Хід війни

На першому етапі війна з боку Пруссії носила історично-прогресивний характер, оскільки об'єктивно була спрямована проти спроби Наполеона III перешкодити завершенню об'єднання Німеччини. Французька армія, ослаблена колоніальними війнами і що панувала в усіх ланках державного апарату корупцією, не була готова до війни. Після проведення мобілізації французька армія в метрополії на 1 серпня мала трохи більше 500 тисяч чоловік у тому числі в діючій Рейнської армії 262 тис. (до 6 серпня - 275 тисяч). Німецькі держави мобілізували понад 1 мільйон осіб, в тому числі в польових військах понад 690 тисяч Французька армія поступалася німецьким за кількістю та якістю артилерійського озброєння. Німецькі сталеві нарізні гармати з дальністю стрільби до 3, 5 кілометрів набагато перевершували за своїм бойовим якостям французькі бронзові знаряддя. У озброєнні піхоти перевага була на боці французів. Французьке нарізну вушки рушницю системи Шаспо було краще, ніж прусські рушниці Дрейзе. Сухопутні сили німецьких держав перевершували французьку армію за організованістю і рівнем бойової підготовки особового складу. Французький ВМФ був сильнішим ВМФ Пруссії, але не вплинув на хід Франко-Прусської війни.

Французьке командування, побоюючись затяжної війни, передбачало швидко зосередити армію на кордоні і завдати раптового удару з району Страсбурга на північний схід з метою відсікання армій південно-німецьких держав від військ Північнонімецького союзу. З початку мобілізації Рейнська армія (8 корпусів) почала розгортання на широкому фронті від Тіонвіля до Бельфору. Мобілізація та розгортання французьких військ йшли повільно й неорганізовано. Плани перевезень були порушені. Війська підходили до кордону з запізненням, не маючи достатньої кількості продовольства і спорядження. Наполеон III, який узяв на себе командування армією, був змушений скасувати наступ. Німецький план війни, розроблений прусським начальником Генштабу генералом Х. Мольтке Старшим, передбачав вторгнення великих угруповань військ у Ельзас і Лотарингію, розгром французької армії в прикордонних боях і наступ на Париж. Мобілізація в Німеччині пройшла організовано, і, використовуючи залізничну мережу, німецьке командування до 1 серпня розвернуло на кордоні з Францією від Тріра до Карлсруе три армії (1-я генерала К. Ф. фон Штейнмеца, 2-а прусського принца Фрідріха Карла і 3 - я прусського кронпринца Фрідріха Вільгельма, їх чисельність до 6 серпня відповідно - 96, 228 і 167 тисяч чоловік) у складі 10 корпусів. 4 серпня німецькі війська розпочали загальний наступ, 3-я німецька армія, що знаходилася на лівому крилі, вторглася в Ельзас. Її авангарди несподівано атакували французьку дивізію генерала А. Дуе у Вейсенбурга і відкинули її, а 6 серпня 3-я німецька армія розгромила у Верта корпус маршала М. Е. Мак-Магона і змусила праве крило французьких військ відступати на Сарбур і далі на Люневіль. У той же день війська 2-й і 1-й німецькі армії завдали поразки французького корпусу генерала Ш. О. Фроссара в районі Шпіхерн - Форбак і відкинули його до Мецу. Французька Рейнська армія виявилася розчленованою: три корпуси під командуванням маршала Мак-Магона відступали в напрямку на Шалон-сюр-Марн, а п'ять корпусів відійшли до Мецу.

Після перших поразок французьких військ у Франції стали наростати антібонапартістскіе настрою. Однак прийшла 9 серпня до влади правобонапартістская угруповання на чолі з графем Палікао підпорядкувала свою політику інтересам збереження бонапартистського режиму і тим самим прискорила військовий розгром Франції.

12 серпня Наполеон III передав у Меці обов'язки головнокомандувача маршалу А.Ф. Базену і виїхав до Шалон. Базен прийняв рішення відвести свою армію через Верден до Шалон, з'єднатися з армією Мак-Магона і прикрити напрям на Париж. Німецьке командування після нетривалої зупинки на р. Саар відновило наступ, 3-я німецька армія, не зустрічаючи опору, рухалася на Люневіль, Нансі; 1-я німецька армія наступала на Мец, 2-я німецька армія рухалася на Понт-а-Муссон, заходячи у фланг і тил французьким військам у районі Меца. 14 серпня 1-а німецька армія атакувала французька війська на лівому березі р.. Мозель в районі Коломбо - Нуйі (на схід Меца). Бій не приніс перемоги жодній зі сторін, але затримав переправу армії Базена через Мозель. 15 серпня, коли французькі війська відновили відступ, шляхи на Верден були вже перекриті двома корпусами 2-ї німецької армії. У боях при Віонвіль - Марс-ла-Тур (16 серпня) і Сен-Пріва - Гравелот (18 серпня) армія Базена зазнала поразки, була відкинута до Мецу і блокована 7 німецькими корпусами. Німецькому наступу на Париж протистояла Шалонський армія маршала Мак-Магона (близько 140 тисяч чоловік).

За вказівкою уряду, який вимагав вжити рішучих заходів для деблокади обложеної в Меці армії Базена, Мак-Магон почав рух до Мецу. Німецьке командування направило проти нього 3-ю і знову створену маасского армії, які наступали широким фронтом на північ і на північний схід навперейми Шалонський армії. У результаті вона виявилася оточеного в районі Седана. 1 вересня розпочався бій, яке вирішило долю армії Мак-Магона. Німецькі війська, маючи в своєму розпорядженні чисельною перевагою, позиційним перевагою і сильною артилерією, завдали нищівної поразки французької армії. Після запеклого 12-годинного бою за наказом Наполеона III над седанской фортецею був піднятий білий прапор. 2 вересня Шалонський армія капітулювала. Седанской катастрофа послужила поштовхом до революції 4 вересня 1870. Друга імперія впала. Франція була проголошена республікою. До влади прийшов уряд буржуазних республіканців і орлеаністів на чолі з генералом Л. Ж. Трош («уряд національної оборони»).

