Перший у списку залюбки може стати останнім.

квітня 7, 2012. No Comments»

Дайте хвильку подумати! Людині стане ще тяжче. Здається, що так просто когось викреслити, когось підкреслити, обманути, забути. Це нелегко, проте можливо. Можна любити людину довго, проте не все життя. Адже все з часом проходить. Проходить час, ми дорослішаємо, хтось старіє, інші помирають… І з почуттями так само. Усе звичайно легко сказати, написати… Крім того я зрозуміла, що коли немає взаємності, почуття дещо сильніші, ніж розділені. Якщо повезе, то може показатись, що та чи інша людина- кохання цілого життя. Але це не так. Ми шукатимемо мимоволі цій найдорожчій людині заміну. І все могло б бути дуже сумно, якби не стало так страшно. Час ітиме нестерпно, але із всіх претиндениів знайдеться найнаполегливіший. Саме він з часом стане кращим другом. Просто схочеться говорити все частіше, на обличчі з’являтиметься усмішка при побачених пропущених дзвінках. Особливо, якщо їх за півгодини буде багато. Але ми все ще будемо жити з тією коханою людиною. Але й починатимемо все рідше відвідумати сторінку соціальної мережі “, а більше приділяти уваги тому, чому ”сьогодення ” не зателефонувало сьогодні. І так з часом прив’язуємось до нової людини. Знову відчуваємо себе щасливими. Але я навітьб не висуватиму питання щодо любові. Це буде ніщо, порівняно із тим вже майже “минулим”. Це буде якась симпатія. Насправді буде пофіг, чому він чи вона не подзвонили…

Ось так ми постійно шукаємо комусь заміну. Незамінних людей немає. Але іноді потрібно дуже довго її шукати, усупереч великому хотінню. Є ще один варіант: внушити собі, що любиш. Це не імітація, а й справді бажання прийняти хорошу людину. Хоча це все одно неможливе. Тому багато із нас розчаровані в житті. Коли людина народжується, вона маленька, добра, щира, уміє любити… А коли дорослішає, чомусь жорстока, безжалісна, з ненавистю в очах. Це не стосується всіх. Але ще я переконана, що дехто змушує себе когось любити. Іноді навіть того, хто противний. Це страх. Страх залишить самотнім. Але такі відносини існують. І я зустрічала доволі навіть міцні відносини такого типу. А, можливо, не страх, а жага помсти. Помсти тому, хто образив, жага доказати, що ти кращий.

Ось так прив’язуємось уже до нової людини, вона нам подобається. Але безсуперечно охоплює страх. Знову влюбитись.

Люди, які, наприклад, В “контакті”, були першими, усе одно з часом не входитимуть навіть в двадцятку, або ще краще- їх не буде більше навіть у списку друзів. Це найпростіше видалити когось із сторінки, залишиться лише з пам’яті. Але! ЗАВЖДИ РОБІТЬ ОСТАННІЙ КРОК НАЗУСТРІЧ!!! Може, це і буде тією першою…………………….

P.S: Навіть майже забувши “минуле”, сторінку якось машинально ми буде відвідувати…

Posted in просто будь собою

Ніченькою темною…

березня 11, 2012. No Comments»

Буває, що не спиться. І цілу ніч на проліт в голову лізуть безліч думок. А взагалі, я вважаю, що саме ці думки є найправдивішими. Найчастіше в такі моменти роиться сумно. Сумно від того, що ще ввечері було весело. У вікні місяць, темінь, жодної людини. Здається, що ти один у цьому світі. Хочеться подивиись на мобільний, побачити пропущені виклики і передзвонити. Байдуже кому. Аби лише хтось послухав, сказав хоча б одне приємне слово. Але розумієш, що пропущених нема і в таку годину всі сплять, тому дзвонити не потрібно, адже у відповідь почуєш кілька незлих теплих слів, або ж короткі гудки… Після чого набереш знову і тебе вб’ють слова: “абонент недоступний”. Найстрашніше, якщо вже доводилось їх чути в тому випадку, якщо близька людина залишила цей світ назавжди і тільки ці слова впевнили тебе в цьому. От, наприклад, дзвонить тобі малознайома людина і говорить, що “когось” більше немає в живих. Ти дякую, кладеш слухавку, відходиш на хвилинку і аж тоді до тебе доходить, що було щойно сказано.. Невіриш, набираєш номер і… ” Абонент знаходиться поза зоною досяжності..” Усе. Розумієш, що кінець і аж тоді почитаються сльози. Тому, можливо, й хтось не ризикую дзвонити другий раз, боячись почути саме ці 2-3 слова, сказаних ніжним жіночим голосом. Адже ніч має свої права.

Страшно, коли перед тобою тяжкий вибір, від якого залежить усе твоє життя.

І саме про нього думки будуть у безсонну ніч. Так чи інакше? Немає кого запитати поради, адже це твоє життя. Здавалось часу подумати є, але хвилини все швидше летять і від цього стає також страшно. Звісно ж хвилини летітимуть днем, а от ніч… Таке враження, що спеціально дали тобі вічність, щоб не схибити. Сумління теж дається в знаки. Адже, можливо, ти добре знаєш, як вигідніше, і водночас, як писано долею. Кинути монетку? Ні, це надто страшно і, скажемо так, ризиковано. Ось! Розумієш і боїшся, що випаде не те… Не дарма ж кажуть, що байдуже, що випаде, головне, що коли монета ще летить, людина вже розуміє, що саме бажає.

А ще в моменти безсонниці згадуєш людей. Близьких. Тих, що є частиною твого життя. Згадуєш, що вони говорили днем, обов’язково згадаєш образи. А також тих, кого образили. Не хочеться чомусь в такі хвилини тримати зло, краще вже виплакатись. І стане легко на душі. Буває, що не можеш плакати… Місяцями, роками… Такі люди бідні, аж нещасні. Той хто тримає все в собі- стає байдужим до життя. Обов’язково дівчина згадає хлопця, хлопець подумає про дівчину. Подумає, чому саме так він/вона вчинили. Чому тоді було нестерпно боляче, а зараз байдужість та стабільний пульс.

Виникає бажання пробачити і почати все з чистого аркуша. Але ж розумієш, що це не та людина, знаєш, що тримаєш її в своєму житті лише через те, що не хочеться відпускати. Знаєш, що це не ті шалені відчуття, яких хотілося б. Знаєш, що хочеш викреслити із життя… І хочеш, щоб він/ вона зовсім цього не хотіли. Бажаєш, щоб усе були лише твоєю фантазією і не більше. Хочеш, що він/вона побули в цю ніч з тобою. Хоча б просто помовчали. Але разом. А ще розумієш, що ще не довго тривати таким відносинам, адже ви все далі одне від одного. З кожним днем. Уже навіть відвикли від того, що раніше дня не могли прожити “окремо”. І знову хочеш залишити все як є. Але звісно не вийде. Скільки разів не намагалися б. Ні, вийде, але ще не зараз. А тоді, коли вже буде пізно. Тоді, коли він/вона зрозуміє ту відсутність когось. Стілець в серці, порожній. Але цей хтось (ви) вже підете, а залишите лише порошній стілець. Але не зазнавайтесь, адже і у вашому серці також буде те крісло, яке не зможе зайняти більше ніхто в цьому світі. Воно буде пустим.

“Страшні слова, коли вони мовчать”… Такі ночі даються нам від Всевишнього і варто їх використовувати для вланого ж блага. І не вважати ці думки, які прийдуть, божевільними.

Posted in просто будь собою