ПРАВОЗНАВСТВО 4 страница

Проте держава не завжди автоматично йде за економікою. Вона може активно протидіяти економічному базису. Значною мірою це залежить від впливу на державу різних чинників, що

характеризуються співвідношенням різних соціальних прошар­ків, суспільної свідомості мас, діяльності політичних партій, інших громадських формувань і рухів, національних традицій, рівня загальнолюдської та правової культури, активності тру­дових колективів тощо. Тож, держава може як випереджати економічний розвиток, так і відставати від нього.

Термін «держава» в юридичній та іншій науковій літературі тл умачать по-різному. Його розглядають у субстанціональному, атрибутивному, інституційному та міжнародному значеннях.

У субстанціональному значенні держава — це організоване в певні корпорації населення, що функціонує у просторі й часі.

В атрибутивному значенні — це устрій певних суспільних відносин, офіційний устрій певного суспільства, його оформ­лення.

В інституційному значенні — це апарат публічної влади, дер­жавно-правові органи, що здійснюють державну владу.

У міжнародному значенні державу розглядають як суб'єкт міжнародних відносин, як єдність території, населення і суспільної влади.

Отже, держава — це суверенна політико-територіальна організація влади певноїчастини населення в соціально неоднорід-тму а^спічьстві, що має спеціальний апарат управління і при­мусу, здатна з допомогою права робити свої веління загально-ховими для населення всієї країни, а також здійснювати > та управління загальносуспільними справами.

До олиничгк ознак держави відносять:

б) територіальне розселення населення країни;

в) наявність апарату управління та примусу;

г) здатність видавати загальнообов'язкові правила поведінки;

г) здатність збирати податки, робити позики і давати кре­
дити;

д) спроможність виражати й захищати інтереси певної час­
тини населення.

Суверенітет держави — це верховність, самостійність, повно­та, єдність і неподільність влади у державі у межах її території, а також незалежність і рівноправність країни в зовнішніх відносинах.

46

Глава 2

Основи теорії держави

47

Населення в державі розселене по всій її території, яка поділяється на адміністративно-територіальні чи політико-територіальні одиниці. Політична влада держави, її суверенітет поширюються на всіх людей, що живуть на її території.

Держава має спеціальний аппарат — систему законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядових органів, а також відповідні матеріальні засоби для виконання своїх завдань. До них належать: армія, поліція (міліція), виправні установи, служ­би національної безпеки, підприємства, установи та інші організації (державної форми власності).

Держава встановлює загальнообов'язкові для всього населен­ня правила поведінки і закріплює їх у нормах права.

Держава збирає податки, що використовуються для утриман­ня організацій державного механізму, які не виробляють товарів і не надають платних послуг.

У соціально неоднорідному суспільстві влада виражає та захищає інтереси певної частини населення, носії влади орга­нізаційно відокремлені від громадянського суспільства.

Значення знань щодо різноманітного розуміння поняття, походження і сутності держави в історії державно-правової дум­ки зумовлюються тим, що вони повинні бути неодмінною скла­довою світогляду студентів. Адже сьогодні у світі не існує жод­ного суспільства, в якому не було б держави і права¹.

Розуміння держави в історії державно-правової думки мож­на пов'язувати з поглядами софістів, Сократа, Платона, Арісто-теля, Ціцерона, Гроція, Канта, Гегеля та інших філософів.

Розрізняють два покоління софістів у Стародавній Греції: старші (Протагор, Горгій, Гіппій та ін.) і молодші (Фрасимах, Калікл, Лікофрон та ін.).

Наприклад, Протагор вважав, що демократичний устрій суспільства є правомірним і справедливим, визнавав принцип рівності всіх людей. Закликав усіх державних діячів бути спра­ведливими, розсудливими та благочестивими.

Фрасимах першим сформулював три дуже важливих виснов­ки: про роль насилля в діяльності держави; стосовно автори-

тарного характеру політики і законів; щодо того, що у сфері моралі панують уявлення тих, у кого сила і державна влада.

