Перший поділ

5 червня 1772 року повноважні представники Пруссії, Австрії та Росії підписали в Петербурзі договір, за яким відбирали на свою користь так звані санітарні смуги, тобто території по периметру Речі Посполитої. Згідно з цією угодою:

Пруссія забрала Помор’я, Куяви та частину Великопольщі — загальною площею 36 тис. км2 з населенням 580 тис. чол

Австрія — Малопольщу і Галичину (Відтоді почався австрійський період історії Львова та краю, тривав він до 1 листопада 1918 року) з Руським, Белзьким і західними околицями Волинського та Подільського воєводств обшаром 83 тис. км2 з 2.650 тис. мешканців.

Росія — східнобілоруські землі з Полоцьком, Вітебськом та Мстиславом, а, окрім цього — частину Ліфляндії [Латвії], тобто загалом 92 тис. км2 площі з 1.300 тис. населення.

Щоб надати законності своїм анексіям, союзники вимагали затвердження поділу польським сеймом. Король безуспішно намагався здобути підтримку в європейських монархів, але мусив поступитися. 30 вересня 1773 року сейм ратифікував угоду про поділ земель Речі Посполитої. Протягом 1773—1792 років польський король і прибічники реформ ще марно намагалися врятувати залишки Речі Посполитої та зміцнити державу. Чотирирічний сейм (1788—1792) за ініціативою групи патріотичних реформаторів, очолюваних Гуго Коллонтаєм, ухвалив 3 травня 1791 року Конституцію, яка запроваджувала:

Конституційну монархію;

Особисті свободи та рівні права всім громадянам.

У відповідь на це консервативні шляхетські кола утворили в 1792 році в містечку Торговиці (на тодішньому російському кордоні) конфедерацію і закликали на допомогу царську армію.

Другий поділ

Втручання сусідів призвело до другого поділу, затвердженого сеймом у Гродні 1793 року.

Цього разу від Речі Посполитої відрізали такі частини:

до Пруссії відійшли вся Великопольща та частина Мазовії;

до Росії — українські та білоруські землі;

Австрійських вимог до уваги не взяли.

Відповіддю на другий поділ стало визвольне повстання, яке очолив Тадеуш Костюшко. Придушенням повстання зайнялися прусська та російська армії. У червні 1794 р. царські загони оволоділи Краковом, у серпні — Вільном, а 4 листопада російська армія під проводом Олександра Суворова штурмом здобула Прагу — передмістя Варшави. Як доповідав Суворов, за цей день його вояки знищили 12 тис. бунтівників, а 2 тис., рятуючись, втонули у Віслі. Місяцем раніше в битві під Мацейовіцами на підступах до Варшави узято в полон тяжко пораненого Костюшко; за легендою, падаючи з коня (що й стало причиною полону), він вимовив сакраментальне: Finis Poloniae (Кінець Польщі). Так насправді й сталося: 25 листопада 1795 р. король, на той час уже вивезений на почесне ув'язнення до Гродна, підписав відречення від престолу.

Третій поділ

Після придушення повстання у 1795 Росія, Австрія та Пруссія здійснили третій поділ, після чого Річ Посполита припинила державне існування. Результат ІІІ поділу Польщі призвів до такого:

до Австрії приєднано Краків, Холмщину, Південне Підляшшя та частину польських земель над Віслою — Нову Галичину (однак незабаром ці землі стали ареною воєнних дій між Францією, Австрією, Пруссією й Росією. Причому в різних коаліційних комбінаціях ці держави часом були союзниками, а часом — ворогами);

до Росії відійшли Литва, Курляндія, Західна Білорусь та Західна Волинь;

Пруссія отримала частину Підляшшя й Мазовецьких земель з Варшавою, а також частину Жемайтії.

Таємні домовленості

До договору підписаного в Санкт-Петербурзі, додано таємний протокол:

«З огляду на необхідність усунути геть усе, що може оживити память про існування Польського королівства… високі договірні сторони погодились… ніколи не вводити до своїх титулів, в назву або навіть вказівку на назву Польського королівства, що має залишитися придушеним від нині на віки вічні».

Об’єднання різних гілок українського народу відбулося в умовах, коли царизм ліквідував політичну автономію України, козацтво і, здійснюючи централізаторську асиміляційну політику, став на заваді розвитку української культури.