Канада. Культура періоду ранньої колонізації

Виникнення та формування канадської держави настільки ж складне й багатоконфліктне, наскільки суворі, різноманітні природно-кліматичні умови цього регіону та суперечливі інтереси народів, які його заселили. Особли­вості матеріальної й духовної культури цієї країни в тому, що через певні соціально-історичні причини, асимілювавши культурні традиції місцевого населення — ескімосів, інді­анців та іммігрантів (переселенців із європейських та азій­ських країн), вона не склалася ще в загальнонаціональну. Історія розпорядилася таким чином, що панораму суспіль­ного буття цього регіону визначило домінування культур двох націй — франко- та англоканадців, співіснування яких не вирізнялося особливим взаєморозумінням.

Період ранньої колонізації північної частини континенту та близько розташованих островів пов'язаний із система­тичними дослідницькими експедиціями англійського підданого, генуезця Дж. Кабота (відкриття острова Ньюфаундленд) та французького моряка Ж. Картьє. Внаслідок проникнення французьких колонізаторів усередину материка по річці Святого Лаврентія на межі XVI—XVII століть була створена колонія Нова Франція. Землі на півночі та заході через деякий час почали заселяти англійці.

До часів французької колонізації на території Канади жили індіанські племена різних господарсько-культурних типів і стадій розвитку родоплемінних відносин. Природно-кліматичні умови визначили рід занять аборигенів, специ­фіку побуту й соціальної організації. Західне узбережжя Тихого океану заселили осілі рибалки; прерії, Схід та Пів­ніч сприяли розвиткові мисливства; по берегах Великих озер поширювалося землеробство. На Арктичному узбережжі сформувалась ескімоська етнокультурна єдність. В умовах суворого клімату основною діяльністю її представників були мисливство й рибальство.

До часу появи європейців на території сучасної Канади жило близько 220—250 тис. чоловік. Прилучення до їхньої матеріальної та частково духовної культури дало змогу білим поселенцям адаптуватися до місцевих умов і буду­вати життя відповідно до власних традицій.

Пантеїстичне світосприйняття аборигенів зумовило па­нування анімістичних поглядів на світобудову за наявності елементів тотемізму, магії, фетишизму. Регіональні особли­вості визначили різноманіття побуту корінних жителів, по­чинаючи від господарчих і житлових будівель, одягу й закінчуючи традиційними звичаями та предметами мисте­цтва. Вігвами, намети — «тіпі», землянки, родові «довгі будинки» з кори та стовбурів дерев, напівземлянки з каме­ню й кісток, снігові «іглу» оздоблювалися різьбленням по дереву, каменю, кістках, стилізованим розмальовуванням шкур. Суворість життя поєднувалася з прагненням передати його чарівність, збагатити свій побут красивими речами (мистецтво прикрас, вишивання, плетіння, ткацтво, кераміка та гравірування).

Краща озброєність, наявність сільськогосподарського знаряддя праці, більш високий рівень соціального розвит­ку — все це дало змогу французам відтіснити індіанські племена на північ і захід Нової Франції. Але темпи ко­лонізації були значно повільнішими порівняно зі швидким розвитком англійських колоній на Атлантичному узбережжі.

Це насамперед зумовлювалося специфікою заселення «новофранцузької» території. Франція на той час була феодально-абсолютистською державою. Власні ціннісні пріоритети вона не пов'язувала з прискореним розвитком північноамериканської колонії. Остання була «заповідником хутра», а також, у межах англо-французького суперництва за світове панування, — територією французького доміну­вання в Західній півкулі.