З розгромом Другої імперії та її падінням були усунені зовнішні причини, утруднювали об'єднання Німеччини. У листопаді 1870 між південнонімецьким союзом і южногерманским державами - Баденом, Баварією, Гессен-Дармштадтом, Вюртембергом - були підписані союзні договори, відповідно до яких південно-німецькі держави змушені були погодитися увійти до складу створюваної Німецької імперії.

З вересня 1870 характер Франко-Прусської війни змінився. Вона стала справедливою, визвольної з боку Франції і загарбницької з боку Німеччини, яка прагнула до відторгнення від Франції Ельзасу та Лотарингії. Для керівництва військовими зусиллями Франції була створена делегація уряду в Турі (потім у Бордо); з 9 жовтня її очолив Л. Гамбетта. Завдяки активній участі народних мас в обороні країни Турській делегації вдалося в короткий термін сформувати 11 нових корпусів загальною чисельністю 220 тисяч чоловік з резервістів і мобілів (ненавчений резерв армії).

Стратегічне положення Франції було важким, 3-я німецька армія рухалася через Реймс - Еперне на Париж; північніше, через Лан - Суассон, наступала маасского армія. 19 вересня Париж був оточений. У місті перебувало близько 80 тисяч регулярних військ і близько 450 тисяч національних гвардійців і мобілів. Оборона Парижа спиралася на бастіони кріпосного валу і 16 фортів. Німецьке командування не мало достатніх сил для штурму і обмежилося блокадою. Біля стін Меца продовжувала перебувати велика облогова армія принца Фрідріха Карла. Гарнізони багатьох французьких фортець, що залишилися в тилу німецьких військ, продовжували чинити опір. Південніше Орлеана була створена луарские армія, в районі Ам'єна - Північна армія і у верхів'ї Луари - Східна армія. На окупованій території Франції почалася партизанська боротьба проти німецьких військ, яку вели загони франтіреров (вільних стрільців) (до 50 тисяч чоловік). Італійський революціонер Дж. Гарібальді створив добровольчий інтернаціональний загін (Вогезський армія), який діяв у гірському районі на південний схід від Діжона. Проте операції новостворених французьких армій велися без достатньої підготовки, не узгоджувалися з діями паризького гарнізону і між собою і не приводили до рішучих результатами. Капітуляція маршала Базена, яка здала 27 жовтня без бою велику армію в Меці, звільнила значні сили противника, 1-а німецька армія була висунута в район Комп'єні для забезпечення облоги Парижа з півночі і дій проти французької Північної армії. В кінці листопада німецькі війська відтіснили Північну армію від Ам'єна до Аррас, а в січні 1871 завдали їй поразки у Сен-Кантена. На початку листопада луарские армія провела вдале наступ на Орлеан, але на початку грудня і в січні 1871 французькі війська зазнали поразки. Східна армія в листопаді вела наступ від Безансона на схід, але в січні 1871 зазнала поразки захід Бельфора і відступила до Безансону, а потім частина її відійшла на територію Швейцарії та була інтернована. Спроби паризького гарнізону прорвати кільце блокади також закінчилися невдачею.

У цілому «уряд національної оборони» не змогло організувати ефективну відсіч ворогові. Небажання озброїти народ, страх перед революційними виступами спонукали французький уряд домагатися якнайшвидшого укладення миру. Нездатність уряду очолити боротьбу з ворогом, таємні переговори про перемир'я, тяготи війни і облоги викликали повстання парижан 31 жовтня 1870 і 22 січня 1871. 18 січня 1871 в Версалі була проголошена Німецька імперія. Імперська конституція закріпила в об'єднаній Німеччині гегемонію Пруссії. Прусський король став спадковим німецьким імператором. Завершення об'єднання Німеччини відбулося «зверху» - під верховенством прусського юнкерства і мілітаризму.

28 січня 1871 було укладено перемир'я на важких для Франції умов. Німецьким військам передавалося більшість французьких фортів, велика кількість зброї і боєприпасів, Париж виплачував 200 млн. франків контрибуції. Гарнізон Парижа (за винятком 1 дивізії і частин Національної гвардії) капітулював і роззброювався. До цього часу німецькі війська окупували понад ¹ / ₃ території Франції з населенням більше 10 млн. чоловік.

26 лютого в Версалі був підписаний прелімінарний мирний договір. 1 березня німецькі війська увійшли в Париж і зайняли частину міста. Після отримання звістки про ратифікацію (1 березня) Національними зборами Франції прелімінарного договору вони 3 березня були виведені з французької столиці.

Антинародна та антинаціональна політика французького уряду, різке погіршення становища трудящих призвели до революційного вибуху. 18 березня в Парижі перемогло народне повстання, почалася перша в історії пролетарська революція. У боротьбі проти Паризької Комуни німецькі окупанти сприяли контрреволюційному версальського уряду (з лютого 1871 його очолював А. Тьер). Разом з тим в ході дипломатичних переговорів німецькі керівники намагалися використовувати скрутне становище французької буржуазії, щоб погіршити для Франції умови мирного договору. За Франкфуртским світу 1871 (мирний договір підписано 10 травня) Франція передала Німеччині Ельзас і північно-східна частина Лотарингії, зобов'язалася виплатити 5 млрд. французької контрибуції, до сплати якої на частині території країни розміщувалися німецькі окупаційні війська.