Основи конституційного права України 6 страница

Профспілки та їх об'єднання відповідно до своїх статутних цілей і завдань мають право вступати до міжнародних профспіл­кових та інших міжнародних організацій і об'єднань, які пред­ставляють інтереси працівників, і брати участь в їх діяльності, співробітничати з профспілками інших країн, здійснювати іншу діяльність, яка не суперечить законодавству України. Усі профспілки рівні перед законом і мають однакові права щодо захисту прав та інтересів членів профспілки. Профспілки мо­жуть мати статус місцевих, обласних, регіональних, республікан­ських, всеукраїнських.

Професійні спілки, їх об'єднання у своїй діяльності незалежні від органів державної влади та органів місцевого самоврядуван­ня, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій, їм не підзвітні й не підконтрольні. Держава забезпечує реалізацію права громадян на об'єднання у професійні спілки та додержання прав та інтересів профспілок, що легалізовані.

Профспілки діють відповідно до законодавства та своїх статутів. Статути (положення) профспілок приймаються з'їзда­ми, конференціями, установчими або загальними зборами членів профспілки відповідного рівня і не повинні суперечити законо­давству України.

Легалізація (офіційне визнання) профспілок, їх об'єднань є обов'язковою та здійснюється шляхом їх реєстрації. Реєстрація всеукраїнських профспілок, їх об'єднань здійснюється Міністер­ством юстиції України, інших профспілок, їх об'єднань — відповідно Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими, районними, міськими (міст об­ласного значення) управліннями юстиції. Профспілки, їх об'єд­нання можуть припинити свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску).

Профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво і за­хист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади та органах місцевого са­моврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян. Вони ведуть колективні переговори, здійснюють укладення колективних договорів, генеральної, га­лузевих, регіональних, міжгалузевих угод від імені працівників у порядку, встановленому законодавством. Профспілки, їх об'єд­нання захищають право громадян на працю, беруть участь у розробленні та здійсненні державної політики в галузі трудових відносин, оплати праці, охорони праці, соціального захисту. До їх компетенції належить також право брати участь у розробленні державної політики зайнятості населення, державних і терито­ріальних програм зайнятості, проводити спільні консультації з цих проблем з роботодавцями, їх об'єднаннями тощо.

Профспілки, їх об'єднання беруть участь у визначенні голов­них критеріїв життєвого рівня, прожиткового мінімуму, а також

246

Глава 7

Основи конституційного права України

247

мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, соціальних вип­лат, політики ціноутворення, розробці соціальних програм, спря­мованих на створення умов, які забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини та соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати году­вальника, безробіття, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством.

Профспілки, їх об'єднання мають право представляти інтереси працівників в органах, що розглядають індивідуальні трудові спори та при вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів) у порядку, встановленому законодавством. Пред­ставники профспілок беруть участь у діяльності примирних комісій, трудових арбітражів та інших органів, які розглядають колективний трудовий спір (конфлікт). Разом із тим, проф­спілки, їх об'єднання мають право на організацію та проведен­ня страйків, зборів, мітингів, походів і демонстрацій на захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників відповідно до законодавства.

Профспілки, їх об'єднання мають право одержувати безоп­латно інформацію від роботодавців або їх об'єднань, органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування з питань, що стосуються трудових і соціально-економічних прав і законних інтересів своїх членів, а також інформацію про результати гос­подарської діяльності підприємств, установ або організацій. Зазначена інформація має бути надана у десятиденний термін. Для вирішення актуальних проблем профспілкового руху, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації профспілкових кадрів, з метою захисту прав та інтересів членів профспілок профспілки та їх об'єднання мають право за раху­нок власних коштів створювати навчальні, культурно-освітні заклади, дослідні, соціально-аналітичні установи, а також правові, статистичні, соціологічні навчальні центри та центри незалежних експертиз. Для висвітлення своєї діяльності профспілки та їх об'єднання мають право бути засновниками засобів масової інформації та здійснювати видавничу діяльність відповідно до закону.

Профспілки, їх об'єднання організовують і здійснюють гро­мадський контроль за реалізацією прав членів профспілки у

сфері охорони здоров'я, медико-соціальної допомоги. Вони бе­руть участь у діяльності експертних, консультативних і нагля­дових рад при органах і закладах охорони здоров'я, а також мо­жуть брати участь у розвитку масової фізичної культури, спорту, туризму, створенні та підтримці спортивних товариств і турис­тичних організацій.

