Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького. Утворення Української козацько-гетьманської держави

Хмельниччиною прийнято називати період національно-визвольної війни українського народу, очолюваної визначним діячем української і Європейської історії Богданом Хмельницьким. Відповідно до життя і діяльності гетьмана хронологічними межами цього періоду більшість істориків визначають 1648 рік – початок війни та 1657 рік – смерть Хмельницького.

Причини війни найпростіше визначити трьома словами – ополячення, покатоличення, покріпачення. В середині XVII ст. політика правлячої верхівки Речі Посполитої була спрямована на денаціоналізацію українського населення, позбавлення його національної, культурної, релігійної ідентичності. Перш за все це позначилось на спольщенні національної еліти, яка на вигідних для себе умовах консолідувалась з елітою Речі Посполитої навколо польської державної ідеї. Українська шляхта, магнати, торгівці, заможні та освічені міщани спольщувались під тиском політичних та економічних обставин, козацька верхівка була обмежена Ординаціями 1638 р., які поставили козацтво під повний контроль влади, суттєво обмежили його кількісний склад.

Однією із найсуттєвіших була проблема релігії. Польща виступала східним плацдармом європейського католицизму і контрреформації, традиційне українське православ’я значною частиною владної верхівки сприймалось як схизма, яку слід викорінювати серед “культурного”, насамперед міського населення. Таким чином, релігійні утиски вели до культурної асиміляції, дискримінації в сфері мови та освіти.

Найбільш суворих визисків зазнавало українське селянство і значна частина козацтва в соціально-економічній сфері. Магнати і польська шляхта, захоплюючи землі в Україні, впроваджували тут фільваркове господарство, покріпачували місцеве населення, чинили несправедливість і насильство від якого була незахищена навіть козацька верхівка

Стосовно характеру Хмельниччини, то виходячи з попередніх причин, це було загальнонаціональне повстання і війна за визволення, яку вели всі верстви і стани українського населення, кожен з яких на свій розсуд сприйняв державницьку чи національну ідею.

Серед рушійних сил Хмельниччини найбільшою активністю і послідовністю відрізнялось козацтво. Воно висунуло всіх ватажків війни, його лідера, становило кістяк збройних сил, боротьба за збереження “козацьких прав і вольностей” була головною умовою всіх переговорів. Участь селянства і міщанства надала повстанню масового характеру, була запорукою великих перемог на першому етапі.

Особистість Богдана Хмельницького (1595-1657) без перебільшення справила вирішальний вплив на перебіг подій. Мало кому відомий на початку повстання, він завдяки природним здібностям, розуму, освіченості, воєнному хисту, дипломатії, невдовзі перетворюється на справжнього лідера нації, визначного світового політика. Його життєвий і культурний досвід складається з навчання у Львівській єзуїтській колегії (1609-1615), участі в Цецорській битві (1620), у якій він втратив батька, а сам потрапив до дворічного турецького полону у Стамбулі, численних битв і походів проти турків, татарів, Московії, був учасником селянсько-козацьких повстань Т. Федоровича (1630), П. Павлюка (1637), Я. Остряниці та Д. Гуні (1638), дипломатичних переговорів з польським королем (1638), Французьким послом у Варшаві (1644), у складі посольської місії відвідав Францію (1645). Лише наведені факти свідчать про те, що Хмельницький добре розумів європейську дипломатію, із середини пізнав сутність польської, турецької, татарської ментальності та культури, блискуче володів п’ятьма мовами, добре знав прагнення і надії власного народу, загартувався у багатьох небезпеках. Мабуть найважливішою рисою Богдана було вміння використати максимум можливого в навіть найнесприятливіших умовах.

Головні події національно-визвольної війни.

29 квітня – 16 травня – битва під Жовтими водами. Передовий загін польського війська під командуванням Стефана Потоцького (близько 8 тис. чол.) посланий на придушення повстання. Після переходу реєстровців на сторону повсталих загін оточений і повністю розбитий в урочищі Княжі Байраки.

Битва під Корсунем 24-26 травня. Основні сили поляків на чолі з коронним гетьманом Миколаєм Потоцьким потрапили в засідку під час відступу з Корсуня в Гороховій Діброві. У полон взято понад 8 тис. жовнірів і офіцерів. Польська армія в Україні ліквідована.

Влітку в Україні поширюється загальнонаціональне повстання. Київське, Чернігівське, Брацлавське, частина Подільського воєводств були звільнені з- під влади шляхетської Польщі. Повстанський рух поширюється на Волині, в Галичині.

