона спрощено (механістично) представляла зв’язок між кількістю грошей в обігу та рівнем товарних цін і тільки на макроекономічному рівні. Загальні висновки кількісної теорії грошей протистояли ідеям меркантилістів та прихильниківметалістичної концепції.

2.Основні передумови запровадження конвертованості валюти.

Конвертованою валюта стає не стихійно, а забезпечується державою завдяки значним зусиллям, спрямованим на досягнення товарно-грошової збалансованості, розвиток вільних товарних і валютних ринків, запровадження організаційно-правових основ валютного регулювання тощо. Ці зусилля повинні створити такі передумови запровадження конвертованості валюти:
- зниження інфляції до помірного рівня, за якого національні гроші починають задовільно виконувати всі функції, особливо функцію накопичення вартості. Інакше резиденти будуть постійно переводити свої заощадження у вільно конвертовану іноземну валюту, що провокуватиме надмірний попит на цю валюту і знецінення національної;
- формування ринкового механізму ціноутворення, за якого ціни будуть вільно реагувати на зміни в попиті і пропозиції;
- лібералізація зовнішньоекономічних відносин;
- накопичення достатнього золотовалютного резерву;
- відмова від широкомасштабного датування цін на товари та послуги, створення рівних конкурентних умов на ринку для всіх економічних суб'єктів.

Білет №22