Профспілки, їх об'єднання можуть брати участь у створенні умов для загальнодоступного користування громадянами над­баннями української національної культури, культур національ­них меншин, які проживають на території України, світової культури, свободи літературної, художньої, наукової, технічної творчості, соціального захисту працівників інтелектуальної сфе­ри діяльності.

Профспілки, їх об'єднання відповідно до своїх статутів (по­ложень) беруть участь у розробленні державної житлової політики, здійсненні заходів, спрямованих на розвиток житло­вого будівництва, поліпшення використання та забезпечення збереження житлового фонду, у захисті економічних і соціаль­них прав громадян, пов'язаних з одержанням, утриманням і збе­реженням житла.

Профспілкові органи мають право вимагати розірвання тру­дового договору (контракту) з керівником підприємства, уста­нови чи організації, якщо він порушує законодавство, колективні договори та угоди.

Профспілки, їх об'єднання можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності.

Особи, які чинять перешкоду здійсненню права громадян на об'єднання у профспілки, а також посадові та інші особи, винні в порушенні законодавства про профспілки, які своїми діями чи бездіяльністю перешкоджають законній діяльності профспі лок, їх об'єднань, несуть дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами.

Закон України «Про політичні партії в Україні»- від 5 квітня 2001 р. складається із шести розділів (24 статей). У ньому вста­новлюється, що право громадян на свободу об'єднання у політичні партії для здійснення і захисту своїх прав і свобод, задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів визначається і гарантується Конституцією

248

Глава?

Основи конституційного права України

249

України. Встановлення обмежень цього права допускається відповідно до Конституції України в інтересах національної без­пеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей, а також в інших випадках, передбачених Конституцією України.

Політична партія — це зареєстроване згідно із законом добровільне об'єднання громадян-прихильників певної загаль­нонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі гро­мадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Політичні партії діють відповідно до Конституції і чинного законодавства України та згідно з партійним статутом. Політич­ні партії є рівними перед законом.

Утворення та діяльність політичних партій забороняється, якщо їх програмні цілі чи дії спрямовані на а) ліквідацію незалежності України; б) зміну конституційного ладу насиль­ницьким шляхом; в) порушення суверенітету і територіальної цілісності України; г) підрив безпеки держави; ґ) незаконне за­хоплення державної влади; д) пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі; є) посягання на права і свободи людини; є) посягання на здоро­в'я населення.

Політичні партії не можуть мати воєнізованих формувань. Діяльність політичної партії може бути заборонена лише за рішенням суду. У першій інстанції справу про заборону політичної партії розглядає Верховний Суд України.

Членом політичної партії може бути лише громадянин Ук­раїни, який відповідно до Конституції України має право голо­су на виборах. Громадянин України може перебувати одночас­но тільки в одній політичній партії. Членами політичних партій не можуть бути: а) судді; б) працівники прокуратури; в) праців­ники органів внутрішніх справ; г) співробітники Служби без­пеки України; ґ) військовослужбовці. Членство в політичній партії є фіксованим. Обов'язковою умовою фіксації членства в політичній партії є наявність заяви громадянина України, по­даної до статутного органу політичної партії, про бажання ста­ти членом цієї партії.

Політичні партії повинні мати програму, яка є викладом цілей і завдань цієї партії, а також шляхів їх досягнення.

Політичні партії повинні мати статут, що має містити такі відомості: а) назву політичної партії; б) перелік статутних органів політичної партії, порядок їх утворення, їхні повнова­ження і термін цих повноважень; в) порядок вступу до політичної партії, зупинення та припинення членства в ній; г) права та обов'язки членів політичної партії, підстави припи­нення чи зупинення членства в політичній партії; ґ) порядок створення, загальну структуру та повноваження обласних, міських, районних організацій політичної партії та її первинних осередків; д) порядок внесення змін і доповнень до статуту і програми політичної партії; є) порядок скликання та проведен­ня партійних з'їздів, конференцій, зборів та інших представниць­ких органів політичної партії; є) джерела матеріальних, у тому числі фінансових, надходжень і порядок здійснення витрат політичної партії; ж) порядок ліквідації (саморозпуску), реорга­нізації політичної партії, використання її коштів та іншого май­на, що залишилися після її ліквідації (саморозпуску).

Політичним партіям гарантується свобода опозиційної діяльності, у тому числі: а) можливість викладати публічно й обстоювати свою позицію з питань державного та суспільного життя; б) брати участь в обговоренні, оприлюднювати й обґрун­товувати критичну оцінку дій і рішень органів влади, викорис­товуючи для цього державні та недержавні засоби масової інформації в порядку, встановленому законом; в) вносити до органів державної влади України та органів місцевого самовря­дування пропозиції, які обов'язкові для розгляду відповідними органами в установленому порядку.

