Церковні братства

Останніми часами пережила наша церква, хоч може не так дуже поважну, однак болючу рану від усякого роду сектантів. – Певна скількість наших вірних покинула нашу церкву.

Коли будемо зокрема розпитувати, чому в кожній навідженій місцевости це сталося, то довідаємося, що були до цего передусім дві головні причини. Перша, це невідповідне поведення даного священика, про що вже було досить сказано, головно в другій частині цієї книжки. – А друга все стоїть в якійсь ближчій, або дальшій реляції до церковних братств.

І так, брак братств взагалі, невміле їх провадження, або недостаточна опіка над ними, або полишення їх без цілковитої опіки, бувають зчаста причиною повстання якоїсь секти в парохії.

Чоловік на найнижчому ступені культури, задоволяється будьякою стравою. Він їсть навіть неварене коріння та сире м’ясо. – Але зі зростом культури розвивається і його смак, так, що нераз радше буде мліти з голоду, чим відважиться навіть діткнути страви дикуна.

Подібно є і з духовою стравою. Чим більше нарід культурний, тим більші має вимоги. – Нічо дивного, що наш нарід задоволявся колись в церкві нпр. одною Службою Божою в тижні, одним св. Причастям в році та проповідею десь-колись. – Нині, треба це признати з приємністю, наступила неабияка еволюція в додатному напрямі.

Тому наші вірні шукають нині чогось більше. Вони хотять багато відправи, багато науки, частих св. Причастій, якихось медитацій, конференцій, дискусій ітд. – А коли священик не хоче, чи може ізза якихсь причин, не всилі дати, то вони собі це самі беруть. Себто вони самі лучаться під власним проводом, щоб осягнути якийсь вищий ступінь христіянської досконалости. І цей їх поступок, сам в собі, неможнаби назвати ще лихим. – Біда лише в цьому, що цей подвиг переростає їх ще слабонькі сили. Вони позбавлені проводу пароха, часто скручують на блудну дорогу, а її закінченням являється повстання якоїсь секти в парохії:

І, – о іроніє! – Якраз ці одиниці, що мали стати фундаментом духового відродження села, стають основою його цілковитої реліґійної руїни. Джерело цілющої води, виливає трійло, а відблиск небесного сяйва, що занявся в серцях кількох вибраних, зроджує в парохії страшний пожар знищення.

Тоді то звичайно, дотичний священик будиться з просоння. В розпуці тратить рівновагу духа, зачинає кидати громи на єретиків, навіть кличе поліцію на поміч і всякими можливими та неможливими способами старається допечи відступникам та їх знищити.

Зовсім природно, осягав зовсім противну ціль. Бо акція викликує реакцію. Переслідування робить переслідуваних мучениками, утверджує їх в їх переконанні, з’єднює симпатію, та збільшає їхні ряди.

До цего доходиться, коли хто хоче нині вдержати такий рівень духового життя в парохії, який вистарчав вчера.

Подібне діється, але скорше й більше упрощено там, де недавно був такий і священик, що позакладав відповідні братства, та вів їх дійсно на модерний лад. – Але він пішов, – а на його місце прийшов другий, що закинув цю роботу. Тільки дивитися, як за кілька літ з цих ревнителів та біґотів повиколюються найзагорільші фанатики-сектанти. – Тимчасом так легко цему запобічи, а навіть не тяжко знищити зло в зародку.

Саме, радикальною медициною являються тут братства церковні, але очевидно такі, що підходять під нинішню хвилю, як Апостольство Молитви, почитання Найсвятіших Тайн, Христового Серця, Марійська Дружина ітд.

Очевидно заснувати таке братство й більше нічого не робити, то краще не зачинати. Розуміється оснувати, провадити й не спускати його з ока. Робити засідання, конференції, відчити. Оснувати бібльотеку для його вжитку, відбувати спільні паломництва, адорації, розважння.

Хто, попри інше, вжиє такого середника, напевно не дочекається в своїй парохії секти. А як її застане, то в коротці її позбудеться. –

Однак хто має в себе секту, видко, що так не робить. Тому хай на нікого не нарікає. На всякий случай це є певне, що сектанство з милосердія не мине пароха тільки тому, що він обтяжений родиною і що з цим йде, притиснений матеріяльними тягарами, не має сили, часу, чи енергії з ним боротися. – Певним є також, що сектанства ніхто не спинить ані не знищить торгами про треби, процесами, лайкою, або поліцаями.

Servatis servandis, можна в богатьох случаях завважити ті самі причини при переході на лат. обряд. Коли хто бажає якогось більше інтензивного духового життя, коли хоче бути членом якогось братства нпр. Апостольства Молитви, або Ісусового Серця, як хоче приступати до щоденного Св. Причастя, а церква створена пересічно 1-2 рази тижнево, й там ніяких живих братств немає, то що йому лишається? А вже ж він йде до костела, що є в цій самій парохії, бо там ці братства якраз є. І то відповідно проваджені. – Там, щодня, Служба Божа й то в цій самій годині, там слідне життя, – якийсь рух. І він йде там, бо мусить. – Він не має ще гадки зміняти свойого обряду, але поволі привикне, тай вже там і остане. А тим часом ми бідкаємо, та нарікаємо. – Не має чого! Краще берімся до інтензивної та творчої роботи в церкві, та поза нею, а будьмо певні, що висліди не дадуть на себе довго ждати.

Бо нині ще всі шанси є за нами. Тільки: “Не ридай а добувай”!