ПРАВОЗНАВСТВО 3 страница

Таким чином, нове керівництво незалежних держав, що було виховане на моральних цінностях традиційного права, прагну­ло ствердити і зберегти ці цінності. Було взято курс на збере­ження солідарності між членами соціальної групи з тим, щоб не впасти в крайність індивідуалізму.

Деколонізація супроводжувалася деклараціями, що підкрес­лювали значну користь звичаєвого права. Приймалися рішен­ня про кодифікацію звичаїв чи їх санкціонування шляхом ком­піляцій (Мадагаскар, Танганьїка, Нігер). Велика робота з сис­тематизації звичаєвого африканського права проводилася школою східних і африканських дослідників Лондонського уні­верситету. Ними було опубліковано цілий ряд праць, що опису­вали звичаєве право і право спадкування в Кенії, шлюбне, май-

¹ Про поняття публічного і приватного права див. докладніше: Юри­дична енциклопедія, 2003. - Т. 5. - С. 87, 197-198.

32

Глава 1

Виникнення держави і права

нове і спадкове та зобов'язальне право в Малаві та шлюбно-сімей- _і не право Ботсвани. Значний вплив на традиційне право Африки і Мадагаскару був здійснений ісламом і християнством. Христи­янство у цьому регіоні було запроваджене в IV ст. 30% населення цього регіону - християни. Ісламізація тут почалася в XI ст. Му­сульман серед населення Африки 35%. Але ні християнство, ні іслам не одержали повної перемоги над традиційним правом, хоча мали значний вплив. Вони позбавили звичаї їх надприродної сили і магічної основи, що відкрило шлях до їх занепаду.

Отже, нове право в країнах Африки і Мадагаскару представ­ляло систему норм і нормативно-правових актів, що регулюва­ли цілу низку кримінальних, адміністративних, торгових, морсь­ких, фінансових, поліцейських відносин, охорони здоров'я, ос­віти і громадських робіт. Саме в цих галузях традиційне право не давало ніякої бази. На місцевому рівні основна частина суспільних відносин, особливо тих, що були пов'язані з сім'я­ми, громадами, населенням селищ і сіл регулювалися звичаями традиційного права.

Країни Далекого Сходу довгий час використовували тради­ційне право. Народи цих країн, на відміну від народів Африки і Мадагаскару, не знали колонізації. В них виникло та існує юри­дичне право, але його роль у суспільстві незначна. Географія та історичний розвиток країн Далекого Сходу спричинили значні зміни у розвитку Китаю, Японії, Монголії, Кореї, держав Індо­китаю, і вплив Заходу не змінив їх традиційних структур. Серед джерел права цих країн, де в основу було покладено романську систему права, був нормативно-правовий акт, судова (юридич­на) практика, доктрина, правовий звичай тощо. Значна частина законодавства була кодифікована.

Отже, в країнах Далекого Сходу, Африки і Мадагаскару ви­користовуються правові системи Франці, Англії і деяких інших країн Заходу. Певний вплив на право цих країн мали християн­ство та іслам. У той же час названі правові системи і джерела права, які вони використовують, не посіли пануючого місця і не порушили традиційної сім'ї права¹.

Таким чином, на сьогодні у світі існує декілька правових сімей, які характеризуються низкою особливостей щодо ви-

¹ Див. докладніше: Правовые системы стран мира; 3-е изд. - М.: Нор­ма, 2003.

никнення юридичного Права у різних народів. До них відносять особливості виникнення права: а) романо-германської правової сім'ї; б) англосаксонської правової сім'ї; в) релігійних правових сімей; г) традиційних правових сімей тощо.

§ 5. Типи держави і права

Сучасна наука розглядає два підходи до типології держави цивілізаційний і формаційний. Термін «цивілізація» походить від латинського civilis, що має різні й часто навіть протилежні значення, а саме — це і синонім культури, рівня та ступеня роз­витку матеріального і духовного світу, також це й епоха занепаду культури тощо. Використовуючи різні розуміння цивілізації (ци­вілізаційний підхід), можна розглядати такі типи держав: а) східні, західні і змішані; б) стародавні, середньовічні, сучасні; в) се­лянські, промислові й науково-технічні; г) доіндустріальні, інду­стріальні й постіндустріальні; д) локальні, особливі, новітні тощо.