Політичні партії можуть підтримувати зв'язки з політичними партіями, громадськими організаціями інших держав, міжнарод­ними та міжурядовими організаціями, укладати угоди про співробітництво і здійснювати інші заходи, які не суперечать законам і міжнародним угодам України. Політичні партії мо­жуть засновувати міжнародні спілки чи вступати до таких спілок, статутами яких передбачено створення лише консуль­тативних або координаційних центральних органів.

Політичні партії для здійснення своїх статутних завдань ма­ють право на власне рухоме й нерухоме майно, кошти, облад­нання, транспорт, інші засоби, набуття яких не забороняється

Глава 7

~> снови конституційного права України

251

законами України. Політичні партії можуть орендувати необхідне рухоме та нерухоме майно.

Разом із тим, не допускається фінансування політичних партій: а) органами державної влади та органами місцевого само­врядування, крім випадків, зазначених законом; б) державними та комунальними підприємствами, установами й організаціями, а також підприємствами, установами і організаціями, у майні яких є частки (паї, акції), що є державною чи комунальною власністю, або які належать нерезидентам; в) іноземними державами та їх громадянами, підприємствами, установами, організаціями, г) благодійними та релігійними об'єднаннями та організаціями; ґ) анонімними особами або під псевдонімом; д) політичними партіями, що не входять до виборчого блоку політичних партій.

Політична партія зобов'язана щорічно оприлюднювати в за­гальнодержавному засобі масової інформації фінансовий звіт про доходи і видатки, а також звіт про майно політичної партії.

Державний контроль за діяльністю політичних партій здійснюють:

а) Міністерство юстиції України за додержанням політичною
партією вимог Конституції та законів України, а також статуту
політичної партії;

б) Центральна виборча комісія та окружні виборчі комісії за
додержанням політичною партією порядку участі політичних
партій у виборчому процесі.

Політичні партії зобов'язані подавати на вимогу цих конт­ролюючих органів необхідні документи та пояснення.

У разі порушення політичними партіями Конституції та законів України до них можуть бути вжиті такі заходи: а) попе­редження про недопущення незаконної діяльності; б) заборона політичної партії¹

§ 11. Загальна характеристика

системи органів державної влади

Державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову Єдиним органом за­конодавчої влади в Україні є Верховна Рада України. Прези-

¹ Докладніше див.: Хрестоматія з правознавства. — С. 82 87

дент України є главою держави і виступає від її імені. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України¹. Судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципом територіальності та спеціалізації.

11.1. Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні

Верховна Рада України розглядає та вирішує питання дер­жавного і суспільного життя, що потребують врегулювання за­конами України, а також здійснює установчі та контрольні функції, передбачені Конституцією України. Вона приймає за­кони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією.

До повноважень Верховної Ради України належать:

а) внесення змін до Конституції України в межах і порядку,
передбачених розділом XIII Конституції України;

б) призначення всеукраїнського референдуму з питань, ви­
значених ст. 73 Конституції;

в) прийняття законів;

г) визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики;

ґ) призначення виборів Президента України у строки, перед­бачені Конституцією;

д)заслуховування щорічних і позачергових послань Прези­дента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

є) усунення Президента України з поста в порядку особли­вої процедури (імпічменту);

є) надання згоди про призначення Президентом України Прем'єр-міністра України;

¹ У конституційному праві, характеризуючи обсяг прав, обов'язків, по­вноважень, наявність конституційних гарантій діяльності, мають на увазі конституційний статус суб'єкта (Верховної Ради, Президента, Кабінета Міністрів, народу України, органів державного управління і органів місце­вого самоврядування тощо). Цей статус визначається відповідними зако­вами і Конституцією України. Так, відповідно до ст. 5 Конституції народ за своїм конституційним статусом є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади (див. докладніше: Юридична енциклопедія, 2001. — Т. 3. — С. 281).

252

Глава 7

Осноеи конституційного права України

253

ж) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України тощо.

Конституція України встановлює також, що виключно зако­нами визначаються:

а) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і
свобод, основні обов'язки громадянина;

б) громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іно­
земців та осіб без громадянства,

в) права корінних народів і національних меншин;

г) порядок застосування мов;
ґ) правовий режим власності;

д) правові засади і гарантії підприємництва;
є) засади зовнішніх зносин;

є) засади регулювання демографічних і міграційних процесів тощо.

Конституція передбачає, що виключно законами України встановлюються:

а) Державний бюджет України та бюджетна система України;

б) система оподаткування, податки і збори;

в) засади створення і функціонування фінансового, грошо­
вого, кредитного та інвестиційного ринків тощо.

