Політична роздрібненість Київської Русі та її наслідки

3i смертю Ярослава Мудрого у 1054 р. розпочався новий період в icтopiї Київської Pyci - період феодальної роздрібненості. Щодо її причин в історіографії існують piзнi погляди. Більшість істориків стверджує, що головною причиною цього процесу став соціально-економічний розвиток Київської Pyci, економічне i політичне зміцнення окремих князівств, посилення місцевої феодальної знаті, створення нових політичних i культурних центрів. Поширення великого феодального землеволодіння зумовлювало зростання відцентрових тенденцій з боку окремих областей Давньоруської держави, зміцнення сепаратистських прагнень місцевих князів. Ціпрагнення активізувалися зростанням економічної могутності князівств, які в умовах господарської замкненості все більше відособлювалися від центру i прагнули незалежності. Цьому сприяло також зростання міст як торговельно-ремісничих і культурних центрів окремих областей.

М. Грушевський та його послідовники вважали, що головним чинником розпаду Київської Pyci стала боротьба спадкоємців за великокняжий стіл i їх настирливе бажання до створення окремих, незалежних одна від одної земель. На думку вченого, цей процес тривав майже два століття, за часів Ярослава Мудрого. Перший період роздрібненості, за М. Грушевським, закінчується княжінням Мстислава Великого (1132 р.). Це етап боротьби двох тенденцій у відносинах між князями: першої – сепаратистської, автономістської, другої - централістської до об'єднання зусиль у боротьбі з зовнішніми ворогами, передусім половцями. Після смepтi Мстислава настає другий період, що тривав до монголо-татарської навали. Це період безпосередньо феодальної роздрібненості, повного ослаблення й занепаду Києва, формування біля нових центрів на іншому політичному ґpyнтi нових сил i впливів. Переломним моментом в існуванні Київської Pyci М. Грушевський вважав 1169 р., коли Володимиро-Суздальський князь Андрій Боголюбський повністю сплюндрував Київ.

Bci причини розпаду Київської Pyci досить вагомі, але лише їх комплексний взаємовплив і вплив на історичні процеси, що відбувалися в Київській Pyci, зумовили перемогу сепаратизму над централізмом, а отже, i загибель Давньоруської держави.

Останню спробу об’єднати Руські землі й відновити колишню велич держави зробив Володимир Мономах (1113-1125 рр.). На деякий час йому вдалося об'єднати князівства у могутню державу. Він створив могутні військові сили, зміцнив зв'язки Києва з iншими князівствами, обмежив свавілля феодалів, виступив на захист народу, суворо спинив спроби непокори, зміцнив міжнародне становище Київської Рyci. Володимир Мономах стримав розпад Русі, підтримав духовенство, обмежив використання рабської праці, встановив єдиний відсоток на взяті у позику гроші, розвинув господарство і торгівлю, видав збірник законів «Устав» та твір «Повчання дітям».

Після смерті Мономаха його справу продовжив син Мстислав Великий (1125-1132 рр.). Йому ще на досить короткий час вдалося підтримати єдність руських земель.

Після відходу Володимира Мономаха і Мстислава сепаратизм бере верх над традиціями централізму. В XII ст. на політичній карті Pyci з’являються 15 незалежних та ще й «великих» князівств (земель), п'ять з яких - Київське, Переяславське, Чернігівське, Володимир-Волинське i Галицьке - перебували в межах сучасної території України. 3 часом i ці князівства продовжували дробитися. У кожного з них з'являлися свої невеликі князівства-васали. На початок ХІІІ ст. кількість князівств сягнула 50. Тривали процеси послаблення влади, посилення князівських амбіцій та міжусобиць.

На цей час серед північних князівств вирізнилась тенденція до єдності, створення спільного сильного центру, що зумовило заснування міцної централізованої влади навколо Москви.

Отже, феодальну роздрібненість спричинили кілька факторів: велика територія держави та етнічна неоднорідність населення; зростання великого феодального землеволодіння; відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади; зміна торговельної кон’юнктури, частковий занепад Києва як торгового центру і поява поліцентрії у зовнішній торгівлі; посилення експансії степових кочівників (печенігів, половців та ін.).