Східні типи держав — це такі, що розташовані у східній час­тині певного континенту. Наприклад, до східноєвропейських держав можна віднести Румунію, Польщу, Білорусь, Україну тощо. Можна також розрізняти країни Близького і Далекого Сходу. Наприклад, до країн Далекого Сходу належать Японія, Китай. До країн Близького Сходу - Ізраїль, ОАЕ, Кувейт, Ка­тар тощо.

Західні типи держав характеризуються тим, що розташовані в західній частині певного континенту. Наприклад, Франція, Італія. Іспанія тощо.

Змішані типи держав - це такі, що розташовані своїми пев­ними частинами на сході і заході будь-якого континенту. Серед таких країн можна виділити, наприклад, Німеччину.

Існує й інша позиція щодо розуміння східних і західних типів держав. За умов поділу суспільства на капіталістичні і соціалі­стичні типи держав у Європі до Східних держав відносили ті, що йшли шляхом будівництва соціалізму, а до Західних - дер­жави капіталістичної форми господарювання.

Стародавні типи держав - це держави рабовласницького періоду розвитку суспільства. Наприклад, держави-поліси Ста­родавньої Греції, Велика Римська імперія тощо.

34

Глава 1

Виникнення держави і права

35

До держав Середньовіччя належать Європейські держави: Ан­глія, Німеччина, Швеція, Польща, Австрія; Євразійські держави, наприклад, Росія тощо. Це такі держави, що розвивалися за умов феодального типу державності (раннього феодалізму, періоду фе­одальної роздробленості, станово-представницького періоду розвитку феодалізму, періоду централізації та абсолютизму).

Сучасними державами називають такі, що розвиваються за умов нового часу. Вони утворилися в результаті соціальних ре­волюцій на основі капіталістичної і соціалістичної форм влас­ності та сучасних демократичних режимів. Наприклад, США, Японія, Англія, Франція, Німеччина тощо.

Селянські типи держав характеризуються розвитком пере­важно землеробства та сільськогосподарської продукції. На­приклад, Словаччина, Болгарія, Молдова тощо.

Промислові типи держав характеризуються розвитком про­мисловості. Серед таких можна назвати Чехію, Німеччину, Францію тощо.

Науково-технічні типи держав - це розвинуті індустріальні держави з високоефективними науково-технічними технологі­ями, розвинутою промисловістю. До таких держав можна відне­сти США, Німеччину, Японію, Корею тощо.

Доіндустріальними державами називають такі, розвиток яких відбувався до початку індустріалізації їх економіки. Серед та­ких держав можна назвати країни до початку розвитку на їх те­риторії капіталістичних відносин. Наприклад, розвиток Англії, Франції в умовах Середньовіччя.

Індустріальні типи держав — це держави в період розвитку на їх території промисловості та імперіалістичного способу ви­робництва. Наприклад, це розвинуті країни Західної Європи в середині XX ст.

Постіндустріальні типи держав — це такі сучасні країни, де існують високопродуктивні продуктивні сили і виробничі відно­сини, розвинута соціально орієнтована ринкова економіка та де­мократичний режим. Серед таких країн слід назвати США, Япо­нію, Німеччину, Францію тощо.

Локальні типи держав — це такі країни, що займають незнач­ну територію і характеризуються як місто-держава. Наприклад, Ватикан.

Особливі типи держав мають певні особливі риси своєї фор­ми, функцій чи механізму. Наприклад, за формою державного устрою особливою можна назвати Швейцарію; за формою прав­ління - Австралію тощо.

Новітні типи держав — це держави, що одержали свою неза­лежність, наприклад, після розпаду Союзу РСР. До них слід віднести Латвію, Литву, Естонію, Російську Федерацію, Украї­ну тощо.

Недоліки такого підходу полягають в тому, що при цьому не виділяється розуміння головного змісту держави, а саме те, кому належить політична влада в державі.

Формаційний підхід заснований на сутності й соціальній при­належності влади і тому дає більш чітке уявлення про сутність держави і послідовність зміни історичних типів держав у про­цесі їх історичного розвитку. Історичний тип держави — це су­купність найважливіших її рис певної суспільно-економічної формації, що мають єдину соціально-класову сутність. В умо­вах Союзу РСР теорія держави і права як наука досліджувала такі типи держави і права: а) рабовласницький; б) феодальний; в) капіталістичний; г) соціалістичний.

