Рік. Перед вакаціями. Західна німеччина

Третього секретаря посольства звали Валерій. Був з Москви.

Отава звернувся до нього за допомогою. Йому необхідно було потрапити до Мамбурга.

Обидва ходили до державного радника з відшкодувань Вассеркампфа. Той, не один день обіцяючи виконати їхнє прохання, затуманював їм голови різними історіями та балачками.

Борис хотів віднайти у Мамбурзі Оссендорфа і пергамент, але він не мав можливості навіть поїхати туди.

РІК 1028. ТЕПЛІНЬ. КИЇВ

З Константинополя прибули ромейські умільці, і князь говорив їм, що мають будувати церкву. Міщило показав йому пергамент, на якому накреслено було Агапітом, як має виглядати майбутня церква.

З-поміж натовпу будівничих вийшов Сивоок і сказав, що це мaлa церква. а Києву потрібна така, щоб увесь світ дивувався.

Але його заперечення князь не взяв до уваги. І вже коли були закладені основи майбутньої будівлі, Сивоок зійшовшись з Гюргієм, пішли до Ситника, якого одразу ж упізнав, але не показував цього, і той провів їх уночі до Ярослава. При свічці Сивоок показував зліплений з жовтого воску свій храм. Князя здивувала його краса. Після побаченого наказав припинити будівництво.

А між пресвітером Ларивоном (хотів, щоб Сивоок будував храм) і митрополитом Феопемптом (відстоював церкву Агапіта) виникла суперечка. Од­нак Ларивон переміг.

Ситник, який дізнався, що Сивоок це той самий хлопець, який колись втік від нього, разом з Міщилом ще більше зненавиділи його, що тепер став головним будівничим.

А Сивоок жив у хижі разом з Іссою, яку купив. Одного разу, коли пове­рнувся, дівчини не знайшов. Як виявилося, ходила вона дивитися на Дніпро, на води, які бачила щодня на острові, блукаючи по каменях. А тут вона весь день сиділа в хижі і не показувалася людям.

Якось пізньої ночі, коли Сивоок з Гюргієм були на трапезі в князя. Сит­ник послав своїх людей до Сивоокової хижі, і ті силою витягли Іссу, принес­ли її до корчми, де були Міщило, Бурмака та інші одурілі від пиття чоловіки. Всі почали насміхатися з неї.

І те нещасне, затуркане створіння вирвалося від них і в розпачі почало бігти вулицями. Хтось сказав про це Сивоокові, але вони з Гюргієм не встиг­ли наздогнати її. Вона кинулася у прірву.

У невимовному болі Сивоок почав проклинати усіх. Але Гюргій під­тримував його, витягнув бурдючок і приклав йому до уст:

Пий! Тільки жалюгідні душі можуть думати, що спинять тебе, Сиво- оку!... Дорогий, все ж таки життя — це найбільша розкіш! Пий!

«Так, — думалося Сивоокові, — життя прекрасне. Треба це розуміти навіть тоді, коли здається, що все втратив».