Залози травної системи

Підшлункова залоза (pancreas) розміщена позаду шлунка на рівні тіла І поперекового хребця. Маса її 70—100 г, довжина 20—22 см, ширина близько 4 см. Згори залоза покрита тонкою сполучнотканинною капсулою. Складається з головки, тіла й хвоста. Головка лежить у підковоподібному вигині дванадцятипалої кишки, тіло — на рівні І поперекового хребця й прилягає до задньої черевної стінки, а хвіст досягає селезінки та лівої нирки.

Підшлункова залоза складається з одношарового епітелію й належи іь до складних альвеолярнотрубчастих залоз, які утворюють ок|К‘мі, з’єднані перетинками сполучної тканини часточки, що відходи гі> від капсули.

Клітини підшлункової залози виділяють підшлунковий сік, до складу якого входять ферменти — трипсин, хімотрипсин, амілаза, лігіа {а та інші, які перетравлюють білки, жири й вуглеводи. За добу виділяється від 500 мл до 2 л підшлункового соку, що має лужну реакцію.

Клітини підшлункової залози мають конічну форму. Кожна ядром розділена на основну, або базальну, розширену та звужену конічну апікальну частини. Апікальна на вигляд зерняста і є секреторною частиною клітини.

Підшлунковий сік з клітин залози поступає у внутрішньочасточ- кові протоки, які в свою чергу впадають у міжчасточкові протоки, а ос ганні — в підшлункову протоку, що проходить по всій її довжині, ііід хвоста до головки, й відкривається загальним отвором після з’єднання із загальною жовчною протокою на великому сосочку дванадцятипалої кишки. В місці з’єднання з кишкою е м'яз — стискач протоки підшлункової залози.

Підшлункова залоза — залоза змішаної секреції. Виділяючи травний підшлунковий сік, вона функціонує як залоза зовнішньої секреції. Але до її складу ще входять групи клітин діаметром 0, 1—0, 3 мм, які містяться в товщі залозистих часточок і мають назву острівці підшлункової залози, або острівці Лангерганса. Кількість острівців коливається в межах від 200 тис. до 1800 тис. Секрет, або інкрет, цих клітин — інсулін — надходить безпосередньо в кров. Він впливає на вуглеводний обмін.Отже, підшлункова залоза одночасно є залозою і зовнішньої, й внутрішньої секреції.

Печінка (hepar; рис.) лежить у правому верхньому відділі черевної порожнини, під діафрагмою. Це найбільша залоза тіла людини. Має червоно-бурий колір, ззовні покрита серозною оболонкою, яка утворює сагітальну серпоподібну зв'язку, що поділяє печінку на дві частки: праву — велику та ліву — значно меншу. Ці частки займають відповідні місця: права частка — під правим куполом діафрагми, а ліва — під лівим. Знизу серпоподібна зв’язка переходить у круглу зв 'язку печінки.

На нутряній поверхні печінки є дві поздовжні борозни, які йдуть спереду назад. Ліва борозна ділить печінку на ліву та праву частки.

Між двома поздовжніми борознами є одна поперечна, завдяки їй у печінці утворюються ще дві невеличкі частки: квадратна — передня й хвостата — задня. Поперечна борозна називається воротами печінки.

У лівій поздовжній борозні міститься венозна зв’язка — заросла венозна протока плода і кругла зв’язка — заросла пупкова вена плода (рис. 103).

У правій поздовжній борозні лежать жовчний міхур і нижня порожниста вена, в яку відкриваються печінкові вени.

У ворота печінки входять ворітна вена (vena porta), власна печінкова артерія й нерви, а виходять загальна печінкова протока й лімфатичні судини. Загальною печінковою протокою виходить жовч. Відкривається ця протока на сосочку дванадцятипалої кишки разом із підшлунковою протокою.

Печінка майже вся покрита очеревиною, за винятком ділянки, де лише задня її поверхня з’єднується з діафрагмою (за допомогою вінцевої зв'язки) та черевною порожниною. На нутряній поверхні печінки є дві зв’язки: печінково-дванадцятипала й печінково-шлункова. Вони утворюють малий сальник.

Під серозною оболонкою печінки міститься сполучнотканинна оболонка — гліссонова капсула, яка проникає в залозисту тканину печінки й утворює сітку (строму), в комірках якої локалізуються печінкові часточки розміром 1 — 1, 5 мм кожна.Формою вони нагадують багатогранну призму. Печінкові часточки складаются з клітин, які мають назву гепатоцитів, у них відкладається глікоген. Гепатоцити розміщені рядами-балками, в кожній із них по ява ряди клітин. Балки лежать радіально, сходяться до міжчасточ- кової вени, що міститься в центрі часточки. Від кожної клітини відходять жовчні протоки, які впадають у міжчасточкову жовчну протоку і утворюють ліву й праву печінкові протоки (відповідно до часток печінки). Вийшовши з воріт печінки, права та ліва печінкові протоки зливаються й утворюють загальну печінкову жовчну протоку, яка з’єднується з протокою жовчного міхура.

Печінкова артерія й ворітна вена всередині печінки розгалужуються на дрібніші судини, їхні гілочки оточують кожну часточку, тому їх називають міжчасточковими. Міжчасточкові артерії й вени розпадаються на капіляри, які входять усередину часточки. Венозні капіляри радіально пронизують часточку, з них кров надходить у центральну вену, яка пронизує часточку в поздовжньому напрямку й відкривається в одну зі збиральних міжчасточкових вен, що впадають у 3—4 печінкові вени, а ці в свою чергу вливаються в нижню

Протягом однієї години вся кров людини кілька разів проходить через часточкові капіляри печінки. Стінки капілярів утворені ендотеліальними клітинами, між ними є зірчасті клітини-ретику- лоендотеліоцити, або клітини Купфера, вони й виконують фагоцитарну функцію.

Печінка виконує бар’єрну функцію, знезаражуючи отруйні речовини, які з’являються в організмі в процесі обміну речовин. У печінці відкладається глікоген — тваринний крохмаль. Крім того, вона є своєрідним депо крові, в ній також руйнуються еритроцити й утворюються жовчні пігменти — білірубін і білівердин, а також жовчні кислоти: глікохолева й таурохолева.