За сучасних умов в Україні розглядають (П. М. Рабінович) такі типи держави: а) племінно-бюрократичний; б) рабовлас­ницький; в) феодальний; г) буржуазний; д) перехідний від бур­жуазного до соціально-демократичного; є) соціально-демокра­тичний.

Племінно-бюрократичний тип держав — це новоутворені дер­жави в результаті розпаду первісного ладу й одержання влади племінною бюрократією. Наприклад, Німеччина періоду Серед­ньовіччя.

Рабовласницькому типу держави і права притаманні такі ха­рактерні риси: а) економічною основою є рабовласницький спосіб виробництва; б) політичною основою - диктатура рабо­власників; в) соціальну основу складають основні класи рабів і рабовласників; г) не виключена наявність й інших класів (се­лян, міщан, купців тощо).

Феодальний тип держави і права характеризується власни­ми особливими рисами, до яких відносять: а) наявність великої приватної земельної власності феодалів; б) дрібне натуральне

36

Глава 1

Виникнення держави І права

господарство залежних від феодалів селян; в) диктатура класу феодалів; в) наявність основних класів — феодалів і селян; г) на­явність партикулярного(кулачного) права.

Для капіталістичного типу державні права характерні такі основні риси: а) капіталістична система господарства заснова­на на свободі приватної власності на знаряддя і засоби вироб­ництва; б) експлуатація найманої робочої сили (пролетарів);

в) політичне панування класу буржуазії над найманими робіт­
никами; г) наявність основного класу буржуазії і робітників;

г) наявність формальної рівності перед законом та судом; д) до­
тримання буржуазної законності тощо.

Для соціалістичного типу держави і права характерні такі основні риси: а) планова система господарства; б) спільна со­ціалістична власність на засоби виробництва; в) політичне па­нування робітників і селян (диктатура пролетаріату і селян­ства); г) соціальна структура населення включає робітників, селян та інтелігенцію; ґ) однопартійність і диктатура комуні­стичної партії; д) партійний контроль за законами і режимом законності; є) підняття над законом ролі партійного і держав­ного керівництва.

Для соціально-демократичного типу держави і права харак­терні такі основні риси: а) організація політичної влади біль­шості населення країни на засадах плюралізму; б) забезпечення реального здійснення основних прав людини і громадянина; в) розподіл влади та наявність правової держави; г) верховен­ство права в державі; г) задоволення загальнолюдських потреб на засадах свободи, гуманізму, справедливості; д) комбінація приватної (колективної і індивідуальної) власності, державної і комунальної форм власності; є) наявність різних соціальних груп, прошарків населення та створення умов для їх солідар­ності й консолідації; є) рівність усіх суб'єктів права перед зако­ном і судом тощо.

Таким чином, типологія держав має певне значення для вив­чення сутності і соціального призначення держави. Проте сутність держави розкривається й у функціях, які вона здійснює в суспільстві стосовно людини.

§ 6. Роль держави і права в організації

суспільства і здійсненні політичної влади

Суспільство має давнішню історію. Саме в цьому аспекті нас цікавить суспільство у його взаємодії з державою і правом. Нам належить зрозуміти суспільство як систему, його структуру, місце та роль у ньому держави і права.

Суспільство — соціальний організм, частина природи, що складається з людей, які постійно працюють над удосконален­ням знарядь і засобів виробництва.

Природа — це те, що фізично оточує людське суспільство, це - географічне середовище. Вплив географічного середовища завжди опосередковується суспільними умовами і, насамперед, рівнем розвитку виробництва.

Вплив людини на природу залежить від рівня розвитку ви­робничих сил, від характеру суспільного ладу, від рівня розвит­ку суспільства і самої людини.

Організація суспільства і здійснення політичної влади дер­жавою залежить і від того, який зміст вкладається у визначення суспільства. Тут є дві позиції' широка і вузька.

