Подивитись правді в очі

Нове

липня 22, 2012. No Comments»

Нова публікація, нові думки, ідеї, нове життя… Але з старим не можна просто так розлучитись. Залишаєшся ти таким, яким і був. Іноді дещо старе просто стає новим. Просто це старе також може бути зміненим у іншу сторону. Постає запитання…. А чи потрібні ці зміни? Адже невідомо, що воно і як з ним доведеться далі жити. Коли щось пишеш, з надією, що комусь щось чи докажеш, чи підкажеш, становиться якось простіше залишатися тим єдиним цілим, тим, ким ти і є. Час так непомітно пролітає. Насправді стаються речі, з якими нереально змиритись або в які просто неможливо повірити.

Найтяжчим є питання вибору. Адже від нього все буде змінено. Коли цей вибір надто складний, людині властиво впадати в депресію, в щастя, закохуватись, ненавидіти. І все це крутиться біля однієї особи- тебе. А ще біля тих, хто має таку можливість- зробити тебе щасливим. На шляху до того бажаного може стати невизначеність, бажання помсти чи інші маленькі проблемки. Іноді знаєш, що те щастя біля тебе, якщо це, наприклад, якась людина, але ти шукатимеш, звичайно, мінуси. Що тяжко сприймати це те, що ці мінуси існують. Їх можна з кожною хвилиною помічати все більше й більше. Розуміти, що обрана справа зовсім не приносить задоволення, що хтось був правий, коли відмовляв тебе, або що хтось швидше проміняє тебе на щось, коли ти ж готовий навіть чимось дорогим пожертвувати заради нього. Невизначеність – втрата. У першу чергу часу.

А так усе змінюється, як ми того очікуємо. Ну чи не очікуємо. Усе залежить лише від того, чи зустрінемо ми когось нового завтра, чи передумаємо, чи не буде пізно передумати в певній справі, чи не пізно буде когось завтра зустрічати. А час біжить надто швидко, щоб тратити його на довгі роздуми. А час біжить, як пісок, як вода….. А думок справді так багато… І не знаєш, чи ділитись ними з кимось, чи краще змовчати, як завжди…. Іноді краще слухати музику, ніж людей. Проте, переконана, що коли чуєш музику, обов’язково згадаєш того, кого дуже схочеться почути. Почути те банальне “Привіт”. Але так часто буває надто пізно змінювати щось. Іноді не покидає думка про цю зміну…

Щасливий той, хто може отримати просту пораду відлюдини, яку навіть не знаєш. Я знаю таку людину, іноді навіть сумніваюсь, що це всього лише така ж людина, як я. Що Інтернет робить з людьми? Кого тут тільки можна зустріти.. Загадкову людину, яка просто тобі писатиме: “Усе добре”. Чи таку людину, на сторінці якої хоча б інколи в той момент, коли ти просто щось писатимеш у чернетках, чи просто переглядатимеш чиїсь світлини, з’явиться та позначка “Онлайн”. Виникає тяга, сум, можливо, бажання зустрічі ….Зустрічі не очима, а просто сторінками. Зустрічі в Онлайні. Як шкода, що люди не можуть читати думки. Уявіть собі, скільки б брехні було розпізнано та скільки правди ми б дізнались. Ворог народу- час. А ще один ворог, я повторюсь, страх. А може, та дорога людина хотіла б побачити нарешті в тих непрочитаних саме ваше повідомлення. Або ж навпаки …Не хотіла. А знаєш чому так? (я зараз запитую в себе) Тому, що ми багато беремо на себе, думаючи, що нас неправильно зрозуміють, або відмазуючить тим, що живемо лише теперішнім та майбутнім, а не вчорашнім днем. Ти не в чорному списку, а отже, маєш таку можливість… Але навіщо? “Нас неправильно зрозуміють”.Ну чому неможливо повірити в щирість чи просто звичайну зацікавленість у те, як справи в тебе ведуться, а перше, що приходить в голову- це вигода, помста, бажання зла

.

