Характеристика видів бібліографії.

Бібліографія — наукова дисципліна, мета якої допомагати читачеві орієнтуватися в книжкових скарбах. Бібліографія забезпечує підготовку, розповсюдження та використання бібліографічної інформації (Сайт НБХолітехнічногоІ).

Бібліогра́ фія (грец. β ι β λ ι ο ν — книжка і γ ρ α φ ω — пишу) — галузь знання про книгу, газету або інший бібліотечний документ, завданнями якої є:

7. виявлення, облік, опис, систематизація і якісний аналіз творів друку;

8. складання різних бібліографічних посібників, які полегшують і сприяють кращому використанню друкованої продукції з науковою, практичною і виховною метою;

9. розробка принципів і методів бібліографування друкованих творів і організації бібліографічної роботи (Общая библиография. М., 1957).

Бібліографія – цеінформаційна інфраструктура, що забезпечує підготовку, розповсюдження та використання бібліографічної інформації (ГОСТ 7.0—99. Информационно-библиотечная деятельность, библиография. Термины и определения).

Бібліографія – це галузь науково-практичної діяльності, спрямованої на підготовку та доведення до споживачів бібліографічної інформації з метою впливу на використання творів друку у суспільстві (" ГОСТ 7.0—77. Библиография. Термины и определения).

Концепція

за ознакою її суспільного призначення:

Серед вчених, які обґрунтовували таке розуміння основних видів бібліографії, назвемо Абрама Ілліча Барсука, відомого представника книгознавчої концепції бібліографії. Але він був не першим і не останнім. Ця концепція знайшла відображення у державному стандарті ГОСТ 7.0— 77 " Бібліографія. Терміни та визначення" та в багатьох підручниках і статтях, які були опубліковані після прийняття цього стандарту.

Згідно з цією концепцією за ознакою суспільного призначення було виділено спочатку чотири види бібліографії: державна, науково-допоміжна, рекомендаційна та видавничо-книготорговельна1. Ці види бібліографії називалися основними.

· Державна бібліографія — це бібліографія, призначенням якої є реєстрація всіх опублікованих на території держави документів, насамперед — творів друку. У міжнародному вжитку за цим видом бібліографії утвердився термін " національна", хоча він не зовсім точно відповідає трактуванню державної бібліографії.

Центрами державної бібліографії є, як правило, спеціальні установи: книжкові палати, бібліографічні інститути чи спеціальні підрозділи національних бібліотек. У деяких країнах функції центрів державної бібліографії виконують видавничо-книготорговельні фірми. В Україні центром державної бібліографії є Книжкова палата України.

Облік усіх документів здійснюється державою на підставі так званої " системи обов'язкового примірника". Державні керівні органи видають закон або постанову, згідно з якою всі видані в країні документи обов'язково у певній кількості примірників подаються в Книжкову палату (або Національну бібліотеку) з метою здійснення державного обліку та комплектування національних книгосховищ.

Існують розроблені на міжнародному рівні вимоги до системи державних бібліографічних посібників, які в сукупності повинні охоплювати всі види документів, опублікованих у країні.

· Науково-допоміжна бібліографія — бібліографія, призначенням якої є сприяння науковій та професійно-виробничій діяльності. Читацька адреса цього виду — спеціалісти тієї чи іншої галузі знань та практичної діяльності.

Науково-допоміжна бібліографія задовольняє різні потреби спеціалістів, різні цілі звернення до бібліографічних посібників.

Основні організаційні центри цього виду бібліографії — наукові бібліотеки, центри Державної (чи Національної) системи науково-технічної інформації, науково-дослідні інститути та інші установи. В Україні центрами науково-допоміжної бібліографії є Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського Національної академії наук України (НБУВ), Національна парламентська бібліотека України (НПБУ), Державна науково-технічна бібліотека України (ДНТБ України), Український інститут науково-технічної та економічної інформації (УкрІНТЕІ), територіальні (обласні) міжгалузеві центри науково-технічної та економічної інформації (ЦНТЕІ) та інші установи.

