Рік 1015. Передзимок. Новгород

Ще не почувався князем, був просто дитиною, немічною і зболеною. Його назвали Ярославом, на честь усемогутнього бога Ярила.

Ненависть до батька прийшла од матері, Рогніди, прийшла в нічному притаєному шепоті, прийшла з переповіданою похмурою повістю про напад Володимира на князівство Полоцьке, про вбивство батька Рогволода і братів Рогнідиних, про наругу, гвалт, розбишацтво, ганьбу!

Від народження Ярослав мав вивихнуті ноги. Зате, прикутий до постелі, начувся стільки усього, що вистачило згодом на половину життя.

Князь Володимир мав завжди безліч клопотів, частіше був у походах, аніж у Києві. Збирав землі, впокорював непокірливих, дбав невідомо про що й за що, а діти його росли без ласки й любові, всі різні, від різних матерів, з'єднані самим тільки батьком, а так — різноплемінні й різномовні: від грекині Ярополкової — Святополк, від Рогніди — Ізяслав, Мстислав, Ярослав і Всеволод, від чехині Любуші — Вишеслав, від чехині Мальфреди — Святослав, Судислав, Позвізд, від болгарині з царського роду Симеонового — Борис і Гліб, від візантійської царівни Анни не було дітей, зате від німкені, з якою Володимир одружився в літо 6519, народився син Станіслав і дочка Марія-Доброніга.

Ярослав і не знав їх майже нікого, жив коло матері, мав свій біль, катувався своєю непорушністю. Але згодом пестун Будий поставив його на ноги.

Наглядав за Ярославом Коснятин, син Добрині, батькового дядька. Того самого Добрині, який кинув Рогніду до ніг молодого тоді князя Володимира і намовив того поглумитися над нею.

Добрині були ображені князем і обдурені, бо спершу Володимир на знак удячності до рідного брата матері своєї Малуші, проголосив того князем у Новгороді, але згодом, коли довелося йому розпихати своїх синів, що їх наплодив од незліченних жон, то найменував князем у Новгороді свого найстаршого сина Вишеслава. Діяв тоді Володимир швидко й хитро. Ярослава ж, видно, злякавшись його книжної мудрості (відтоді, як був прикутий до ліжка, був книжником), загнав аж у Ростово-Суздальську землю.

На додачу до всього Ярослав ще мав хирляву, старшу за себе жінку — чеську князівну Анну, з якою мусив одружитися за велінням Володимира.

Ще довго сидів Ярослав над озером. Своїх охоронців Ульва і Торда відправив сьогодні додому. Сам сів на коня і побрів у хащі. Зауваживши щось між деревами, почав гнатися за ним. Наздогнавши, побачив задихану від дов­гої утечі дівчину. Князь був захоплений її красою. Звати її Забава, живе з ба­тьком у лісі.

Повернувшись у царський двір, цар пішов до церкви на вечірню.

Зранку почалася справжня осінь.

Ярославові не сиділося на місці. Вирішив проїхатись містом, подивитись, чи готуються до війни з Володимиром.

По цьому, взявши із собою тільки двох охоронців, поїхав на лови. Відправивши їх полювати на оленя, сам бродив по хащах, шукаючи хатину дів­чини. Знайшов. З хатини вийшов чоловік, який доглядає лови. На порозі сто­яла дівчина тільки в самій полотняній сорочці, незважаючи на холоднечу.

Пролунав голос Коснятина:

– Пресвітлий князю, насилу знайшли тебе! — і підніс йому оленя.

Оленя Ярослав наказав подарувати дівчині. Забава попросила, щоб князь сам заніс оленя до хати, що князь і зробив.

Усі зайшли до хати. Забава почала жарити оленя. Коснятин затягнув пісню.

Ярослав підійшов до дівчини:

– Підеш зі мною сьогодні?

– Куди?

– Зі мною.

– Іншим разом.

– Я не можу.

– А не можеш, то що ж ти за князь!