Posted in просто будь собою

Подивитись правді в очі

квітня 9, 2012. No Comments»

Коли нема що робити, хочеться з кимось зустрітись, поговорити по телефоні, або написати комусь… Тому, хто обов’язково дочитав б до кінця. Або написати комусь невідомому. Тому, хто абсолютно ніколи не бачив тебе і ніколи не побачить. Хочеться й послухати чийсь монолог. Чиюсь сумну історію життя. Це безвихідне становище, коли сам не знаєш, чого хочеш від себе. Адже чекаєш дзвінка, хоча сам не дзвонитимеш. Добре знаєш, чийого дзвінка і тим паче не дзвонитимеш цій людині. Іноді тому, що ви, можливо, перестали бути знайомими, тому що більше не вітаєтесь при зустрічах, тому що обов’язково при тих самих мимовільних зустрічах ваші погляди нагло збігаються. Людям не дано читати думки. Це страх, швидше всього, сказати банальне слово “привіт”. Я напишу одну історію. Була і в моєму житті людина, яка зламала мені багато чого з того, що могло статись, але водночас і навіть з нею було безліч позитивних моментів. Коли ми починаємо з кимось дружити, змінюємось. Мені прийшлось витратити безліч зусиль, щоб пізніше відновити відношення з іншими, контакт з якими було порвано в найнегативнішій формі саме завдяки цій людині. Час не стояв на місці та загоював усі рани. Усе забулось якось, як страшний сон. Мені забулось, а дехто ще й до сьогодні згадує… Але впевнена була, що вона все ще ненависна та байдужа до всього. А це не так! Вона привіталась одного не дуже чудового дня… Саме в той день, коли я була на нервах. Це жахливо, я крикнула на неї. Сама з себе в шоці. І тільки, коли ми віддалились, я зрозуміла на скільки їй було тяжко задати звичне питання… Як вона шукала в собі сил. Тоді мені стало ще фіговіше ніж було до того. Тому що до того я була зла, а потім ще й посумніла…. Я жорстока тиранка. Це ж був стан афекту, правда? Мені було соромно, хоча з однієї сторони вона заслужила таке ставлення. Я була ще більше шокована, коли вона знову привіталась.
І в одній і в іншій історія я наголосила на тому, що той хто хоче зробити якийсь крок, може його зробити, і все може в тієї людини вийти, якщо тільки б не страх. То люди не можуть жити з часом, то ніяк не можуть знайти спільну мову з страхом. Тяжко навіть Звісно я відповіла вже з усмішкою на обличчі. На скільки сильна вона людина. Чи, може, вона просто знає, яка я насправді, тому й не боялась і знала, що я давно пробачила…
Є ще одна історія. Вона частково пов’язана з тією ідеальною дружбою.Підкреслюю слово “частково”, оскільки мова йде про іншу людину. А ще з будуванням чудесної компанії. Але ні фіга не вийшло. Через ще одну людиночку. Ту, яка не хотіла знаходити спільної мови. Та, через яку вся ще навіть не сформована компанія розпалась. Спочатку вона почала існувати без мене. Мені було дуже боляче, що найближча людина, яка в мене на той час була, покинула мене. Покинула, щоб підтримати її. Це було дуже жахливо. Вона зуміла зробити все заради своєї мети: видалення мене із свого горизонту. Їй хотілось бути першою, тому вона наговорювала неймовірні речі, які мені доносили. Це було ще й страшно розуміти, що краща подруга проміняла мене на нову. Але що не робиться, робиться на краще. Тільки довгий час не покидає тяжка образа. А ще жага помсти. Але навіть це з часом проходить. Час лікує, він найкращий порятунок від страждань. Здається, що він міг б керувати світом, якби не ненависть людей до нього. Ненависть через те, що хтось чогось не встиг, через те, що іноді він швидкий, а тоді, коли потрібно, надто повільний, а ще тому, що він- наше життя вкорочує. Якби не існувало часу, ми б не старіли. Усі мають властивість визнавати свої помилки. Я пробачила, забула та забила на цю історію.

Та, що зуміла мене частково зламати, змінити, зрозуміла й те, що була неправа. Вибачалась, шукала зі мною спільні інтереси, навіть одного разу натякнула на ну історію, яка в той момент стала вирішальною, сказавши зовсім іншу річ ніж тоді, того чудесного дня.

Уявити, який б хаос був у світі, якщо б люди й справді нічого не боялись та робили те, чого б їм хотілось. А якщо є бажання, то буде все. Тільки малесенька поправочка: мабуть, просто нема бажання……Тому вже краще змиритись з бажанням, а ніж зі страхом. Я так чудово все розписала, хоча й сама попадала неодноразово в тенета страху. Навіть до сьогодні є сильне бажання, проте ще й гордість.

Posted in просто будь собою