Сократ був принциповим критиком софістів. Він відкидав суб'єктивізм софістів, їхню апеляцію до звільненої від мораль­них засад сили; умотивовував об'єктивний характер моральних оцінок природи, держави і права; розрізняв природне і позитив­не право, обстоював законність; обґрунтовував тезу, що керува­ти суспільством повинні професіонали; критикував тиранію; намагався сформулювати моральні засади сутності держави.

Платон, Арістотель і Ціцерон обстоювали правову держав­ність¹.

Для періоду буржуазної науки про державу і право характерні думки й погляди на державу голландського правознавця Гуго Гроція, який розглядав співвідношення війни і права, виступав проти права сили; обґрунтовував патріархальну теорію виник­нення держави (батьки сімейств об'єднуються в єдиний народ); розглядав державу як досконалий союз вільних людей, які ук­лали угоду заради додержання права та загальної користі; впер­ше з прогресивних позицій розробив положення про міжнародне спілкування; запропонував два основних напрями пізнання державності: розумово-споглядальний і досвідний.

Подальші погляди на державу розвивались у працях Ш. Л. Мон-тесх" і. Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локка, О. М. Радищева, Б. Констана, 1Ьентаматъ ін.

Представником буржуазного лібералізму в поглядах на дер­жав* 6r»/. Kmam. Його вчення зводиться до таких постулатів:

- дияина ас абсолютна цінність;

— право має гарантувати соціальний простір моралі, бути
загальнообов'язковим і забезпеченим силою держави.

Походження держави філософ виводив із суспільного дого­вору. Він розрізняв три гілки влади (законодавчу, виконавчу, су­дову) і три форми правління (автократію або абсолютизм, арис­тократію, демократію); виступав проти повстання й застосуван­ня сили, обґрунтовував пасивний опір владі через вимоги реформ; засуджував загарбницькі війни і закликав до вічного миру.

¹ Докладніше про сутність та ознаки держави див.: Теорія держави і права / Колодій А. М., Лисенков С. Л. та ін. - К., 2003. - С 22-29.

¹ Див. докладніше: Шульжепко Ф. П. Історія політичних і правових вчень: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — С. 14—15.

48

Глава 2

Основи теорії держави

49

Німецький мислитель-діалектик Г. В. Ф. Гегель розрізняв громадянське суспільство і правову державу (причому перше передбачає наявність другої); державу бачив як конституційну монархію з принципом поділу влади; вважав, що держава по­винна мати ідеальний суверенітет.

Отже, державу розглядають під різним кутом зору. Як офіційний представник суспільства держава повинна робити все від неї залежне для поліпшення життя людей.

§ 2. Апарат держави як система

державних органів. Місце апарату в механізмі держави

Для здійснення своїх завдань і функцій кожна держава ство­рює різноманітні органи й організації. Система всіх державних органів і організацій, що беруть участь у здійсненні завдань і функ­цій держави, називається її механізмом. Серед названих є дер­жавні органи, що наділені державно-владними повноваження­ми. Такі органи й називають апаратом держави. Звідси механізм держави криє в собі:

а) державні підприємства;

б) державні установи;

в) апарат держави;

г) інші державні організації.

Державні підприємства — це державні структури, які безпо­середньо реалізують функції та завдання держави у сфері матеріального виробництва. Сюди слід віднести державні підприємства з виробництва товарів, надання послуг, торгівлі, громадського харчування тощо.

Державні установи — це вид державних організацій, на які покладено завдання з реалізації функцій держави у сфері нематеріального виробництва. До них слід віднести установи у сфері фінансів, культури, охорони здоров'я, освіти, виховання тощо. Це, наприклад, державні дошкільні дитячі установи, шко­ли, училища, середні та вищі навчальні заклади, система лікарень, санаторіїв та інших установ охорони здоров'я.

До інших державних організацій, наприклад, відносять дер­жавні будівельні організації або армію, міліцію тощо.