У широкому розумінні суспільство — це частина матеріаль­ного світу, що відокремилася від природи і є формою життє­діяльності людей, яка історично розвивається. У вузькому розумінні суспільство — це певний етап історії людства, внут- ривньоформаційні чи міжформаційні ступені історичного роз- югпгу або індивідуальне, окреме суспільство.

Прикладами такого розуміння суспільства можуть бути: суспільно-економічна формація; ранньофеодальне суспільство, феодальне суспільство, докапіталистичне суспільство тощо; французьке, радянське, американське суспільство тощо.

Існують різні думки щодо розвитку суспільства. Одна з них та, що суспільство розвивається в межах конкретної суспільно-економічної формації.

Суспільно-економічна формація — це певний тип суспільства, цілісна соціальна система, що функціонує та розвивається за своїми специфічними законами на основі конкретного способу виробництва.

38

Глава 1

Виникнення держави І права

39

У філософії XVII—XIX ст розглядалось і договірне суспіль­ство. Критикуючи його, Гегель висунув концепцію громадянсь­кого суспільства.

Держава, здійснюючи політичну владу в громадянському суспільстві:

- підпорядковує свою діяльність служінню цьому суспіль­
ству;

- забезпечує однакові можливості для всіх людей у всіх сфе­
рах їхньої життєдіяльності на засадах соціальної справедливості
й милосердя;

- не втручається в особисте життя людини;

- регулює суспільні відносини в межах чинної конституції,
законів та інших нормативно-правових актів (чи інших джерел
права).

З появою держави і права в суспільстві виникають нові види суспільних відносин: політичні та правові. Це спричинило до виникнення політичної та правової систем.

Політична система в теорії держави і права визначається по-різному. Різні позиції з цього питання можна звести до двох: широкого та вузького розуміння цього суспільного явища.

Вузьке розуміння політичної системи зводиться до сукуп­ності державних організацій, громадських об'єднань і трудо­вих колективів, що здійснюють функції з реалізації політичної влади.

Політична система в широкому розумінні — це найбільша сукупність матеріальних і нематеріальних компонентів, зв'яза­них політичними відносинами під час здійснення політичної влади.

До матеріальних компонентів як ознак політичної системи відносять: а) політичну організацію суспільства чи суб'єктів пол­ітики; б) політичні норми; в) політичні відносини; г) політичні функції; ґ) політичний режим; д) політичний процес та ін.

До нематеріальних компонентів відносять: а) політичні по­гляди; б) політичну свідомість; в) політичну культуру.

Політика — це частина життєдіяльності людей, пов'язана з головними для життя і діяльності особи, держави та суспільства інтересами, в основі яких лежать потреби народів, націй, соціальних груп, держави та інших соціальних суб'єктів. Відомо,

що чистої політики, не зв'язаної з іншими сферами життє­діяльності людей, не буває. У широкому розумінні політика охоплює економіку, власне політику, соціальну, духовну та інші сфери життєдіяльності особи. З розвитком суспільства в межах суспільно-економічної формації відбувається і розвиток політики, оформлення її в цілісну політичну систему. В теорії права політика як багатогранне явище визначається по-різному: як спосіб практичної діяльності партій, класів, держав і засоби, з допомогою яких захищаються інтереси цих суб'єктів; як особ­ливий вид діяльності людей, пов'язаний з організацією всього процесу соціального життя; як платформа вибору цілей, стратегії й тактики, що ведуть до здійснення цих цілей; як сфера взаємовідносин народів, національностей, партій, інших об'єд­нань громадян, держав та інших суспільностей; як свідома і цілеспрямована діяльність політичних суб'єктів, що зачіпає відносини між державами та народами.

Роль держави в організації суспільства і здійсненні політич­ної влади зумовлена тим, що вона є центром, ядром політичної системи. Тому тільки держава володіє суверенною владою, що є верховною, самостійною, повною, єдиною і неподільною в ме­жах її території, а також незалежною і рівноправною у зовнішніх відносинах; виступає офіційним представником усього населен­ая країни чи більшості його; уособлює суверенітет народу й нації, а також здатна реалізувати права народу на самовизна- чешах, має спеціальний апарат управління і примусу, з допомо- юютвшоеврашашаазабезпечити реалізацію своїх функцій, охо- ращ/мрт людини і громадянина, задовольнити загальносоціальні й загальнолюдські потреби; з метою реалізації управління суспільством видає загальнообов'язкові для всіх правила поведінки у вигляді юридичних норм, а також індивідуально-правові приписи, необхідні для регулювання прав і обов'язків конкретних осіб стосовно конкретних життєвих ситуацій

Отже, політика держави охоплює всі сфери життєдіяльності сустльства. В її основі лежать потреби народу, нації, соціальних верств і груп, особи й держави, інших соціальних суб'єктів.