Отже, єдиним органом законодавчої влади в Україні є пар­ламент — Верховна Рада України. Конституційний склад Вер­ховної Ради України 450 народних депутатів України, які оби­раються на основі загального, рівного, прямого виборчого пра­ва таємним голосуванням строком на чотири роки.

Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть бути на державній службі або мати інший представницький мандат. їм гарантується депутатсь­ка недоторканність.

Верховна Рада України працює сесійно. Вона є повноваж­ною за умови обрання не менш як 2/3 від її конституційного складу. Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніш ніж на 30-й день після офіційного оголошення результа­тів виборів. Перше засідання Верховної Ради України відкриває найстарший за віком депутат. Чергові сесії Верховної Ради Ук раїни починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року Позачергові сесії Верховної Ради, із за-

значенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу не менш як 1/3 народних депутатів > країни від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України.

Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради.

Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Вер­ховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та може відкликати їх.

Голова Верховної Ради України веде засідання Верховної Ради України; організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України; підписує акти, прийняті Верховною Радою України; репрезентує Верховну Раду Украї­ни у відносинах з іншими органами державної влади в Україні та органами влади інших держав; організовує роботу апарату Верховної Ради України.

Верховна Рада України затверджує перелік комітетів Вер­ховної Ради України, обирає голів цих комітетів. Останні здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо роз­глядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України. Для підготовки і попереднього розгляду питань Вер­ховна Рада України в межах своїх повноважень може створю­вати тимчасові спеціальні комісії.

Для проведення розслідувань з питань, що становлять сус­пільний інтерес, можуть створюватися тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувало не менш як 1/3 від конституційного складу Верховної Ради України.

Процес законотворчої діяльності Верховної Ради України характеризується правом законодавчої ініціативи, прийняттям та оприлюдненням. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депу­татам України, Кабінету Міністрів України, Національному банку України.

Закони Верховна Рада приймає більшістю від її консти­туційного складу. Закони, що вносять зміни до Конституції, та сама Конституція України приймаються не менш як 2/3 від конституційного складу Верховної Ради України.

254

Глава 7

Основи конституційного права України

255

Закон підписується Головою Верховної Ради України і невідкладно надсилається Президентові України. Президент України протягом 15 днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, або повертає закон із своїми умотивова­ними пропозиціями для повторного розгляду. Якщо Верховна Рада України під час повторного розгляду підтвердить закон 2/3 від її конституційного складу, то Президент України зобов'я­заний підписати і оприлюднити такий закон протягом 10 днів. Закон набирає чинності через 10 днів після його оприлюднен­ня, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

11.2. Президент України — глава держави

Президент України є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і сво­бод людини і громадянина.

Новообраний Президент України вступає на пост не пізніш як через ЗО днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту присягання народові на урочистому засіданні Верховної Ради України.

Президент України має такі повноваження:

- забезпечує державну незалежність, національну безпеку і
правонаступництво держави;

- звертається з посланнями до народу та із щорічними й по­
зачерговими посланнями до Верховної Ради України про
внутрішнє і зовнішнє становище України;

- приймає рішення про визнання іноземних держав;

- призначає позачергові вибори до Верховної Ради України
у строки, встановлені Конституцією;

- припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо
протягом ЗО днів однієї чергової сесії пленарні засідання не мо­
жуть розпочатися;

- призначає, за згодою Верховної Ради України, Прем'єр-
міністра України;

- припиняє повноваження Прем'єр-міністра України, прий­
має указ про його відставку тощо.

Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень.

Він очолює Раду національної безпеки і оборони України, яка є координаційним органом з питань безпеки й оборони Ук­раїни.

Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України, але Конституція Украї­ни встановлює, що повноваження Президента України припи­няються достроково в разі його відставки, неможливості вико­нувати свої повноваження за станом здоров'я, усунення з поста в порядку імпічменту та смерті. Перші три обставини деталізу­ються відповідно статтями 109, 110 і 111 Конституції України.

Слід підкреслити, що конституції більшості країн світу за­кріпили такі ж або аналогічні обставини дострокового припи­нення повноважень президента. Так, конституція США перед­бачає, що президент США може достроково припинити свої по­вноваження у разі його усунення з посади, відставки, нездатності здійснювати пов'язані з посадою права та обов'язки або смерті.