Апарат держави являє собою систему всіх державних органів, які здійснюють завдання та виконують певні функції держави.

Основними принципами діяльності державного апарату Ук­раїни є: демократизм; національна рівноправність; законність; суверенність; поділ влади; соціальна справедливість; гуманізм і милосердя; поєднання переконання і примусу; гласність, відкритість і врахування громадської думки.

Принцип демократизму в Україні характеризується тим, що державний апарат формується з волі більшості населення, ви­ражає та виконує волю громадянського суспільства.

Як корінна національна група, так і решта груп, що прожива­ють на території України, є рівноправними. Держава гарантує всім здійснення, охорону, захист і відтворення політичних, економічних, громадських, соціальних і культурних прав. _

Державний апарат утворюється й діє на підставі законів. Його діяльність спрямовується на виконання законів у порядку, пе­редбаченому чинним законодавством. Державний апарат уособ­лює єдність державної влади на засадах самостійності та неза­лежності; він є виразником суверенітету народу.

Принцип соціальної справедливості державного апарату оз-шачає. що його завданням є забезпечення соціальної злагоди, консенсусу між різними частинами суспільства, балансу різноманітних інтересів усіх соціальних прошарків, груп та ївших верств населення.

иш принципом державного апарату України є по-і виховання і примусу. Примус до осіб застосо-и вичерпано всі методи переконання, але особа ве підкорилася загальнодержавним інтересам та інтересам громадянського суспільства.

Свої функції державний апарат виконує відкрито, співпрацює з різними громадськими об'єднаннями й рухами, вивчає гро­мадську думку та враховує її в організації і здійсненні покладе­них на нього завдань.

Отже, державний апарат (обраний чи призначений) є систе­мою державних органів, що здійснюють свої функції, реалізуючи волю громадянського суспільства, всього українського народу.

Первинною «клітинкою» державного апарату є орган держа­ви. Це окремий службовець чи структурно оформлений колек-

50

Глава 2

Основи теорії держави

51

тив державних службовців, наділений владними повноважен­нями, відповідними матеріально-технічними засобами, утворе­ний на законних підставах для виконання конкретних завдань і функцій держави.

Один службовець як орган держави - це, скажімо, Президент України, що є главою держави і виступає від її імені. Структур­но оформлений колектив службовців має керівників і виконав­ців. Керівник виступає від імені певного органу. Кожний орган наділяється на підставі закону владними повноваженнями, які полягають у тому, що орган держави спроможний встановлю­вати формально обов'язкові правила поведінки (як нормативні, так і індивідуальні) й домагатися їх здійснення. Прикладом дер­жавного органу як колективу службовців можуть бути міністер­ство, державний комітет, державна адміністрація тощо.

В юридичній літературі розглядають різні підстави класифі­кації державних органів:

а) за місцем у системі державного апарату — первинні (створю­
ються через вибори всім населенням або його частиною), вторинні
(створюються первинними, походять від них і підзвітні їм);

б) за змістом або напрямами державної діяльності — органи
державної влади, глава держави, органи державного управління
чи розпорядчо-виконавчі органи, судові органи, контрольно-
наглядові органи;

в) за способом утворення — виборні, призначувані, ті, що
можуть успадковуватися;

г) за часом функціонування — постійні, тимчасові;
ґ) за складом — одноособові, колегіальні;

д) за територією, на яку поширюються їхні повноваження —
загальні, або центральні; місцеві, або локальні.

Удосконалення органів державної влади реалізується в Україні на основі Конституції.

До системи державних органів України належать: законодав­чий орган — Верховна Рада України; глава держави — Прези­дент України; виконавчі органи, що поділяються на вищі (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим), центральні (міністерства, державні комітети; інші орга­ни центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом); місцеві (обласні та районні, міст Києва і Севастополя, районів у містах Києві й Севастополі державні адміністрації на чолі з го-

ловами цих адміністрацій та їхні відділи й управління, а також адміністрації державних підприємств і установ).

