Селянська реформа 1861 р. та її запровадження в Україні

Значні зміни в системі управління відбулися після проведення реформ 60-70-х років. Наслідком цих реформ можна вважати вве­дення органів місцевого самоврядування. У зв’язку з реформою 1861 року було запроваджено селянське громадське управління.

Селянська реформа 1861 р. змінила правове становище селянства. 19 лютого 1861 р. імператор Олександр ІІ підписав маніфест і серію законів про скасування кріпосного права. На територію України поширювалися «Положення про селян, які вийшли з кріпосної залежності», «Правила про порядок приведення в дію Положень про селян, які вийшли з кріпосної залежності», тощо. Порядок проведення селянської реформи по губерніях конкрети­зувався.

Звільнення селян мало тривати 20 років і відбувалося поетапно. По-перше, селяни переходили на становище тимчасово зобов’язаних. В уставній грамоті визначалися земельні наділи, які надавалися селянам у користування, і повинності: панщина та оброк. Селянин був повинен викупити наділ, після чого він ставав селянином-влас­ником. При укладанні викупної угоди він відразу вносив 20 % викупної суми, а решту за нього платив поміщикам царський уряд. Упродовж 49 років селяни зобов’язувалися виплачувати борг у кредит державі.

За селянами затверджувалися такі права: одружуватися без дозволу поміщика і самостійно розв’язувати сімейні та господарські питання, набувати у власність нерухоме майно, займатися торгівлею і різними промислами, будувати фабрики, відкривати торгові, ремісницькі підприємства, брати підряди на виконання робіт, записуватися до цехів, продавати свої вироби, укладати договори, вступати до купецьких гільдій. У 1866-1867 рр. положення реформи були поширені на державних селян, але вони мали тяжчі умови викупу

72) Місцеві судові установи за Статутами 1864 р.

Система мирових (місцевих) судів (розглядали дрібні цивільні та кримінальні справи, передусім намагаючись примирити сторони) складалася з двох ланок: 1) дільничний мировий суддя; почесний мировий суддя, 2) повітовий з'їзд мирових суддів - апеляційна інстанція для справ, що розглядалися дільничними мировими суддями. Загальною касаційною судовою інстанцією, яка також поширювалася на мирові суди, було визначено Сенат. Провідною ланкою в системі мирових судів був мировий суд із підсудністю в цивільних справах на суму до 500 руб., а в кримінальних - по злочинах і проступках із санкцією до 300 руб. штрафу, трьох місяців арешту чи до трьох років тюрми.

Мирові суди в українських губерніях, порівняно з центрально-російськими, створювалися на декілька років пізніше (на Правобережній Україні - з 1871 р.). Суддів у мирових судах обирали повітові земські збори на три роки для сільської місцевості, а для міст-обирали міські думи. Щоправда, в губерніях Правобережної України мирові судді призначалися царським міністром юстиції

Компетенція дільничних мирових судів у сільській місцевості передавалася земським начальникам; у повітових містах, що входили до складу земських дільниць, частково земським начальникам, частково - повітовим членам окружного суду, призначеним міністром юстиції; в інших повітових містах - повітовим членам окружного суду; в губернських містах - міським суддям, також призначеним міністром юстиції з осіб, які відповідали колишнім спеціальним цензам та були цілком " благонадійними". Земські начальники, міські судді та повітові члени окружного суду вирішували справи одноосібно. Другою інстанцією для земських начальників і міських суддів була судове " присутствіє" повітового з'їзду.

73 ) Загальні судові установи за Статутами 1864.

Систему загальних судів склали: 1) окружні суди (суд першої інстанції в цивільних і кримінальних справах у межах декількох повітів), 2) судові палати, 3) Сенат. Особливе місце в системі загальних судів посідав Верховний кримінальний суд, що розглядав справи про найбільш важливі державні злочини. В Україні загальні суди обох ланок діяли лише на Лівобережжі (у Полтавській, з 1869 р.~ в Чернігівській губерніях) та в кількох губерніях (Херсонська, Катеринославська, Таврійська) Південної України.

Провідною ланкою в системі загальних судів був окружний суд, який розглядав усі цивільні та нескладні кримінальні справи у складі трьох постійних членів суду. Окружний суд був державним органом, що виконував не тільки судові, а й прокурорсько-наглядові, слідчі й нотаріальні функції, а тому мав у своєму складі слідчих, прокурорів і нотаріусів. Найбільш важливі кримінальні справи (зокрема, з передбаченою законом санкцією позбавлення всіх прав чи стану) в окружному суді виносилися на розгляд 12 присяжних засідателів (списки яких складали земські та міські управи за погодженням із губернатором або градоначальником).

74) Зміни в цивільному та кримінальному законодавстві за Статутами 1864 р.

Цивільний процес. завершилось виділення у галузі цивільно-процесуального і кримінально-процесуального права. Розгляд цивільних справ у мировому суді відбувався спрощено, він сам вирішував позови на незначні суми – до 300 крб. Після подачі позову відповідач викликався до канцелярії суду, де ознайомлювався із змістом заяви. Рішення мирового судді могли бути оскаржені в апеляційному порядку.

Розгляд цивільних справ у загальних судах здійснювався відповідно до принципів усності, гласності, змагальності. Справа починалась з подачі позову; з його змістом ознайомлювався відповідач, який міг подати заперечення. У суді брали участь адвокати, допускалось примирення сторін. Перегляд рішень загальних судів здійснювався в апеляційному порядку.

Кримінальний процес.

