Підбір, характеристика та використання багаторічних декоративних рослин в озелененні.

До багаторічників відносяться квітково-декоративні рослини, які протягом декількох років виростають на одному місці і зберігають при цьому свою декоративність.

Особливістю трав’янистих багаторічних рослин є здатність зимувати у відкритому ґрунті, щороку поновлювати свій цикл розвитку (ріст, цвітіння, плодоношення) і продовжувати його протягом багатьох років за рахунок органів, приспособлених для перезимівлі (корінь, кореневище, цибулина, повзучі стебла та ін).

У більшості декоративних багаторічників надземна частина щороку відмирає, але на наступний рік поновлюється за рахунок збереженого видозміненого підземного стебла у вигляді кореневищ, цибулин, бульбоцибулин (цибулинні, піони, флокс заметільчатий, рудбекія, аконіт та ін.)

У інших рослин надземні пагони не відмирають, а зберігаються взимку. Всі життєві процеси, як і у дерев’янистих рослин, скорочуються до мінімуму. Навесні наступного року з настанням сприятливих умов з вегетативних бруньок розвиваються однорічні вегетативні і генеративні пагони, які цвітуть і плодоносять.

В окремих видів стебло і корінь, крім основних біологічних, виконують функції вегетативного розмноження та збереження рослин у зимовий період. Знання особливостей будови і розвитку підземних стебел і коренів у багаторічників сприяє правильному розмноженню і вирощуванню рослин, які мають три основних типи підземних стебел: цибулину, бульбу (бульбоцибулину) і кореневище.

Цибулина - сильно укорочений видозмінений пагін, який зовні прикритий сухими листям-лусками, що оберігають внутрішні сочні частини від висихання або загнивання.

Бульба (бульбоцибулина-бульба подібна на цибулину) - укорочений, сильно потовще-ний, мясистий підземний пагін, який містить запасні поживні речовини.

Кореневище - за зовнішнім виглядом подібне на корінь, але відрізняється наявністю придаткових коренів і бруньок. Воно буває горизонтально повзучим, потовщеним (ірис, бадан, ландиш), зростаючою верхівкою, вертикально, або похило вниз (астильба, примула, функия, диклітри).

У стрижнекореневих багаторічників головний корінь не замінюється підрядними, а зберігається протягом всього життя рослин.

Багаторічники за своїми біологічними властивостями відносяться до рослин, здатних переносити низькі температури взимку. Більшість з них, відрізняючись високою морозостій-кістю, може зимувати без всякого укриття або з незначним - листям. Молоді багаторічники мають слабку морозостійкістю, але по мірі росту вона підвищується, а які закінчують свій життєвий цикл, морозостійкість знижується. Як правило, вони страждають не стільки від низьких температур, скільки від їх різких коливань. У зв'язку з цим для вирощування багато-річників (півонії, флокси, функия та ін) підбирають рівні, без застою води, добре дреновані ділянки.

Біологічні особливості багаторічників, їх вимоги до умов вирощування визначають напрямок їх використання в озелененні, як ґрунтопокривні (замінники газонів); для альпінаріїв і кам'янистих ділянок; для оформлення водойм і прибережних місць.

Довголіття багаторічників забезпечується їх здатністю розмножуватися як насінням, так і вегетативно (частинами рослини).

Їх життєвий цикл складається з періодів розвитку і спокою. Період спокою визна-чається біологічними особливостями рослин і несприятливими умовами зовнішнього сере-довища (негативна температура, посуха та ін.) У зимовий період більшість багаторічних трав'янистих рослин втрачає надземну частину і зберігає підземні органи, на яких розташовуються бруньки відновлення. Але в деяких рослин (арабис альпійський, флокс шилоподібний, ясколка та ін) пагони зимують під снігом. Підземні органи рослин є джерелом поживних речовин, забезпечуючи життєздатність організму в період спокою, ріст та розвиток навесні і виконують функцію вегетативного розмноження. Навесні з бруньок відновлення і розвиваються нові пагони. За строками закладки квіткових бруньок багаторічники поділять на:

- зародкові органи квітки формуються влітку, цвітіння відбувається навесні наступного року (тюльпан, нарцис, гіацинт), кращий час для посадки таких рослин осінь;

- зародкові органи квітки формуються восени, цвітіння спостерігається навесні нас-тупного року (примула, ірис, півонія), кращий час для посадки - безпосередньо після цвітін-ня або в серпні;

- зародкові органи квітки закладаються навесні поточного року, цвітіння відбувається влітку або восени того ж року (аквилегія, ахілея, дельфініум), кращий час для посадки серпня - початок вересня;

- зародкові органи квітки закладаються влітку поточного року, цвітіння відбувається восени (астильба, гелініум, флокс волотистий), кращий час для посадки - весна.

Через певний проміжок часу, обумовлений біологічними особливостями рослин, на-земна частина настільки розростається, що бруньки і пагони розпочинають заважати один одному, значно зменшується приріст пагонів і їх кількість, дрібнішають квіти і суцвіття - настає межа декоративної цінності рослини. У різних рослин тривалість вирощування різна. Ромашку пересаджують кожні два роки, дельфініум - один раз на 4-5, півонії можуть рости на одному місці без втрати декоративності 10-20 років. Після закінчення встановленого терміну старі рослини необхідно поділити, або замінити молодими, вирощеними живцюванням або насіннєвим шляхом. Зазвичай рослини, які цвітуть навесні, поділяють і пересаджують восени, а квітуючі влітку і восени - навесні.

Важливо розрізняти такі властивості багаторічників, як тривалість вирощування на одному місці і оптимальний вік для поділу. Так, півонії можуть рости на одному місці до 20 років, проте оптимальний вік маточника для якісного посадкового матеріалу - 3-4 роки.

По здатності зимувати багаторічники умовно поділяють на зимуючі, зимуючі за умови укриття (троянди, монтбреція, кніфофія) і не зимують у відкритому ґрунті, що вимагають на зиму викопки і зберігання в спеціальних умовах (жоржина, гладіолус, канна, бегонія бульбова).

Відповідно до морфологічної класифікації рослин, багаторічні квіткові культури поділяють на сидячі і повзучі.

Сидячі рослини не здатні, як правило, до швидкого росту в сторони, оскільки мають вертикально наростаюче підземне стебло (вертикальне кореневище, стеблокорінь). Загальним для групи сидячих рослин є те, що всі вони поступово, з різною швидкістю ростуть вгору, вилазять над землею, і їх бруньки відновлення потрапляють в несприятливі умови. Тому для них необхідний частий поділ куща і підсипка родючої землі до оголеної частини стеблокореня. Сидячі рослини в свою чергу поділяються на стрижнекореневі (люпин, маки, гесперіс, мальва, гіпсофілла), кістікореневі (наперстянка, дельфініум, флокс волотистий, незабудка альпійська, півонія, гайлардія крупноквіткова, лилейники) і короткокореневищні (астильба, примула весняна, хоста ланцетоподібними, анемона японська).

Повзучі рослини мають горизонтальні стебла, причому можуть бути як надземні стебла, так і підземні кореневища. Повзучі рослини поділяють на власне повзучі і дерноутво-рюючі за рахунок кореневища. Власне повзучі рослини - це багаторічники з зимуючими надземними стеблами, які стеляться по землі і легко вкорінюються, утворюючи придаткове коріння (барвінок малий, арабис альпійський, ясколка, флокс шилоподібний). У квітниках такі рослини поводяться агресивно, заглушаючи інші види, тому в основному використовуються в ландшафтних видах квітників.

Дерноутворюючі рослини поділяються на щільнокущові (соліДаго гібридний низь-кий), рихлокущові (астра новобельгійская) і довгокорневищні (ірис, бадан, астра європей-ська, конвалія, гречки, фаляріс, волошка гірський).

Такий поділ охоплює і їх перехідні форми. Серед стрижне- і кущокорневих видів є корневідприскові рослини (ахіллея птарміка, полин каспійська), столони (лілейник), з м'ясис-тими корінням (жоржина, півонія, гесперіс), а також вегетативні малорічники (гелениум осінній, аконіт).