Органи місцевого самоврядування, що репрезентують спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст, тобто обласні та районні ради, а також органи місцевого самоврядування: міські, сільські, селищні ради та їхні виконавчі органи є самостійною системою об'єднань громадян у громадянському суспільстві. Органи місцевого самоврядування не належать до апарату держави. Держава визнає і гарантує місцеве самовря­дування.

Система судових органів охоплює: Конституційний Суд Ук­раїни; загальні (місцеві, апеляційні, касаційні, вищі) суди та Верховний Суд України. Місцеві суди включають районні, міські (міст обласного підпорядкування), районні у місті, господарські, гарнізонні суди. До системи апеляційних судів закон відносить Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні суди, суди міст Києва і Севастополя. Спеціальними (касаційними) судами в Україні є вищі суди (господарський, адміністративний). Очолює всю систему судів загальної юрис­дикції в Україні Верховний Суд України.

У самостійну систему органів держави виокремлюються кон- ірошмочі та наглядові органи України. До наглядових органів належать: Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори до контролюючих - податкові адміністрації, санітарні,, контрольно-ревізійні та інші державні інспекції, Служба України, прикордонна та митна служба тощо. і, штарлт держави посідає головне місце в системі механізму, оскільки здійснює державну і управління в державі та суспільстві.

§ 3. Характеристика внутрішніх і зовнішніх напрямів діяльності (функцій) держави

«Функція» в перекладі з латини означає: виконання, звершен­ня. У широкому розумінні — це обов'язок, роль, що її виконує відповідний інститут, чи процес стосовно цілого, характеристика напряму чи аспекту діяльності тощо. Держава на різних етапах

52

Глава 2

Основи теорії держави

53

свого розвитку виконує певні завдання, здійснює різноманітні обов'язки. Таке виконання завдань і обов'язків відображує сутність і соціальне призначення держави, а також її зміст.

Діяльність держави характеризується певними напрямами в економічній, політичній, екологічній, ідеологічній, гуманітарній та інших сферах суспільного розвитку. Це, врешті-решт, має привести до досягнення певної мети, що її ставить держава на коротку чи тривалу перспективу.

Звідси випливає, що до основних ознак, які характеризують функції держави, слід віднести такі, що безпосередньо відобра­жають чи конкретизують сутність держави; через які реалізу­ються основні завдання держави; здійснення яких веде до до­сягнення державою поставленої мети на певному історичному відрізку часу; що їх слід розглядати як напрями та аспекти діяльності держави.

Отже, функції держави — це основні напрями її діяльності, в яких відображаються й конкретизуються завдання і мета дер­жави, виявляються її сутність, зміст і соціальне призначення в соціально неоднорідному суспільстві.

Поряд з функціями держави деякі автори виокремлюють і функції державних органів та їхніх посадових осіб. Розрізняють функції законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-нагля­дових органів держави.

Реалізуючи державні функції, державні організації повинні:

а) зважати на об'єктивні закони розвитку суспільства й ке­
руватися цими законами у повсякденній діяльності;

б) стимулювати соціальну активність людини і громадяни­
на, звертати увагу на виробничо-економічне і соціально-куль­
турне самовизначення особистості;

в) брати до уваги інтереси й потреби різних соціальних
спільнот, груп та об'єднань людей, конкретних особистостей,
визнавати їхню реальність і сприяти здійсненню;

г) підпорядковувати всю свою діяльність служінню грома­
дянському суспільству, не втручатись у приватні справи люди­
ни і суспільства, якщо це не виходить за межі конституційного
регулювання суспільних відносин.

Так, у Конституції України записано: «Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки

перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості» (ст. 23).

Державні функції та функції державних органів слід відрізняти від форм і методів їх здійснення. Такими формами є законодавство, управління, правосуддя, контроль і нагляд, пра­воохоронна та правореалізаційна діяльність. До методів здійснення державних функцій у найзагальнішому вигляді відносять переконання, заохочення і примус. Кожна державна функція та функція державних органів може здійснюватись у різних формах і різними методами.

