Внутрішні суперечності як рушійні сили розвитку

Взаємозв’язок зовнішнього і внутрішнього наявний у всіх формах розвитку людини.

У фізичному розвитку він виявляється у процесах аси­міляції (лат. assimilatio — уподібнення) та дисиміляції (лат. dissimilatio — несхожий), збудження і гальмування, в по­рушенні й відновленні рівноваги між організмом і середо­вищем. Стан рівноваги людини є тимчасовим, процес її Урівноважування постійний. Внутрішні суперечності, що виникають в житті людини, спонукають її до активності, спрямованої на їх подолання. Одні суперечності долаються, натомість виникають нові, що спонукають до нових дій, і, зрештою, до вдосконалення діяльності. Людина розвивається як система, яка сама себе вдосконалює.

Сукупність різноманітних суперечностей класифікують на такі категорії:

1.Суперечності між новими потребами, прагненнями особистості й досягнутим нею рівнем оволодіння засобими, необхідними для їх задоволення. Передбачають випе­реджаючий розвиток мотиваційних аспектів над опера­ційними і змістовими. Наприклад, дітям-дошкільнятам властиве розходження між прагненням активно діяти у суспільному житті (працювати, як дорослі, керувати ма­шинами тощо) і дійсним розвитком їх фізичних і психіч­них можливостей. Усувають таке розходження з допомогою сюжетної гри, де діти ніби залучаються до життя дорослих засвоюють їх досвід, завдяки чому розвивається і сама ігрова діяльність.

2. Суперечності між новими пізнавальними цілями завданнями та наявними способами дій, між новими ситуаціями і попереднім досвідом учнів, між усталеними узагальненнями і новими фактами. Такі розходження ви­никають систематично, спонукаючи учнів до їх усвідомлення активної діяльності, спрямованої на їхусунення шляхом вироблення нових способів дій, узагальнення при­йомів розумової діяльності, у якій поєднуються пізнання і праця, проектується і виготовляється майбутній продукт.

3. Суперечності між досягнутим рівнем розвитку ін­дивіда та способом його життя, місцем, яке він посідає у системі суспільних відносин. Вони стимулюють прагнен­ня розширити свої взаємини з навколишнім суспільним середовищем, брати участь у нових видах суспільної та особистісно значущої діяльності. Реалізація їх дає нові стимули до подальшого розвитку.

4. Суперечності між очікуваним, бажаним, майбут­нім і наявним, між тим, чого прагне особистість і чим вона володіє. Ці суперечності спонукають до дій, завдяки яким відбувається наближення реального до бажаного.

5. Суперечності між свідомими і несвідомими тенден­ціями у поведінці та діяльності індивіда. Несвідомі тен­денції часто є результатом попередньої свідомої діяльнос­ті людини, її установок. Переносячись на інші за змістом види діяльності, несвідомі тенденції можуть гальмувати її, викликати суперечності, які треба переборювати. На­слідком цього є розвиток адекватних взаємозв’язків між свідомим і несвідомим.[10]

Розвиток особистості виявляється і в становленні окре­мих аспектів її психічного життя (мисленні, потребах, мо­тивах, емоціях, довільній регуляції поведінки)

У процесі розвитку особистості відбувається перехід від безпосереднього перцептивного (пов'язаного зі сприйняттям) до опосередкованого мисленнєвого пізнання об'єктивної дійсності, від нижчих до вищих ступенів розвитку мислення, від аналітичного виокремлення різних ознак об'єктів до синтетичного їх відображення. Поява все нових результатів аналізу, можливості якого безмежні, вступаєвсуперечність із можливостями мозку утримати ін­формаціюпро них. Усувають таку суперечність вироблен­ням різних способів синтезування ознак, об'єднання їх у групи, що позначаються словами, поняттям.

Внутрішні суперечності виникають за появи нових потребтаінших мотивів діяльності особистості, Це не обходитьсябез боротьби старого і нового вироблення здатностіпідпорядковуватиближчі, безпосередні мотиви більшвіддаленим, опосередкованим. Тому дошкільнятамдоводиться віддаватиперевагу мотивам суспільного порядку(усвідомлення необхідності зробитикориснедля мами) перед безпосередніми мотивами (прагнення погу­лятиз друзями). Усі морально-психологічні якостідитини формуються у боротьбі нового із старим, вищого, складнішого, досконалішого, з нижчим, простішим, менш досконалим.[11].

Розвиток емоцій теж характеризується певними супе­речностями. Вони пов’язані з полярністю, двоїстістю біль­шості емоцій (задоволення — незадоволення, радість — сум тощо). Єдність і боротьба протилежних емоцій є ви­значальними для розвитку емоційноїсфери, переходу від ситуативних емоційних станів до стійкихпочуттів, влас­тивих особистості. Стійкі почуття формуютьсячерез усві­домлення, перетворення та подолання протилежних пере­живали (наприклад, почуття сміливості формується через усвідомлення і переборення страху).

Суперечності притаманні й розвитку доцільної регуляції поведінки та діяльності особистості, формуванню її самостійності, волі. Вже малятам пластино прагнення до самостійності, яке набуває формизаперечення вимог дорослих, протидії їм, що супроводжується, наприклад, утрирічних дітей, впертістю, неслухняністю, негативіз­мом. У підлітківце проявляється у протестах протинад­мірної регламентації батьками їхньої поведінки; при Цьо­му прагнення до самостійності випереджає розвиток само­контролю, саморегуляції власної поведінки та діяльності, що теж породжує певні суперечності. Внаслідок пра­вильного виховного коригування переборення цієї суперечності сприяє розвитку самостійності, свободи волі, яка полягає в усвідомленні об'єктивної необхідності, здатності підпорядкувати їй свої дії, переборювати внутрішні перешкоди. [13]

Внутрішні суперечності на кожному етапі розвитку особистості набувають нового змісту, форм вияву і способів подолання. Вони можуть не усвідомлюватися на початко­вих етапах розвитку особистості, але надалі стають об’єк­том самосвідомості, переживаються нею як невдоволення собою, активне прагнення до самовдосконалення. У процесі і виховання і навчання перед дитиною постають нові вимоги й завдання, що сприяє виникненню та переборен­ню внутрішніх суперечностей, які забезпечують розвиток її особистості. Вихователі, вчителі, шкільні психологи, батьки мають розуміть діалектичний характер розвитку особистості, допомагати дитині усвідомлювати суперечнос­ті, знаходити ефективні способи їх подолання, тобто за­безпечувати умови для здійснення її «саморуху» особис­тості у процесі становлення.