Українське суспільство на шляху від автономії до незалежної держави. Українська народна Республіка.

Украї́ нська Наро́ дна Респу́ бліка (за старим правописом: Українська Народня Республіка; УНР) — українська держава, що існувала в 1917 — 1921 роках на території Центральної, Східної та Південної України зі столицею в Києві. Постала на місці південно-західних губерній Російської імперії, заселених українцями. До квітня 1918 року очолювалася Центральною Радою на чолі з Михайлом Грушевським; після грудня 1918 року — Директорією. Проголошена 7 листопада 1917 року, після більшовицького жовтневого перевороту, як автономна республіка у складі Російської республіки. 22 січня 1918 року, після українсько-більшовицької війни, проголошена незалежною державою. До березня 1918 року користувалася міжнародною підтримкою Німецької імперії. Після поразки останньої в Першій світовій війні опинилася в міжнародній ізоляції. Проводила внутрішню політику, спираючись на соціалістичну популістичну ідеологію. 22 січня 1919 року об'єдналася із Західно-Українською Народною Республікою. Ліквідована в ході поразкиукраїнських визвольних змагань 1917 — 1920 років. В 1921 році територія республіки була поділена між Польщею з одного бокуУРСР і Радянською Росією з другого. Протягом 12 листопада 1920 — 22 серпня 1992 року Уряд республіки перебував у вигнанні.

Проголошення Української Народної Республіки викликало невдоволення більшовицького уряду Росії в Петрограді — Ради народних комісарів. В ніч з 29 листопада (11 грудня) на 30 листопада (12 грудня) 1917 року більшовики спробували підняти повстання у Києві проти Центральної Ради, але зазнали поразки. Українізовані частини роззброїли їхні загони і вислали з України. У відповідь 4 (14) грудня 1917 року офіційний Петроград висунув українському уряду ультиматум, вимагаючи припинити роззброєння і, фактично, здати владу. Одночасно з цим більшовики відкрили в Києві Всеукраїнський з'їзд рад, на якому планували заволодіти Центральною Радою шляхом переобрання її складу і керівництва. Незважаючи на тиск, 6 (19) грудня делегати з'їзду висловили підтримку чинній Центральній Раді і її курсу, проголошений ІІІ Універсалом, а 7 (20) грудня сама Центральна Рада відхилила ультиматум. Плани більшовицького керівництва були зруйновані і воно розпочало відкриту агресію проти Української Народної Республіки.

9 (22) грудня 1917 року червоногвардійські загони під командуванням Володимира Антонова-Овсієнка, надіслані російським урядом, окупували український Харків. 11 (24) грудня року більшовики відкрили у завойованому місті альтернативний Всеукраїнський з'їзд рад, що проголосив утворення Радянської Української Народної Республіки зі столицею у Харкові як автономії радянської Росії. 17 (30) грудня 1917 року керівний орган цього утворення — Центральний виконавчий комітет на чолі з Юхимом Медведєвим — видав маніфест про скинення влади Центральної Ради, скасував заборону на вивіз українського хліба до Росії, встановлену українським урядом, і офіційно закликав Раду народних комісарів на допомогу. 25 грудня 1917 (7 січня 1918) року 30-тисячна російська більшовицька армія розпочала загальний наступ на Київ.

Через ворожу політику російського керівництва щодо України, 9 (22) січня 1918 року Центральна рада прийняла ІV Універсал. Він проголошував незалежність Української Народної Республіки від Росії і закликав українців на боротьбу з більшовиками:

27 січня 1918 (9 лютого 1918) року Українська Народна Республіка з одного боку, та Німецька імперія, Австро-Угорщина, Османська імперія і Болгарське царство з другого, уклали сепаратний Брест-Литовський мирний договір. Україна визнавалася незалежною державою в кордонах окресленими ІІІ Універсалом. Делегації Німеччини та Австро-Угорщини погодилися на приєднання до неї Холмщини і Підляшшя, а також утворення в Галичині, Буковині та Закарпатті окремого коронного краю. Країни Четверного союзу обіцяли надати уряду Української Народної Республіки військову допомогу у війні з російськими більшовиками за умови продовольчих поставок Німеччині та Австро-Угорщині: 60 млн пудів хліба, 2, 75 млн пудів м’яса, 400 млн яєць й іншої сільськогосподарської продукції.