Проте існують і інші варіанти вирішення даного питання. Зокрема, конституція Франції передбачає, що вакантність по­сади президента може виникнути з будь-яких причин, при цьо­му вони навіть не називаються. Більше того, повноваження пре­зидента можуть достроково припинятися за наявності всіляких перешкод щодо виконання ним своїх обов'язків. У Республіці Мальта президент може бути усунений з посади, якщо він не справляється із своїми функціями або ж за негідну поведінку. Іноді встановлюється порядок дострокового усунення президен­та з посади за результатами референдуму. В Ісландії президен та може бути усунено з посади у випадку, якщо резолюція осу ду буде підтримана двома третинами складу парламенту і схва­лена на референдумі. Якщо ж референдум відхилить резолюцію, то це буде розглядатися як висловлення недовіри з боку виборців Альтингу (парламенту) і він негайно розпускається. В Австрії референдум про усунення президента з посади може бути про­ведений за вимогою федеральних зборів, тобто за спільним рішенням палат парламенту.

До речі, згідно з ч. 5 ст. 103 Конституції України у разі дост­рокового припинення повноважень Президента України вибо-

256

Г.лта 7

Основи конституційного права України

257

ри Президента України проводяться в період дев'яноста днів із дня припинення повноважень.

Статтею 109 Конституції України встановлено, що повнова­ження Президента України припиняються з моменту його відставки.

Відставка Президента —це його добровільна відмова від по­сади, що він займає. Вона набуває чинності з моменту проголо­шення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верхов­ної Ради України. Виголошення заяви про відставку від імені Президента іншими особами не допускається, а у разі здійснен­ня цього не має ніякої юридичної сили. Тобто згода Верховної Ради не потрібна. Президент лише повідомляє про своє рішен­ня, в зв'язку з чим Верховною Радою відповідно до п. 7 ст. 85 Конституції мають бути призначені вибори нового Президента. Сама заява про відставку повинна вміщувати мотивовані дока­зи неможливості подальшого виконання своїх обов'язків і до­речності відставки.

Таким чином певною мірою забезпечується участь законо­давчої гілки влади в механізмі виникнення та припинення по­вноважень Президента України: на засіданні Верховної Ради Президент України складає присягу, на ньому ж він має прого­лосити про добровільне складення своїх повноважень.

Стаття ПО Конституції України встановлює певну процеду ру з'ясування неможливості виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я. При виникненні сумніву щодо можливості Президента виконувати свої повноваження за ста­ном здоров'я Верховна Рада готує відповідне звернення до Вер­ховного Суду України. Сумнів може бути викликаний симпто­мами, які свідчать про недієздатність, каліцтво, надто хворобли­вий стан або тривалу хворобу Президента тощо. Верховний Суд, вивчаючи це питання, дає об'єктивну оцінку стану здоров'я Пре­зидента. На підставі зібраних даних Верховний Суд України скла­дає спеціальне письмове повідомлення, яке разом із медичним висновком надсилається Верховній Раді. Остання розглядає ці матеріали і в разі встановлення неможливості виконання Прези­дентом своїх повноважень приймає більшістю голосів народних депутатів України від її конституційного складу рішення про до­строкове припинення повноважень Президента.

Дострокове припинення повноважень Президента України можливе також у разі його усунення в порядку імпічменту. За­галом імпічмент — це особлива процедура притягнення до відпо­відальності вищих посадових осіб держави. Найпоширенішими підставами для імпічменту є порушення конституції і тяжкі зло­чини. В Італії, наприклад, президент відповідає за державну зра­ду або посягання на Конституцію, у Німеччині — за навмисне порушення ним Основного або іншого федерального закону, у США — за державну зраду, хабарництво та інші тяжкі злочини, у Франції — тільки за державну зраду. Згідно з Конституцією України Президент несе відповідальність за вчинення ним дер­жавної зради або будь-якого іншого злочину.

Встановлена Конституцією процедура імпічменту досить складна. Питання про усунення Президента України з посади в порядку імпічменту порушується більшістю від конституційно­го складу Верховної Ради України. Після цього для здійснення відповідного розслідування Верховна Рада створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, яка з'ясовує всі фактичні обставини справи. Висновки і пропозиції комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради, яка за наявності підстав не менш як 2/3 від її конституційного складу приймає рішення про пред'явлення зви­нувачень Президентові.

Справа про імпічмент Президентові України обов'язково надсилається на перевірку до Конституційного Суду України і Верховного Суду України. Конституційний Суд, вивчивши справу, має скласти мотивований висновок про те, що консти­туційна процедура розслідування і розгляду справи про імпічмент Президентові України додержана, а Верховний Суд — про те, що діяння, в яких звинувачується Президент, містять ознаки державної зради або іншого злочину. Лише після цього Верховною Радою не менш як 3/4 від її конституційного складу приймається рішення про усунення Президента України з по­сади в порядку імпічменту.