Ліквідація політичної автономії України і проблеми її культурного розвитку.

Невдала спроба України добитися на початку XVIII ст. незалежностi була використана царизмом для повної лiквiдацiї її державностi. Полiтика Петра I супроти України в цй час пердбачала такi основнi заходи:

1). Формально залишаючи попереднiй устрiй Гетьманщини, царський уряд старався фактично пiдпорядкувати собi всю владу в Українi, iгноруючи основнi права останньої, її гетьмана та уряд. Вiн штучно пiдiгрiвав антагонiстичнi протирiччя мiж гетьманом i полковниками, старшиною i народом; призначав на важливi посади чужинцiв; пiдтримував тих українцiв, якi лояльно ставилися до його полiтики. Царська система пiдриву влади українського гетьмана яскраво вiдображена в листi князя Голiцина до канцлера Головкiна: «Задля нашої безпеки треба насамперед посiяти незгоду мiж полковниками i гетьманом. Не треба виконувати прохань гетьмана. Коли народ побачить, що гетьман уже немає такої влади, як Мазепа, то, сподiваюсь, буде приходити з доносами... Треба, щоб в усiх полках були полковники, не згоднi з гетьманом; якщо мiж гетьманом i полковниками не буде згоди, то всi їхнi справи будуть нам вiдкритi».

2). Неймовiрно тяжким випробуванням стали примусовi канальнi роботи, спорудження фортифiкацiйних укрiплень, воєннi походи тощо. Козакiв i посполитих нерiдко «ганяли» до Петербурга, Астраханi, на Кавказ. Українцiв змушували воювати в Бiлорусi, Литвi, Лiфляндiї i Фiнляндiї за чужi їм iнтереси. До цього, як правило, залучались найбiльш фiзично здоровi й економiчно забезпеченi рядовi козаки, селяни та мiщани. З них додому поверталися усього вiд 30 до 60%, а iншi вмирали вiд нестерпних умов життя, епiдемiй, калiцтв i т.д. Така полiтика царату фактично вела до поступового знищення українського генотипу (адже мова йшла про смерть десяткiв тисяч людей).

3). Руйнування України як самостiйного економiчного органiзму i поступове перетворення її в росiйську колонiю. Зокрема, дедалi частiше мiсцевим купцям i торговим людям заборонялося займатися торгiвлею з закордоном. Вводилась державна монополiя на багато товарiв. Широко практикувалося перекуповування рiзноманiтних товарiв лише у росiйських купцiв, з чого останнi мали неабиякий зиск. Нерiдко центральною владою наперед визначались торги, ярмарки, а особливо порти в Росiї, де саме могли торгувати українцi. Отже, фактично була скасована вiльна українська торгiвля.

Українську економiку дуже пiдривали постiйне перебування в Українi великої кiлькостi росiйських вiйськ (часом понад 10 тиС. чол.), якi утримувалися здебiльшого за рахунок простого люду, а також швидке зростання податкiв. Так тiльки з Лiвобережжя в царську скарбницю1722 р. надiйшло 45.5 тиС. крб., 1723 р. – 85, 9 тиС., а вже 1724 – 241, 3 тиС. крб. Однiєю з негативних економiчних санкцiй росiйського уряду було також збування на територiї українських земель «лихих» мiдних грошей, щоб срiбнi й золотi залишались по можливостi в обiгу в Росiї i зосереджувалися у державнiй скарбницi.

4). Обмеження української культури. Цiлеспрямовано звужувалося вживання нацiональної мови (особливо в офiцiйних установах, великих мiстах i т.д.), скоротився видрук українських книг, здобуття освiти було взято пiд нагляд дуже пiдозрiлої й неприязної до «iнородцiв» державної цензури. Українська церква пiдпала пiд значний вплив московської патрiархiї, що не раз викликало невдоволення i протест не тiльки серед українського духовенства, а й широких кiл простих християн. 1721 р. навiть Святе письмо заборонялось передруковувати з давнiх книжок, виданих в Українi. Це дозволялося робити тiльки з «московських».

Поза увагою не повинен пройти той факт, що полiтику Петра I щодо України продовжували всi наступнi самодержавнi iмператори Росiї, з бiльшою чи меншою жорстокiстю i фанатичною впертiстю.

Далi слiд на конкретних прикладах прослiдкувати послiдовнiсть нищення росiйським урядом Гетьманщини та її устрою, вказати на його причини та наслiдки, розкрити значення Гетьманщини для України. Окремо варто спинитися на характеристицi та аналiзi дiяльностi таких постатей, як I.Скоропадський, П.Полуботок, Д.Апостол, К.Розумовський.