Виникнення та початковий період розвитку бібліографічної діяльності. Можна припустити, що початковою формою існування БІ були бібліотечні каталоги, які повинні були з'явитися в бібліотеках при нагромадженні книг

Можна припустити, що початковою формою існування БІ були бібліотечні каталоги, які повинні були з'явитися в бібліотеках при нагромадженні книг. Історики вважають, що перші в світі бібліотеки з'явилися у Шумері в III тис. до н.е. У них зберігалися книги, зроблені з глиняних плиток. Найдавніша бібліографічна праця, що збереглася до наших часів — датований 2000 р. до н.е. перелік книг, зроблений на глиняних плитках і знайдений під час розкопок у Ніппурі — столиці Шумеру. Вочевидь, це був один з перших бібліотечних каталогів.

Пізніше каталоги складалися в усіх найбільших бібліотеках давнини. Так, відомо, що був складений каталог бібліотеки ассірійського царя Ашшурбаніпала в Ніневії (VI ст. до н.е.).

Найбільш відома бібліографічна праця давнини була складена бібліотекарем Александрійської бібліотеки Каллімахом. Вона має назву " Таблиці тих, хто прославився в усіх науках і мистецтвах, а також того, що ними написано" і датується III ст. до н.е. Ця праця в оригіналі не збереглася, але про неї відомо з інших джерел. За змістом " Таблиці..." Каллімаха є, з одного боку, систематичним каталогом Александрійської бібліотеки, а з іншого — описом усієї давньогрецької літератури того часу, незалежно від місця її зберігання.

Бібліографічні повідомлення, в яких немає даних про місце зберігання книг — це другий напрям розвитку бібліографічної інформації. Однією з перших бібліографічних праць такого роду вважають " Дидаскалії" Аристотеля (335—323 рр. до н.е.). Це перелік драматичних творів, які були представлені на змаганнях.

Пізніше списки праць видатних вчених, філософів, поетів та інших діячів почали включати в їхні життєписи. Наприклад, такі списки були в праці Діогена Лаертського " Про життя, вчення та вислови славетних філософів" (III ст. до н.е.). У Стародавньому Римі створювали збірники життєписів, які мали назву " De viris illustribus" (" про славетних мужів"). Автори збірників — Плутарх, Свєтоній, Марк Теренцій Варрон, Корнелій Непот та інші — разом з розповідями про діяльність подавали відомості про твори героїв цих життєписів.

У середні віки книжкова культура значно зменшилася. Лише наприкінці Середньовіччя кількість книг збільшилася і виникла потреба в їхньому обліку. Центрами книжкової культури стали церкви та монастирі. Серед перших бібліографічних пам'яток Середньовіччя є так звані списки або індекси " істинних" і " ложних" книг, тобто переліки книг, які визнавалися церквою " істинними", канонічними або заборонялися, вважалися " ложними". Такі списки були поширені у Візантії, Болгарії. Звідти вони потрапили до Київської Русі.

Для сина Ярослава Мудрого Святослава була виготовлена одна з перших руських книг, що збереглася до наших часів: " Ізборник Святослава" 1073 р. В " Ізборнику" вміщений список " істинних" і " ложних" книг під назвою " Богословьца от словес". Але ця праця не була оригінальною. Це — лише копія болгарського перекладу з грецького оригіналу.

Найбільша потреба в бібліографічній інформації виникла з розвитком книгодрукування, тому що кількість книг різко збільшилася. У Західній Європі книгодрукування було винайдене в середині XV ст. Іоанном Гутенбергом. Друкування слов'янських книг кирилівським шрифтом уперше почав у Кракові Швайпольт Фіоль у 1491 році. З 1517 року почав видавати слов'янські книжки у Празі білоруський першодрукар Франциск Скорина. У 1564 році вийшла перша друкована книга Івана Федорова у Москві. 1574 року Іван Федоров випускає першу точно датовану друковану книгу в Україні — львівський " Апостол" (хоча існують інші думки щодо початку книгодрукування на українських землях, але тих перших книжок поки що не знайдено). В одному з ранніх українських видань Івана Федорова — в " Книзі Нового Завєта" (Остріг, 1580) в окремому додатку був надрукований покажчик змісту книг Нового Завіту, складений Тимофієм Михайловичем під назвою " Книжка собрание вещей нужнейших...". Це була перша друкована бібліографічна праця в Україні.

Найбільш зацікавленими у поширені друкованих книг стали друкарі — видавці та книготорговці. Вони починають використовувати бібліографічну інформацію для поширення відомостей про видану продукцію з метою її продажу. Виникає видавничо-книготорговельна бібліографія. Спочатку створювалися окремі рекламні плакати, потім — видавничі та книготорговельні каталоги, що використовувалися на книжкових ярмарках у Франкфурті-на-Майні, Лейпцизі. У 1564 р. на Франкфуртському ярмарку з'явився перший зведений каталог книг, поданих до продажу.

У XVI ст. усвідомлюється також потреба у бібліографічному підсумовуванні розвитку книжкової справи. Найбільш відома праця цього напряму — швейцарського вченого Конрада Геснера " Універсальна бібліотека" (С. Gesner Bibliotheka universalis... 1545—1555). К. Геснер поставив завдання облікувати всі рукописні та друковані книги, що були написані мовами, прийнятими для спілкування вчених: латинською, грецькою та давньоєврейською.

У XVI — XVII ст. починають складати бібліографічні покажчики, що відбивають літературу, яка з'явилася на території певної держави або національною мовою. Це був початок бібліографії, названої пізніше національною. Спроб у галузі національної бібліографії було чимало, але вони не завжди закінчувалися публікацією бібліографічного посібника. Деякі з таких посібників залишилися в архівних фондах, і дізналися про них пізніше завдяки історичним дослідженням. Першими були видані покажчики: в Англії — Джона Бейла (Bale, John) " Перелік славетних письменників Великої Британії..." (1548 р.); у Франції — Ф. Г. Де Ла Круа Дю Мена і Антуана Дю Верд'є, обидві під назвою " Бібліотека" (1584—1585 рр.), про книги французькою мовою.

У XVII ст. з'являються зведені покажчики російської, української, білоруської літератури. Видатною пам'яткою слов'яно-російської бібліографії є покажчик " Оглавленне книг, кто их сложил", складений у Москві приблизно у 1665—1666 рр. У ньому описано майже 1880 творів, написаних або надрукованих у перекладі з грецької та латинської мов росіянами, українцями, білорусами та деякими іншими слов'янськими письменниками.