Проголошувались демократичні принципи правосуддя – усність, гласність, змагальність, безпосередність, право обвинуваченого на захист. Принцип змагальності вимагав створення адвокатури, яка була запроваджена Судовими статутами 1864 р. Адвокати поділялись на 2 категорії: присяжні і приватні повірені. Присяжними повіреними могли бути особи з вищою юридичною освітою і практичним стажем відповідної судової роботи, зокрема помічниками присяжного повіреного не менше 5 р.Вони могли здійснювати представництво у цивільних і захист у кримінальних справах, які розглядались в окрузі, до якого вони були приписані.

Приватними повіреними могли бути громадяни, віком з 18 р., крім жінок. Вони не мали своєї корпоративної організації. вони могли виступати лише у тих судах, до яких були приписані і які, здійснювали нагляд за їх діяльністю.

Було проголошено принцип презумпції невинності, за яким особа вважалась невинною, поки її винність не була доведена вироком суду. Система феодальних доказів була замінена системою вільної оцінки доказів суддями за їхнім внутрішнім переконанням.

Законодавство детально регламентувало процесуальний порядок розгляду кримінальних справ окружними судами за участю присяжних засідателів – винесенню вироку передував вердикт присяжних про винність чи невинність підсудного.

Значна увагу приділялась стадіям кримінального процесу у загальних судах. Попереднє розслідування поділялось на дізнання і попереднє слідство. Оформилось у самостійну стадію віддання до суду, в якій вирішувалось питання про достатність чи недостатність даних для розгляду судом кримінальної справи з обвинувачення конкретної особи. Наступними стадіями процесу були: підготовчі до суду дії, судове слідство з дебатами сторін, винесення вироку і перегляд вироку.

75 ) Реорганізація прокуратури та створення адвокатури за Статутами 1864 р.

Велике значення для незалежності суду і зміцнення принципу законності в карному і цивільному процесах дореволюційної Росії мало створення адвокатури і реорганізація прокуратури. Адвокатура, створена судовою реформою, відразу заявила про себе рішуче і сміло.

Адвокатура за судовими статутами була двох категорій. Адвокатами вищої категорії були присяжні повірники, що об'єднувалися в корпорації по округах по округах судових палат. Присяжні повірники обирали Рад, що відав прийомом нових членів і наглядом за діяльністю окремих адвокатів.

Другу, нижчу категорію адвокатури складали приватні повірники. Вони займалися незначними справами і могли виступати в тих судах, при яких состояли.

Велике значення для затвердження нових демократичних принципів судочинства мала і реорганізація прокуратури. Після судової реформи прокуратура звільнилася від функції загального нагляду, її діяльність обмежувалася тільки судовою сферою. Якщо до судової реформи прокурор повинен був виступати в суді «як стягувач покарання і водночас захисник безвинності», то тепер головним його завданням ставав нагляд за дізнанням і слідством і підтримка державного обвинувачення в суді. Нова прокуратура створювалася при судах.

76) Передумови відродження української державності після 1 світової війни

Перша світова війна, розв’язана німецькими та австро-угорськими правлячими колами. До краю загострила у воюючих країнах численні економічні, політичні та національні суперечності. У Німеччині, Австро-Угорщині та Росії під кінець війни склалася революційна ситуація. Першою по ступеню гостроти цієї ситуації була царська Росія.

У лютому 1917 р. тут перемогла буржуазно-демократична революція, самодержавство було ліквідовано. Владу захопив у свої руки Тимчасовий уряд. Його цілі та завдання не відбивали прагнень широких народних мас. Він намагався зберегти панування поміщиків та капіталістів, продовжити війну, не вирішуючи питання про землю, гострі національні протиріччя. У національних окраїнах Росії, раніше гноблених та тероризованих з новою силою розгорнувся національно-визвольний рух, росла національна свідомість і організованість.

В цей час соціально-економічна та політична ситуація в Україні була складною і напруженою. Робітничий клас, сконцентрований по великих промислових центрах, був ослаблений військовими мобілізаціями, терплячи нещадну експлуатацію, в національному відношенні був слабо розвинутий, значно русифікований або чисто російський. Усі, однак, хотіли миру, спокою, покращення життя, ліквідації соціального гніту та несправедливостей, а національно свідомі елементи – національної незалежності.

Крім партії більшовиків тут виникли і діяли Українська соціал-демократична робітнича партія, Українська партія соціалістів – революціонерів, партія соціалістів-федералістів.

77) Проголошення Української Народної Республіки за Третім Універсалом Центральної Ради

Перемога Жовтневої революції в Росії докорінно змінив становище політичних сил, сприяючи розгортанню революційного, національно-визвольного руху. У зв’язку з жовтневими подіями ЦР 7 листопада 1917 р. видала Третій універсал, яким проголошувала утворення УНР, але в федеративному союзі з Росією. Окрім цього в універсалі були проголошені такі положення:

1. До її території належать землі, населені здебільшого українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму).

2. На території УНР поміщицьке землеволодіння, право власності на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі скасовувалося.

3. В Україні проголошувався 8-годинний робочий день.

4. Запроваджувався державний контроль над виробництвом.

5. Україна виступає за негайне укладення миру між воюючими сторонами.

6. Скасовувалася смертна кара й оголошувалася амністія.

7. В Україні повинен бути створений дійсно незалежний суд.

8. Україна визнає національно-персональну автономію для національних меншин.

На 27 грудня (9 січня за новим стилем) призначалися вибори до Всеукраїнських Установчих Зборів, які планувалося скликати 9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 року.