Пилявецька битва – вересень 1648 р. розгром польського війська, що налічувало понад 40 тис. воїнів українською армією на чолі з Б. Хмельницьким та М. Кривоносом. Звільнені Волинь і Поділля.

У жовтні-листопаді 1648 р. армія Хмельницького, яка налічувала вже приблизно 100 тис. чоловік, йде походом у Західній Україні, бере в облогу Львів, Замостя, але 21 листопада укладає перемир’я з польським королем Яном Казимиром. Згідно з його умовами Західна Україна фактично залишається під владою Польщі. 23 грудня 1648 року тріумфальна зустріч Хмельницького біля Золотих воріт у Києві. Тоді ж початок переговорного процесу з поляками (Посольство Адама Киселя). В оточенні Хмельницького визрівають ідеї державної незалежності України.

Історичне значення Зборівського мирного договору 1649 рік. У серпні після переможної битви над військом короля Яна ІІ Казимира під Зборовом неподалік Збаража, Хмельницький змушений припинити наступ і під тиском хана Іслам Гірея укласти мир з поляками.

У конкретно історичних умовах Хмельницький зробив максимум можливого для створення української державності. Оскільки програма створення незалежної держави зазнала цілковитої невдачі через зраду союзників (Іслам Гірей готовий був підписати воєнно-політичний союз із Польщею), а також через виснаження сил, Хмельницький добився автономії для України, залишивши тим самим собі шанси в подальшій боротьбі за незалежність.

Непересічне значення Зборівського миру полягає вже в тому, що це перший в Новітній історії України документ про державу. Ось його основні положення:

1. Територія Гетьманщини, тобто підпорядкована владі Хмельницького, визнається польським урядом в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств.

2. Політичну владу на визначеній території здійснює гетьман та його адміністрація, резиденція глави держави – Чигирин.

3. Вольності Війська Запорозького зберігаються, число реєстрових козаків становить – 40 тис. чол. Проголошується амністія всім учасникам війни.

4. Католицька і православна шляхта зрівнюється у правах, а православний київський митрополит мав увійти до польського Сенату. Питання про унію передається на розгляд сейму.

Не зумівши реалізувати мирні умови Зборівського договору, українці і поляки в 1650-1653 роках вели війну на виснаження. Ні поразки (Берестечко 1651), ні перемоги (Батіг 1652) не вносили суттєвих змін. Тривале лихоліття війни до кінця 1653 року призвели українське суспільство та економіку до критичного стану, помітно погіршилося міжнародне становище України. Ставало очевидним, що виграти війну з Річчю Посполитою можливо лише з сильними союзниками. Врешті, українська верхівка зробила вибір у бік, як здавалось, більш надійного союзника і протектора – православного Московського царя. 18 січня 1654 р. в Переяславі відбулася рада козацької верхівки яка остаточно ухвалила рішення про перехід України під протекторат царя. У той же день оточення Хмельницького присягало на вірність царю. Незабаром таку ж присягу по різних містах України склало понад 127 тисяч козаків і міщан.

Рішення Переяславської Ради були юридично оформлені під час візиту українського посольства до Москви і отримали назву “Березневих статей” (1654 рік), інші назви “Статті Богдана Хмельницького”, “Статті війська Запорозького”.

Окремо в документі визначалась загальна кількість козацького реєстрового війська у 60 тис. чол. Згідно з Березневими статтями Україна зберігала значні права – мала власний адміністративно-територіальний устрій та управління, користувалася власним правом. Однак відчутним було обмеження її економічного та політичного суверенітету: гетьманське управління було підпорядковане московському уряду, заборонялось підтримувати дипломатичні відносини з Річчю Посполитою та Туреччиною, гетьманська скарбниця, з якої, власне, і утримувалось козацьке військо, контролювалась царськими чиновниками.

Неоднозначно оцінюється істориками сам характер Переяславської угоди та Березневих статей, а також їх значення. Найпоширенішими є погляди на зміст документів як на: унію України з Москвою; встановлення відносин васалітету; протекторат Москви над Україною; воєнний союз двох держав.

З формально-юридичної точки зору суттєвих розбіжностей в цих підходах немає. Договір між Україною і Росією на думку українського історика О. Апанович не був для нас “ні трагедією, ні ганьбою”. Українці під проводом Б. Хмельницького змогли затвердити максимально можливу в тих складних умовах ступінь свого суверенітету, здобувши важливого і сильного союзника в боротьбі за збереження нації шляхом поступок і компромісів. Лише згодом з’ясувалось, що новий вектор розвитку, обраний Україною, неминуче вів її в сторону від європейської цивілізації.