Категорії Д

1. Категорії Д як ступені та форми пізнаня світу.

2. Категорії одиничного, особливого та загального.

3. Категорії причини та наслідку. Д причинно-наслідкових зв’язків та відносин. Проблема детермінізму в сучасній науці.

Слово категорія в буквальному перекладі з давньогрецької мови означає тлумачення, твердження. Для того, щоб відповісти на питання: „Що таке категорія Д? ”, потрібно звернути увагу, що в процесі історії людського пізнання та практики людина все глибше проникає в суть явищ природи, суспільства і своєї діяльності і починає позначати певними термінами та поняттями найбільш загальні, універсальні властивості, зв’язки та закони. Ці поняття та терміни, які використовуються у всіх галузях людської діяльності і мають універсальний характер і отримали назву категорій.

Категорії – це вихідні пункти, органічні центри людського мислення, найбільш глибокі та загальні поняття, ідеальні форми, в яких концентрується результат як пізнання, так і людської практики, а весь процес мислення ніби будується навколо них.

Наприклад, Платон нараховує таких 5 категорій: суще, тотожність і відмінність, рух та спокій. У 4 розділі своїх „Категорій” Арістотель нараховує 10: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, положення, стан, дія, страждання. Е.Кант всі категорії поділяє на 4 розряди, причому у нього всі категорії мають апріорний (додосвідний) харатер.

1 розряд категорій Кант позначає як кількість: єдність, множина, цілісність.

2 розряд – якість: дійсність (або реальність), обмеження, заперечення.

3 розряд – відношення: субстанція і її властивості, причина і наслідок, взаємодія.

4 розряд – розряд модальності: дійсність і недійсність, можливість і неможливість, необхідність і випадковість.

Принципово нову таблицю категорій на основі об’єктивного ідеалізму створює Гегель – фундатор Д. Він прагне показати розвиток категорій та їх взаємопереходи. Згідно його тріаді категорії мають таку схему розвитку: 1 етап – буття: якість, кількість, міра; 2 етап – сутність: основа, явище, дійсність, а також причина та наслідок, взаємодія; 3 етап – поняття: суб’єкт, абсолютна ідея, об’єкт. У Д Гегеля всі категорії взаємопов’язані і взаємообумовлені. Крім того, категорії є ступенями та формами розвитку знань. Категорії є ступенями розвитку знань, тому що в залежності від того, який предметний зміст ми вкладаємо в ту чи іншу систему категорій і як ми представляємо їх взаємозв’язок, така ступінь осягнення нами законів світу. Категорії є і формами пізнання, тому що завдяки ним упорядковується і осмислюється той чи інший фактологічний або теоретичний матеріал. Наприклад, за допомогою категорії одиничного встановлюється унікальне неповторне і повторюване.

Д розглядає категорії у їх безперервному розвитку та зміні. В Д не може бути раз і назавжди даної системи категорій. Старі категорії Д наповнює новим змістом з розвитком науки та людської ліяльності, а також виникають нові поняття, які набувають значення категорій. Є всі підгрунтя вважати структуру, функцію, інформацію Ф категоріями. Найбільш значними є категорії кількості і якості, змісту і форми, необхідності та випадковості, можливості і дійсності, абстрактного і конкретного, логічного і історичного, сутності та явища, одиничного, особливого, загального, причини та наслідку.

Лекція 44

Питання про співвідношення одиничного, особливого та загального виникло одночасно з виникненням Ф. Адже формування узагальнених знань, цілісного погляду на світ вимагає розуміння окремих складових частин цього світу: тіл, явищ, утворень та процесів. З іншої сторони їх розуміння вимагає відкриття їх спільної загальної основи.

Великий німецький ф-оф Фейербах був правий, коли підкреслював, що питання про відношення одиничного і загального належить до числа найбільш важливих і в той же час найбільш тяжких для науки та Ф. З моменту виникненння Ф це питання постійно дискутується.

Найбільш рельєфно та повно це питання було предсталено у Ф Середньовіччя. Тут існувало 2 напрямки: 1. Реалізм і 2. Номіналізм. Представники реалізму стверджували, що справжнім реальним буттям володіє лише загальне – це насамперед божественні ідеї і частково загальні людські поняття, а в природі і в самих речах загального як такого не існує. Номіналісти навпаки стверджували і доводили, що справжнє буття мають лише одиничні речі, явища та процеси, а загальне існує як загальна назва (номіна) схожості, подібності речей між собою в людській голові. Тобто заперечують об’єктивне реальне існування загального.

На мій погляд найбільш вдало Д розуміння співвідношення одиничного, особливого та загального представляє у своїх монографіях Шептулін. З т.з. Д об’єктивно реально існують і загальне, і одиничне, і особливе і всі вони пов’язані між собою через окреме. Те чи інше окреме матеріальне чи духовне утворення, явище та процес мають схожість між собою, тобто загальне повторюване, типове неспецифічне і унікальне специфічне, тобто ті ознаки, властивості, елементи та утворення, які відрізняють його від інших подібних. Тому будь-яке окреме утворення має і загальне, і одиничне і вони співіснують між собою. Наприклад, будь-яке окреме захворювання має загальне, типове, повторюване, і атипове, унікальне, неповторне – і загальне, і одиничне. Одиничне – те унікальне, неповторюване, специфічне, яке відрізняє дане утворенння від інших, подібних до нього, а загальне – те, що вказує на те, що об’єднує утворення між собою. З цієї т.з. будь-яке окреме утворення є і одиничним, і загальним; і неспецифічним, і специфічним.

С.П. Боткін некоректно стверджує, що розгорнутий діагноз хвороби – це „діагноз хворого”, правильно говорити ”діагноз хвороби у даного хворого”. Тому окреме завжди багатше і одиничного, і загального, бо містить в собі і унікальне неповторюване, і загальне повторне.

Так-як одиничне завжди вказує на відмінність тих чи інших матеріальних або духовних утворень між собою, то воно завжди виступає в ролі особливого. Загальне ж може виступати і в своїй власній ролі, і в ролі особливого. Коли загальне вказує на відмінність тієї чи іншої системи від інших систем, воно виступає в ролі особливого, а коли воно вказує на схожість цих системних утворень, воно виступає у власній ролі, тобто в ролі загального.