Якщо виникнення та формування англійських Північно­атлантичних колоній відбувалося в ситуації «буржуалізації» їхньої метрополії, то соціально-економічний і культурний розвиток Нової Франції надовго залишався дитям феодаль­них установ. У Французькій Канаді була введена сеньйо-ріальна система, яка передбачала наявність великих зе­мельних володінь. На них поширювалася необмежена влада сеньйорів, які призначалися королем. Ця система вимага­ла певних феодальних повинностей, існування цензитаріїв (феодальних орендаторів). Основну масу населення ста­новили аграрії, дрібні ремісники, торгівці, мисливці. Ре­зультат — однонаправленість розвитку економіки, вирі­шальна роль торговельного капіталу. Структура керівництва була відповідною — військовий губернатор, громадянський адміністратор — інтендант (у його руках зосереджувалися економіка, фінанси, поліція й суд). Виконавча влада була поділена спочатку з єпископом Квебекеьким.

Складність соціально-культурної ситуації середини XVII століття визначалася тим, що становлення соціального устрою й відповідних інституцій супроводжувалося появою місцевої колоніальної торговельної буржуазії і паростків виборних установ («синдики» — представники переселенців у раді губернатора). Виступи місцевого купецтва, цензи­таріїв* та кабальних слуг, спрямовані проти феодально-абсолютиських порядків, сприяли зародженню національно­го почуття. Входить в ужиток термін «канадці» (canadois), завдяки якому переселенці виокремлювали себе стосовно французів — жителів метрополії.

Життя Нової Франції визначалося тісним союзом церков­ної та державної влади. Уже в перші десятиліття колонізації (XVII ст.) на північноатлантичне узбережжя з місіонер­ськими цілями прибули представники католицького ордену францисканців, а потім — єзуїти. Протягом нетривалого періоду церква перетворилася в найбільшого сеньйора, ві­діграючи одну з вирішальних ролей у житті колоній. Вона була оплотом контрреформації.

Жорсткі обмеження свободи віри, слова, зборів, система «контролю думки» підігрівалися близькістю англійських протестантських колоній у Північній Америці та небажан­ням допустити на «заповідну» територію єретиків. Основи духовної культури формувалися під безпосереднім впливом католицизму, грунтуючись як на франкоєвропейських традиціях, так і на власній самобутній історії.

У наукових сферах, незважаючи на відсутність фунда­ментальних досліджень, збільшується кількість праць, в яких описуються флора й фауна континенту, метеороло­гічні спостереження, структура місцевих надр.

Не випадково характерною рисою франкоканадської культури стала її національна однорідність, хоча населення Нової Франції складалося з представників і інших європейських національ­ностей (дарма що й нечисленних) -- італійців, угорців, германців, чехів. Крім того, на культурі переселенців за­хідних територій позначилися стосунки з індіанськими племенами (поява метисів — осіб змішаного франко-інді-анського походження).

Традиціоналізм в архітектурі (який підтримувався як католицькою церквою, так і системою ремісницької під­готовки з орієнтацією на французькі зразки), у театральному мистецтві, музиці стримував розвиток оригінального в ко­лоніальній художній культурі.

Музичне мистецтво існувало як культове (перший ві­домий канадський композитор-священик А. Мартен) та салонного музикування. Серед індіанського населення в місіонерських цілях поширювалися традиційні духовні від­носини, які перекладалися на місцеві мови, а також тексти Святого Письма, що виконувалися під популярні індіан­ські і французькі мелодії. Фольклор білих переселенців по­повнювався авторськими піснями мандрівних торговців, мисливців, фермерів. В цих піснях відчуваються елементи як французької, так і місцевої індіанської музичної куль­тури. У XVII столітті з'являються перші спроби запису фольклору індіанців (пісень воїнів, знахарів, мисливців, ліричних, колискових, поховальних).

Розвинутість декоративно-прикладного мистецтва — ви­шивання, роботи по золоту й сріблу — головним чином визначалася необхідністю прикрашання церковного інтер'є­ру. Релігійна тематика превалювала й у портретному живо­писі (перший професійний художник - К. Франсуа). Дерев'яна скульптура (вироби з білої сосни) стала однією з визначних галузей місцевого мистецтва.