Важлива роль в організації суспільства і здійсненні політич­ної влади належить і праву.

40

Глава 1

Шттткнення держави і права

41

Право, як і держава, — це надбудова над економічним бази­сом суспільства, що є складником правової системи суспільства¹.

Можна розглядати співвідношення економіки, політики та права в суспільстві у співвідношенні з економікою. По-перше, виробничі відносини в економіці об'єктивно визначають, яким має бути право, а по-друге, економіка визначає право не безпо­середньо, а через інші соціально-економічні явища: соціальну структуру суспільства (класи, прошарки, групи), економіку, політику, єдність економічних та правових ідей, адекватність економічних та юридичних законів тощо.

По-третє, право, своєю чергою, впливає також на економіку Такий вплив відбувається як безпосередньо, так і через різні економічні важелі. Держава як власник засобів виробництва та іншого майна володіє, користується і розпоряджається своїм майном. Держава також визначає суб'єктів і розміри податків, розподіляє бюджет, мінімальну заробітну плату і пенсії, нормує працю, правила технічної, екологічної безпеки праці та вироб­ництва, санітарії тощо. Усі ці та інші відносини держава регу­лює з допомогою права².

Право співвідноситься і з політикою, а саме:

а) право залежить від політики і, насамперед, від керівної ча­
стини суспільства, що має державну владу;

б) право є формою вияву політики вказаної частини сус­
пільства;

в) у праві відображається тільки та політика керівної части­
ни суспільства, до якої вона прагне, якій може надати загально­
обов'язковості з допомогою держави та інших суб'єктів полі­
тичної системи суспільства;

г) право є концентрованим виразом політики тієї частини
суспільства, що здійснює керівництво;

¹ Правова система являє собою певну єдність відповідних компонентів
(частин), які об'єднані між собою і становлять відносно стабільну органі­
зацію. Компонентами правової системи є право як сукупність норм; зако­
нодавство як форма виразу цих норм; правові принципи; правові установи;
судова та інша юридична практика; права, свободи і обов'язки громадяни­
на, сформовані у суспільстві правовідносини тощо (більш докладно див.
Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми історії. - К., 2002. - С. 7-49).

² Докладніше див: Основи економічної теорії / За ред. О. Мамалуя.
К., 2003. - С 424 - 444

г) політика у праві формується у вигляді конкретних прав та обов'язків людини і громадянина;

політика, зі свого боку, залежить від права, оскільки пра­во с засобом декларування, здійснення і гарантування політики, а також пропаганди окремих політичних програм чи їхніх поло­жень.

Роль права у громадянському суспільстві та здійсненні політичної влади залежить від взаємозв'язку держави і права. Як уже зазначалося, право (як юридичне явище) і держава (як політична організація влади) виникають одночасно і тісно взаємозв'язані.

Право залежить від держави, оскільки:

а) виникає як інституйована система джерел, що встанов­
люються чи санкціонуються державними органами і службо­
вими особами, а це означає, що юридичне право походить від
держави;

б) є більш-менш сталим і недоторканним завдяки державі,

в) завдяки державі та її органам впроваджується в життя;

г) його авторитетність і престиж залежать від держави;

г) сутність права відображає соціальну сутність і призначен-ня державної організації.

Але необхідно пам'ятати, що право має відносну самостій­ність і впливає на державу (її органи), а отже, і держава зале­жить від права.

Право як явище цивілізації та культури:

а) обмежує в демократичному суспільстві державну владу;

б) упорядковує державну владу через процесуальну і проце­
дурну форми;

в) дозволяє (або забороняє) державним органам відповідні дії;

г) організовує будову, структуру, вдосконалення й розвиток
державних органів, визначає їхнє функціонування;

г) надає державним органам престижу й авторитету.