Припинення існування Давньоруської держави було прискорено монголо-татарською навалою, яка утворилася наприкінці XII – на початку ХІІІ ст. у результаті об’єднавчої політики монгольського хана Темучіна. У 1206 р. йому було надано титул Чингізхана (самодержавного володаря). Невдовзі він напав на тунгусів, китайців, туркестанців. Частину цих народів Чингізхан знищив, частину підкорив. Створивши могутню військово-тоталітарну державу, Чингiзxaн на початку 20-х років XIII ст. влаштував великий похід у Каспійсько-Чорноморські степи, де тоді володарювали половці. У битві на річці Калці в 1223 р. руське i половецьке війська, які в цій битві виступали союзниками, зазнали нищівної поразки. Сталося це тому, що навіть воєнні борці, руські князі діяли не спільно, а кожен сам по собі. Величезних втрат у цій битві зазнали i монголо-татари, тому вони повернули назад, спустошуючи землі Поволжя i Туркестану.

Нова хвиля монгольського нашестя на Русь розпочалося 1237 р., коли на прикордонних рубежах Русі з’явилося військо онука Чингізхана – Батия. Навесні 1238 р. монголо-татари вторглися у південну Русь, захопили Чернігів i Переяслав. Слідом за цим у 1239 р. один з полководців Батия Менгухан з військом підійшов до Києва, але взяти його не наважився. Не маючи достатніх сил, він повернув від Дніпра назад, а через piк величезна орда Батия підійшла до Києва i оточила містo.

Загарбання Києва почалося з Лядських Bopiт. Поступово монголо-татари тіснили героїчних захисників міста, які перейшли на другу лінію оборони біля града Володимира. Тут з новою силою закипіла битва, було поранено воєводу Дмитра. Перший день не приніс перемоги монголам, але й втрати їхні були величезні. Лише на другий день війську Батия вдалося прорватися в місто біля Софійських вopiт i вдертися до самого центру. Останнім оплотом киян стала Десятинна церква, де було знищено i під стінами якої поховано безліч киян. Героїчна оборона Києва тривала з вересня до початку грудня 1240 р. Оволодівши містом, монголо-татари фактично знищили його. Після розгрому Києва частини монголо-татар під командуванням Батия рушили на Володимир i Галич, інші загони напали на південно-західні райони Pyci. Криваві сліди полишила по собі монголо-татарська навала на землях давніх Pyci, Польщі, Угорщини, Словаччини та Чехії. Своїми мужністю i героїчним опором слов'яни не тільки зупинили монголо-татарську орду, перетнувши їй шлях на Захід, а й змусили її повернути 1242 р. назад у пониззя Волги, в місця заснування Золотої Орди. З цього часу Давньоруська держава припиняє своє існування, і на Русі на 238 років встановлюється іноземне іго.

Наслідки завойовницьких походів монголо-татар були катастрофічними для слов’янських земель: відбулися руйнація та падіння міст, занепад ремесел і торгівлі, нечувані демографічні втрати, знищення значної частини феодальної еліти та ін. Захопивши Південно-Східну Русь, монголо-татари не приєднали її до Орди, а залишивши деяку видимість автономії, проводили політику переманювання на свій бік окремих князів та підтримки так званих татарських людей. Київ офіційно продовжував бути головним економічним i культурним центром. Зовнішньо монголо-татари не зачіпали православну церкву i навіть більше – дозволяли їй функціонувати, перевівши метрополію до столиці Золотої Орди - Сараю. Лише в 20-х роках XIV ст. патріapx переїхав до Москви, де отримав титул „Митрополита Київської i всея Pyci”.

Здається, що ординці повністю унеможливили боротьбу з ними, але це було не так: значна частина князів i простого люду, що вистояв i залишився на руській землі, героїчно боролася із загарбниками, використовуючи для цього вci засоби. Життя в Києві, як i в Південній Pyci, не лише не припинилося, як стверджують деякі історики, а поступово почало налагоджуватися і розвиватися. Монголо-татарам не вдалося підкорити Русь, вона була лише поневолена.

Послаблення обороноздатності Русі призвело до того, що у ХІV – ХV ст. південні та західні руські землі опинились у складі Литовського князівства та Польського королівства, а Північно-Східна Русь та Новгородська земля залишаються під владою Орди.