Формування пейзажних композицій

Композиція надає садово-парковому об′ єкту єдності і цільності.

В основу композиційних рішень саду чи скверу покладене створення пейзажних картин, або просто пейзажів. Загальний принцип побудови пейзажних картин полягає в диференціації їх на декілька основних просторових планів: першого, другого і заднього.

Виділяють три типи пейзажів: прості, складні і панорамні. Прості пейзажі складаються з односюжетних картин, складні – з дво- або трисюжетних. Зображення простого і складного пейзажів можна вмістити в один фотокадр або на один лист паперу. Панорамний пейзаж утворюють декілька простих і складних пейзажів, об’єднаних одним задумом. Для одномоментного огляду таких розгорнутих картин необхідно повернути голову, тобто збільшити кут сприйняття. Панорама – широкий і багатоплановий тип місцевості, який відкривається головним чином з висоти; панораму можна сприймати відразу повністю або ж послідовно, розглядаючи фрагменти в міру переведення погляду.

Вузький, обмежений певними рамками вид, що направляється облямовуючими площинами, наприклад кулісами чи алеєю на який-небудь цікавий об’єкт – водне плесо, декоративну групу дерев чи солітер, альтанку чи місток, називають вістою.

Пейзаж у переважній більшості уявляється як відкритий простір. В одних випадках він невеликий і замкнений з усіх боків, а глибина його поглядання становить 30-150 м (галявини, закриті пейзажі). Напіввідкриті пейзажі мають більшу глибину – до 400 м. Пейзажі, глибина поглядання яких перевищує 400м, належать до відкритих. Усі глибинні пейзажі розраховані на їхній огляд з певної точки, до якої спеціально підводять доріжки. В таких місцях влаштовують оглядові майданчики, встановлюють альтанки, лави, місточки.

Проте при масовому відвідуванні парків нераціонально обмежуватися однією пейзажною картиною. Треба так організувати відкритий простір, щоб створити на ньому декілька пейзажів і для кожного з них організувати оглядову точку та підвести до неї глядачів.

У побудові просторових планів пейзажних картин пропонують використовувати такі ландшафтоутворювальні елементи:

1) облямування, призначення якого полягає в обмеженні бокових і верхніх частин першого плану з метою вичленити із спільного простору парку ділянки, на яких бажано зупинити погляд;

2) куліси – бокові “ширми”, які являють собою елемент побудови другого просторового плану пейзажних картин;

3) домінанти картини, або композиційний фокус, – найвиразніша частина пейзажної картини, яка концентрує на собі основну увагу глядача.

Основу формування паркового середовища становлять дерева, чагарники, квіткові і трав’яні рослини, тісно пов’язані з іншими елементами ландшафту, зокрема, рельєфом і водою.

В садово-парковому мистецтві склалися різні види паркових насаджень: в регулярних парках – алеї, боскети, бордюри, групи, солітери, тоді як у пейзажних – масиви, гаї, куртини, групи, солітери.

Сьогодні в межах ландшафтної архітектури формується новий напрям – ландшафтний, який в основному займається оздобленням окремих деталей ландшафту, головним чином предметного світу – парковімеблі, світильники, огорожі, клумби тощо.

Як ландшафтний архітектор, так і дизайнер повинні мати добру просторово-часову уяву про розвиток композиційних елементів.