Для характеристики напрямів діяльності держави та ЇЇ органів у громадянському суспільстві дуже важливе місце виводиться питанню відповідних меж державного втручання у діяльність суб'єктів громадянського суспільства. Обмеження діяльності держави та її органів у громадянському суспільстві повинно враховувати два критерії:

—можливості державного управління небезмежні, а надмірне
перевантаження держави невиправдано великою кількістю зав-
ZXHb веде до зниження ефективності їх виконання;

—превалювання державного управління «пригноблює»
самоуправління і самоврядну діяльність суб'єктів громадянсь-

сусшльства і є неприпустимим у демократичній правовій

Одним із напрямів вирішення цієї проблеми на користь гро-

игаського суспільства є розширення місцевого самоврядуван-г. 140 Конституції України записано: «Місцеве самовря-алйснюеться територіальною громадою в порядку, ілеяомт законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст, є районні та обласні ради.

Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад».

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. визначає місцеве самоврядування як гаранто­ване державою право та реальну здатність територіальної гро­мади жителів села чи добровільного об'єднання в сільську гро-

54

Глава 2

Основи теорії держави

55

маду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самовряду­вання вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Отже, сучасне законодавство України розширює можливості самоврядної діяльності громадян, що дає змогу поєднувати реалізацію державних функцій як державними організаціями, так і самоврядними структурами на місцях.

Існують певні підстави для класифікації функцій держави на види:

—групування державних функцій за соціальним значенням
діяльності держави здійснюється з огляду на основні та
неосновні функції.

—залежно від територіальної спрямованості розрізняють
внутрішні та зовнішні функції.

—за часом здійснення функції бувають постійні та тимчасові.

—за сферами суспільного життя їх поділяють на гуманітарні,
економічні, політичні тощо.

Основні функції— це найзагальніші та найважливіші комплексні напрями діяльності держави щодо здійснення стратегічних завдань і цілей, що стоять перед державою в конкретний історичний період. До них відносять функції: оборони, підтримання зовнішніх відносин, охоронну, організаційну, інформаційну, економічну, екологічну, соціальну, культурно-виховну тощо.

Неосновні функції — це напрями діяльності держави із здійснення конкретних завдань у другорядних сферах суспіль­ного життя. До них належать: управління персоналом; матеріаль­но-технічне забезпечення та управління майном; забезпечення реалізації бюджетної справи та бухгалтерського обліку; право­суддя і юридичні функції; пошук, збирання і поширення необхідної для управління інтелектуальної інформації тощо.

Внутрішні функції — це такі напрями діяльності держави, в яких конкретизується внутрішня політика щодо економічних, ідеологічних, екологічних, культурних та інших аспектів життя громадянського суспільства. До внутрішніх відносять функції: економічну, культурно-виховну, охорони та захисту всіх форм власності, соціального обслуговування населення, екологічну, охорони правопорядку, прав і свобод людини і громадянина тощо.

Зовнішні функції — це основні напрями діяльності держави за її межами у взаємовідносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим товариством у цілому Зовнішніми функціями є: організація співробітництва з іншими суб'єктами міжнародних відносин, захист державного суверені­тету, підтримка миру в регіоні та боротьба за мирне співісну­вання держав різної орієнтації.

Постійні функції — це напрями діяльності держави, що иійснюються на всіх етапах її розвитку.

Тимчасові функції — це напрями діяльності держави, що

мовлені конкретним етапом історичного розвитку суспільства.

Гуманітарні функції — це напрями діяльності держави та її органів із забезпечення кожній людині належних умов життя.

Економічні функції — це напрями діяльності держави (її органів) на перехід від планової до ринкової економіки й по­дальший розвиток виробничих сил і виробничих відносин на основних засадах ринку, добросовісної конкуренції, обмежен­ня монополії.

