Розділ І. Аналіз організаційно-правових форм господарювання в сільському господарстві

Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка

Будівельний факультет

Кафедра автомобільних доріг, геодезії,

Землеустрою та сільських будівель

Курсова робота

на тему:

Організація та управління сільськогосподарським виробництвом

(на прикладі СВК «Світанок» Олександрівського району Кіровоградської області)»

Виконав: студент групи 402 -БЗ

6.080101 «Геодезія, картографія та землеустрій»

№ з.к. 12130

Кашуба М.В

^{(прізвище та ініціали)}

Перевірила: Тимошевська Т.І.

^{(прізвище та ініціали)}

Національна шкала ______________________________

Кількість балів: _________ Оцінка ECTS ___________

Члени комісії ________________ _________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

Полтава – 2016

Зміст

ВСТУП

В умовах реформування національної економіки ефективність та конкурентоспроможність підприємств народного господарства, головним чином, залежить від рівня організації виробництва, тобто від координації дій усіх елементів виробничої системи.

Організація та управління сільськогосподарським виробництвом спрямована на визначення основних принципів і процесів організації виробництва високоякісної конкурентоспроможної продукції, а також закономірностей розвитку та удосконалення виробництва. Організація виробництва – це комплекс заходів, спрямованих на раціональне поєднання процесів праці з речовинними елементами виробництва в просторі й часі з метою підвищення ефективності виробництва, тобто досягнення поставлених завдань у найкоротший строк за найкращого використання виробничих ресурсів [1].

Організація виробництва й оптимальне управління ним є найважливішими чинниками прискорення науково-технічного прогресу. Вони забезпечують найбільш повне й ефективне використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів підприємства, зниження собівартості та підвищення якості продукції і підвищення темпів відновлення продукції та технічного розвитку виробництва [2].

Об’єктом дослідження є сільськогосподарський виробничий кооператив «Світанок», розташований на території Олександрівського району Кіровоградської області.

Завданнями даної курсової роботи є: аналз сучасного стану правового забезпечення діяльності сільськогосподарських підприємств; визначення суті організації виробництва продукції сільського господарства; проведення всебічного аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства; виявлення внутрішньогосподарських резервів та зовнішніх можливостей збільшення обсягів виробництва і реалізації виробленої продукції; покращення економічної ефективності та конкурентоспроможності підприємства.

РОЗДІЛ І. АНАЛІЗ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИХ ФОРМ ГОСПОДАРЮВАННЯ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

Сільське господарство – це комплекс технологічно і організаційно взаємозв'язаних галузей, які у своїй сукупності утворюють збалансовану, заінтегровану і структурно завершену систему, функціонально-компонентна структура якої підпорядкована стабільному нарощуванню продовольчої продукції землеробства і тваринництва. Кожна галузь сільськогосподарського виробництва є сукупністю підприємств, що виробляють певні види однорідної продукції чи надають послуги, які задовольняють певні потреби населення у продуктах харчування, а промисловості – в сировині [3].

Підприємство – самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.

Ознаками підприємств як суб'єктів господарського права, складовими їх організаційно-правової форми є [5]:

– визначеність організаційно-правової форми суб'єкта господарювання;

– майнова відокремленість;

– легітимація існування як суб'єкта господарювання;

– відповідальність за результати господарювання;

– самостійність у господарському обороті.

Відповідно до Господарського кодексу в Україні можуть діяти такі види підприємств (за формами власності) [6]:

1. Приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи).

2. Підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності).

3. Комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади.

4. Державне підприємство, що діє на основі державної власності.

5. Підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні згідно Господарського Кодексу діють підприємства унітарні та корпоративні [7].

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні підприємства, підприємства, засновані на власності об'єднань громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Важливе значення на сучасному етапі має розвиток такого виду підприємств, як господарські товариства, економічні і організаційні засади діяльності яких регулюються Господарським Кодексом України та Законом України «Про господарські товариства».

Господарські товариства – це такі підприємства (установи, організації), що створені юридичними і фізичними особами на засадах угоди шляхом об’єднання їхнього майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Згідно Закону «Про господарські товариства» до господарських товариств належать [8]:

- акціонерні товариства,

- товариства з обмеженою відповідальністю,

- товариства з додатковою відповідальністю,

- повні товариства,

- командитні товариства.

Акціонерне товариство – господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями [9].

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) – господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів [8].

Товариство з додатковою відповідальністю – товариство, статутний фонд якого поділено на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а за недостатністю цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника [8].

Повне товариство (ПТ) – товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном [8].

Командитне товариство (КТ) – товариство, в якому разом з одним або більше учасників, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства [8].

Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Малимипідприємствами визнаються підприємства, в яких середньо облікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п’ятидесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п’ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньо облікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п’яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми [10].

Відповідно до Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону [11].

В Укрвїні існує також така форма підприємницької діяльності як сільськогосподарський кооператив.

Сільськогосподарський кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які є виробниками сільськогосподарської продукції, що добровільно об’єдналися на основі членства для провадження спільної господарської та іншої діяльності, пов’язаної з виробництвом, переробкою, зберіганням, збутом, продажем продукції рослинництва, тваринництва, лісівництва чи рибництва, постачанням засобів виробництва і матеріально-технічних ресурсів членам цього кооперативу, наданням їм послуг з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування [12].

За цілями, завданнями і характером діяльності сільськогосподарські кооперативи поділяються на:

Сільськогосподарський виробничий кооператив – сільського-сподарський кооператив, який утворюється шляхом об’єднання фізичних осіб, які є виробниками сільськогосподарської продукції, для провадження спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов’язкової трудової участі з метою одержання прибутку [12].

Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив – сільського-сподарський кооператив, що утворюється шляхом об’єднання фізичних та/або юридичних осіб - виробників сільськогосподарської продукції для організації обслуговування, спрямованого на зменшення витрат та/або збільшення доходів членів цього кооперативу під час провадження ними сільськогосподарської діяльності та на захист їхніх економічних інтересів [12].

Підприємства з метою підвищення ефективності виробництва можуть на добровільних засадах створювати об’єднання з правом юридичної особи як особливу організаційну форму діяльності, що забезпечує зручніші й ефективніші зв’язки між ними порівняно зі звичайними договорами чи угодами.

Залежно від порядку заснування об’єднання підприємств можуть утворюватись як господарське об’єднання або як державні чи комунальні господарські об’єднання.

Господарське об’єднання – об’єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об’єднали свою господарську діяльність. Господарські об’єднання діють на основі установчого договору та (або) статуту, який затверджується засновниками. Зокрема, підприємства можуть об’єднуватися в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни тощо за галузевим, територіальним або іншими принципами, зберігаючи при цьому права юридичної особи [2].

Асоціації – це договірні об’єднання з найбільш м’якими внутрішніми зв’язками.

Корпорації – договірні об’єднання, в яких підприємства-учасники, поєднуючи свої виробничі, комерційні, а за необхідністю і наукові інтереси, делегують окремі повноваження об’єднанню, надаючи йому право централізованого регулювання їхньої діяльності в певних межах.

Консорціуми – це статутні тимчасові об’єднання кількох підприємств для спільного здійснення господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо).

Концерни – статутні об’єднання підприємств за принципом диверсифікації, тобто різнопрофільних підприємств (промисловості, сільського господарства, транспорту, торгівлі, банків, наукових організацій тощо) з централізацією функцій науково-технічного виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.

Основні організаційно-правові форми підприємств зведено в таблицю 1.

Таблиця 1