У реалізації своїх функцій держава використовує правові та
неправові форми й методи. ■; ■ ■ ■

Отже, як держава, так і право відіграють значну роль в орга­нізації суспільства і здійсненні політичної влади.

42

Глава 1

Виникнення держави і права

43

Висновки

1. Держава і право в суспільстві існували не завжди. Основною
причиною виникнення держави і права були розпад первісного
ладу, потреба у здійсненні управління людьми у нових умовах, по­
ява соціально неоднорідного, класового суспільства, суперечнос­
тей між класами, що не могли бути подолані суспільною владою
первісного ладу.

2. Держава і право відрізняються низкою ознак від суспільної
влади, звичаїв, традицій і моралі первісного суспільства.

3. У демократичному суспільстві формуються правова держава
і правова система, що захищають інтереси всіх верств населення.

Запитання та завдання

для самостійної перевірки знань¹

* 1. Заповніть таблицю:

а) теологічна 1. Шан Ян, Дюрінг, К. Каутський;

б) патріархальна 2. Аврелій Августін, Фома Аквінський;

в) договірна 3. К. Маркс, Ф. Енгельс;

г) органічна 4. Л. Петражицький;

г) насильства 5. Г. Спенсер;

д) психологічна 6. Арістотель;

є) класова 7. Дж. Локк, Ш. Монтеск'є, Т. Гоббс.

* *5. Порівняйте примус як один із засобів впливу, який застосо­
вується органами держави, із примусом, який застосовувався в пер­
вісному суспільстві.

^❁ *6. У чому полягала особливість гарантій дотримання соці­альних норм первісного суспільства?

7. Який із способів виникнення права є домінуючим у суспільстві
і чому?

8. Яка форма права є найдавнішою і як вона виникла?

**9. Порівняйте особливості формування державно-правових інститутів у різних народів (наприклад, у народів Стародавнього Сходу та в Афінах). Визначте причини цих особливостей.

* 10. Доведіть, що саме держава є центральним елементом полі-
шшчної системи суспільства.

41. У чому полягає залежність права від держави і держави від

*2. Визначте ознаки, за якими державна влада відрізняється від публічної влади у первісному суспільстві, заповнивши наступну таб­лицю:

12. Визначте роль держави і права в організації суспільства г хзшснент політичної влади.

*3. Яка із теорій походження держави, на Вашу думку, має більш доказові аргументи на відміну від інших. Перерахуйте ці аргумен­ти, спробуйте вибудувати логічну структуру теорії походження держави за такими ознаками: а) причини перетворень у первісному суспільстві; б) рушійні сили цих перетворень; в) наслідки даних пе­ретворень.

4. Співставте прізвища вчених, філософів, політиків і створені ними теорії походження держави:

¹ Тут і далі запитання і завдання для перевірки знань достатнього та високого рівня позначені, відповідно, однією або двома «зірочками»

Основи теорії держави

45

ГЛАВА 2

Основи теорії держави

Сутність держави в її інституціональному, субстанціональному, атрибутивному та міжнародному значеннях; характерні ознаки держави; розуміння держави філософами і вченими нарізних етапах її розвитку; місце і роль апарату держави в її механізмі; функції держави; форма держави; форми правління, форми державного устрою і форми державно-правового режиму; держави на території сучасної України, їх значення для сучасної української держави; співвідношення держави та особи; форми взаємодії держави та об'єднань громадян; основні теорії сутності та соціального призначення держави у суспільстві

§ 1. Поняття держави та її ознаки

Нині в Україні неухильно розбудовується нова державність. Долаються психологічні комплекси і стереотипи тоталітарного минулого, формується новий погляд на роль і сутність держави.

Основою будь-якого суспільного розвитку є спосіб вироб­ництва матеріальних благ. Саме він визначає політичні, соціальні, духовні, моральні та інші процеси життя в суспільстві.

Економічна структура суспільства є його реальним еконо­мічним базисом, а політичні, ідеологічні та юридичні явища — надбудовою. До політичної надбудови належить і держава.

Держава найчастіше прямує за рухом виробництва, за роз­витком економіки. Вона визначає форму власності (державну, колективну та індивідуальну: особисту і приватну), регулює розподіл матеріальних благ, охороняє та захищає існуючий пра­вопорядок.