Політичні функції — це напрями діяльності держави (органів держави) зі створення умов для формування й функціонування лишайної влади на засадах демократії.

Держави соціально-демократичної орієнтації мають відпо­відні внутрішні напрями (функції) своєї діяльності.

У гуманітарній сфері це: забезпечення прав людини і грома- жшатл, охорона навколишнього природного середовища; забез- агчеявя охорони здоров'я, матеріальне та інше соціальне забез- япевавш нормальних уыов існування людини; організація освіти, виховання, розвиток мистецтва та культури тощо.

В економічній сфері такими функціями є: господарсько-стимуляційна (виробнича); господарсько-організаторська (про­грамування та організація виробничої діяльності); науково-організаторська (організація та стимулювання наукових досліджень у господарській сфері); економічно-регулювальна (регулювання та охорона праці, забезпечення мінімального рівня споживання), економічно-фінансова тощо.

У політичній сфері до таких функцій належать: забезпечен­ня (створення і збереження умов) національної самобутності всіх корінних народів і національних меншин; організаційна

56

Глава2

Основи теорії держави

57

(створення умов для реалізації народом своєї влади), охоронна (охорона конституційного ладу, правопорядку і дисципліни, всіх форм власності, прав, свобод і законних інтересів людини та гро­мадянина) та деякі інші.

Зовнішні функції держави досліджуються:

- у гуманітарній сфері - міжнародне забезпечення прав люди­
ни і громадянина; допомога народам інших країн у разі стихійного
лиха та інших кризових ситуацій; забезпечення чистоти, ефектив­
ного використання та відтворення земного природного середови­
ща, що оточує людину; міжнародне культурно-виховне співробіт­
ництво між країнами; участь у забезпеченні розробок та безпосе­
редній охороні здоров'я людей у всьому світі тощо;

- в економічній сфері — участь у створенні на основі між­
народної кооперації та інтеграції виробництва і праці світової
економічної системи; вирішення глобальних господарських про­
блем і наукове їх обгрунтування (енергетика, космос, освоєння
полюсів, Світового океану) тощо;

- у політичній сфері - розвиток міждержавних договірних
відносин; забезпечення суверенітету й обороноздатності краї­
ни; участь у ненасильницькому забезпеченні миру в усьому світі;
участь у боротьбі з міжнародними правопорушеннями та осо­
бами, винними в їх вчиненні; поступова консолідація здорових
сил світу на забезпечення подальшого вирішення глобальних
проблем всесвітнього значення.

Отже, групування державних функцій залежить від багатьох підстав (ознак) іможе здійснюватися за різними напрямами дер­жавної діяльності.

Форми здійснення функцій держави — це спеціальні аспекти її діяльності, з допомогою яких реалізуються державні функції. За правовими наслідками названі форми поділяються на правові та неправові (організаційні).

Правові форми — це такі види здійснення функцій держави, які тягнуть за собою правові наслідки. Існують різні види правових форм здійснення функцій держави: правотворча, управлінська (ви­конавчо-розпорядча), правоохоронна, правозастосовна тощо.

Правотворча форма відображається в діяльності держави з підготовки та прийняття нормативно-правових актів та інших джерел права.

Управлінська форма характеризується діяльністю держави та її органів з оперативного застосування, виконання, використан­ня й дотримання правових норм у процесі організації здійснення державних функцій.

Правоохоронна форма виявляється в організації охорони пра­вових норм від правопорушень, у контролі й нагляді за здійсненням законності, дисципліни та правопорядку.

Правозастосовна форма — це застосування правових норм і винесення обов'язкових для виконання індивідуально-правових рішень.

Організаційні форми здійснення функцій держави — це специфічні види фактичної діяльності, які не тягнуть за собою правових наслідків.

Розрізняють регламентуючу, економічну, контрольну, вихов­ну та інші види організаційних форм.

Організаційно-регламентуюча форма — це добір, розстанов-лення. виховання та визначення ефективності діяльності кадрів у сфері здійснення державних функцій.