Українське козацтво. Запорозька Січ.

М. Грушевський вважав головною причиною виникнення козацтва необхідність захисту українських земель від турецько-татарських набігів та колонізацію дикого степу, що була викликана суто економічними, господарськими причинами.

Спустошені татарами колишні землі Київської Русі, що лежали по Дніпру і аж до Криму на півдні були надзвичайно родючими та привабливими для землеробства і скотарства, надзвичайно багатими на рибу та звіра, що приводило сюди цілі ватаги так званих “уходників”.

Цих людей вже наприкінці XV ст. намножилося стільки, що вони складалися в окрему суспільну верству й мали свою окрему назву: їх звали „козаками”.

слово «козак» - тюркського походження. Воно означає вільного незалежного чоловіка, одинокого воїна, шукача пригод. У словнику половецької мови, що був складений італійцями ще у 1303 році зустрічається слово „козак” у значенні страж, конвоїр, воїн. в XV столітті в різних історичних працях та документах вже безліч згадок про козаків як татарських, так і українських. Зокрема в 1492 р. кримських хан скаржився великому князю литовському, що кияни й черкасці розбили при гирлі Дніпра турецький корабель і у відповідь на це обіцяв потрусити козаків.

Окрім уходництва, як суто економічної причини формування козацтва, слід назвати й соціальні причини і перш за все втечі українського населення від покріпачення.

Неабияку роль в процесі формування козацтва відігравала Запорозька Січ. На початку XVI ст. Запорожжя стає осередком козацьких „уходів”. Вони виникають як перед порогами на р. Орель, так і за порогами біля островів Аргачина, Базавлука, Томаківки та ін.. „Уходництво” переростає у постійну колонізацію дикого поля і степи покриваються укріпленими городками та зимівниками т. зв. засіками, центром яких стає велика фортеця, своєрідна козацька столиця – Січ. Січ була центром діяльності, управління військовими та господарськими справами, резиденцією всіх головних старшин, котрі очолювали козацтво. На протязі свого двохсотрічного існування запорожці змінили 8 січей: Хортицьку, Базавлуцьку, Томаківську, Микитинську, Чортомлицьку, Олешківську, Кам’янську й Нову, або Підпільненську. Заснування першої Січі на острові Хортиця пов’язано з іменем легендарного князя Дмитра Івановича Вишневецького, прозваного в народі Байдою. Вишневецький, що був православним канівським старостою у 1553-1554 рр. зібрав розрізнені козацькі ватаги і збудував на віддаленому, стратегічно розташованому за дніпровими порогами острові Мала Хортиця, форт, що мав стати заслоном від татар. Незабаром він зі своїми козаками організував кілька походів у Крим, воював з турками-оттоманцями, був їм підступно виданий у Молдавії і страчений у Константинополі в 1563 р.

Всього на Січі налічувалось 38 куренів – тобто військових підрозділів організованих за територіальним принципом. Кожен курінь, крім військової, мав і господарську організацію-арсенал, ремісницькі майстерні, торгівельні лавки, свої риболовецькі місця. За межами Січі землі Війська Запорозького поділялися на паланки, тобто фортеці і райони, що їм підлягали. Важко сказати, коли зародилися паланки, але на початку XVIII ст. Їх було п’ять, а пізніше – вісім. Паланки займали велику територію уздовж Дніпра та його притоків.

Важко точно визначити чисельність запорозького війська, бо вона не була сталою. У 1594 р. запорожці в листі до австрійського імператора писали, що кількість їх війська сягає 6 тисяч... не рахуючи хуторян, що живуть на кордонах. Д. Яворницький наводить такі дані: в 1534 р. всіх козаків налічувалось 2 тис., 1594 р. – 3 тис, в 1675 р. кошовий отаман Сірко зібрав 20 тис. запорожців[6]. Основна маса запорожців, звичайно, проживала за межами Січі та займалася господарством зі своїми сім’ями і збиралася на Січ за виняткових обставин – вибори старшини чи підготовка до військового походу. Вітчизняні та іноземні автори з подивом зазначали, що в разі небезпеки Січ за короткий час перетворювалася на справжній мурашник – ядро січовиків з кількох сотень виростало у багатотисячну армію. На заклик старшини з усіх паланок, з найвіддаленіших річок та віток сходилися козаки. Був на Січі і флот з великих човнів „чайок” або „байдаків”.

польський король і великі магнати прагнули використати козацтво в своїх цілях. У 1524 р. Сигізмунд І запропонував створити для захисту південних кордонів держави наймане військо з запорозьких козаків. Після Люблінської унії з’явилась і реальна можливість організації такого війська. У 1572 р. коронний гетьман Ю. Язловецький за наказом короля Сигізмунда ІІ Августа набрав на державну службу загін з 300 козаків. Вони вносились в спеціальні списки „реєстри”, звідси пішла їхня назва – реєстрові козаки.

Чисельний склад реєстрового війська змінювався від обставин війни та вимог повсталих козаків. Так, наприклад у 1617 р. в реєстрі налічувалося тисяча козаків. У 1618 р. під час походу польського війська на Москву, до реєстру було вже записано 10600 козаків.

Очевидно, що між реєстровими козаками і запорожцями існували великі розбіжності, стосунки між ними нерідко досягали крайнього напруження. На думку Ореста Субтельного на початок XVII ст. існувало три чітко не розмежованих категорії козаків: заможні реєстрові козаки, які пішли на службу до уряду; запорожці, що жили поза межами Речі Посполитої, та величезна більшість козацтва, яка мешкала у прикордонних містах, вела козацький спосіб життя, але не мала офіційно визнаного статусу.

Роль Запорозької Січі можна визначити наступним:

- Вона була прикладом вмілого поєднання демократизму громадських взаємин з соціальною диференціацією, що існувала в тогочасному суспільстві. Ідеї волі і рівності, що панували серед запорожців не в спромозі були зламати ні литовські статути, ні польське кріпосницьке законодавство, вона була за висловом К. Маркса справжньою „християнською козацькою республікою”.

- Велике значення має державотворчий напрям козацької організації. Січ, як прообраз майбутньої української держави, підтримувала дипломатичні стосунки з сусідніми державами – Росією, Туреччиною, Венецією, Австрією.

- Запорозьке козацтво було надзвичайно організованою і дисциплінованою військовою силою, однією із кращих армій свого часу – прообразом збройних сил держави.

- Запорозька Січ стала осередком боротьби з зовнішніми ворогами українського народу. - Запорозьке козацтво стало провідною силою народу в його боротьбі за соціальне і національне визволення.