По висоті і розмірах куща багаторічні квіткові культури різняться по висоті:

- велетенські (вище 2 м) - міскантус китайський, сідач пурпурний;

- високі - (від 1 до 2 м) - мордовник шароголовий, дельфініум культурний, мальва;

- середні (від 0, 5 до 1 м) - флокс волотистий, півонія, золотарник;

- низькі (від 25 до 50 см) - бадан, медунка, седум видний;

- карликові (від 10 до 15 см) - дицентра виняткова, примула, ломикамені.

При висадці багаторічників на постійне місце враховується розмір рослин, характер їх росту, особливості габітусу. Тому зазвичай керуються наступними рекомендаціями: на 1 м² висаджують 1-2 рослини сильнорослих видів (півонії); 3-4 средньорослих (дельфініум); 6-12 невисоких (астильба, флокс волотисте); 15-35 низькорослих (ірис, примула) і до 50 штук карликових (ломикамені, примула Юлії, цибулинні). При вільному вирощуванні багаторіч-ники розвиваються пишно, рясніше цвітуть і довше ростуть на одному місці, не потребуючи пересадки, а в загущених посадках пагони у рослин витягуються, послаблюються і не забез-печують нормального цвітіння.

По відношенню до освітленості багаторічники поділяють на:

- світлолюбиві (айстра, гайлардия, мак, флокс, півонія, тюльпан, гладіолус, жоржини, хризантема, лілія, троянди);

- тіньовитривалі (аквилегия, аконіт, анемона, Сцилла, ірис, примула, астильба, хоста);

- тіньолюбиві (папороті, конвалія, роджерсія, пахизандра).

до вологості ґрунту багаторічники поділяють на:

- вологолюбиві (конвалія лісова, хоста, аквилегія, ірис болотний);

- зростаючі на помірно вологих ґрунтах (флокс шилоподібний, астильба, ірис садовий, люпин, півонія, флокс волотистий, цибулинні культури);

- посухостійкі (гіпсофіла, дельфініум, ехінацея, молочай).

Грунт для посадки багаторічників готують ретельно і завчасно. Глибина обробітку ґрунту повинна бути не менше 35-50 см (для кореневласних троянд не менше 60 см). При весняних строках посадки грунт перекопують з осені, при осінніх - не менше ніж за 1-1, 5 місяця до посадки.

Багаторічні квіткові культури потребують регулярного підживлення, яке проводять у відповідні фази фенологічного розвитку.

Догляд за багаторічниками передбачає підживлення, розпушування ґрунту, поливи, боротьбу з бур’янами, підв'язку, проріджування, видалення відцвілих суцвіть, підсипання родючої землі і мульчування ґрунту торфом та профілактичні обробки проти хвороб і шкід-ників. З настанням стійких заморозків надземну частину трав'янистих багаторічників зрізають і спалюють, залишаючи пеньки висотою 10-15 см.

Використовуючи багаторічні квіткові культури в різних видах квіткового оформлення, враховують такі особливості рослин, як тривалість і стабільність декоративності. За рахунок декоративності листя і габітусу куща рослини декоративні як до цвітіння, так і після (астильба, півонія, хоста, лілейник, іриси, молочай великоквітковий). Такі рослини повинні складати основу асортименту будь-якого квітника. Проте в окремих багаторічників в період цвітіння кущ розкладається (піретрум рожевий, волошка гірський, вероніка) і їм після цвітіння необхідка обрізка листя, щоб викликати ріст нових прикореневих листків (люпин, аквилегія, дельфініум). Ці рослини є тривалий час декоративними (багато з них можуть зацвісти повторно). У квітниках їх висаджують невеликими групами. У деяких видів листя після цвітіння опадає і відростає тільки до осені (мак східний) або не відростає зовсім (дицентра чудова). Такі рослини в квітниках розміщуються одиничними екземплярами, бажано на задньому плані квітника.