Система бібліографічних посібників науково-допоміжної бібліографії включає добре розроблені рівні поточного інформування (сигнальний, реферативний, оглядовий), певні типи бібліографічних посібників за особливостями бібліографічного відбору (реєстраційні та вибіркові), а також добре розвинену систему галузевих бібліографічних посібників. Науково- допоміжні бібліографічні посібники — це, переважно, галузеві та багатогалузеві бібліографічні посібники.

Останнім часом серед основних видів бібліографічних посібників відокремлюють професійно-виробничі (за ГОСТами 7.0—84 та 7.0—99), які складали раніше частину науково-допоміжних та рекомендаційних бібліографічних посібників. Тому можна виділити також і окремий вид бібліографії, який призначений для задоволення професійно-виробничих потреб спеціалістів — професійно-виробничу або виробничо-допоміжну, або виробничу бібліографію. На такому виділенні наполягали А. І. Барсук, Маргарита Георгійовна Вохришева. У принципі це можливо, але ані центри цього виду бібліографії, ані система бібліографічних посібників поки ще не визначені достатньо чітко.

· Рекомендаційна бібліографія — це бібліографія, призначенням якої є сприяння освіті, самоосвіті, вихованню та пропаганді знань. Метою цієї діяльності є забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, її виховання та самовиховання, підвищення рівня освіченості та кваліфікації людини. Читацька адреса — різні групи читачів, які займаються самоосвітою, освітою, вихованням та пропагандою знань.

У рекомендаційній бібліографії можна виділити три основні напрями:

1) на допомогу загальній освіті та самоосвіті;

2) на допомогу вихованню та пропаганді знань;

3) на допомогу професійній освіті та самоосвіті. Іноді виділяють тільки два напрями: перший і той, що тут названий третім, а другий відносять до першого чи третього напряму

Центри рекомендаційної бібліографії — це наукові універсальні та спеціальні бібліотеки. Координаційним центром рекомендаційної бібліографії в Україні є Національна парламентська бібліотека України. Крім неї, створенням рекомендаційних бібліографічних посібників (РБП) займаються: Національна бібліотека України для дітей, Державна бібліотека України для юнацтва, Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка, Одеська державна наукова бібліотека імені О. М. Горького, всі обласні універсальні наукові бібліотеки та інші.

· Видавничо-книготорговельна бібліографія — бібліографія, призначенням якої є рекламування видавничої продукції, сприяння книгообігу, розповсюдженню та продажу видань. Читацьке призначення цього виду бібліографії — широкі кола читачів та покупців видавничої продукції, а також працівники книжкової справи (книгопродавці, бібліотекарі, інформаційні працівники).

Система бібліографічних посібників цього виду бібліографії має два головні напрями (видавничі та книготорговельні бібліографічні посібники), які часто поєднуються. Вони інформують про продукцію видавництв та наявність книг у продажу, допомагають у комплектуванні бібліотек та у пошуку документів, які вийшли у видавництвах.

Організаційні центри цього виду бібліографії — видавництва, книготорговельні установи, видавничо-книготорговельні об'єднання та керівні органи системи книгорозповсюдження.

Оскільки зараз відсутній термін для позначення бібліографічної діяльності, спрямованої на створення бібліотечно-каталожних бібліографічних посібників, пропонуємо виділяти за ознакою суспільного призначення ще й бібліотечно-каталожну бібліографію. Це — бібліографія, призначенням якої є відображення бібліотечних фондів у бібліографічних посібниках, з метою широкого інформування про документи, які є у фондах бібліотек, та сприяння їх використанню читачами.

Центри цієї діяльності добре відомі — це всі бібліотеки, які займаються складанням каталогів. Але є деякі установи, які виконують значну допоміжну роботу з каталогізації бібліотек. Наприклад, це книжкові палати, які видають друковані картки, призначені для складання каталогів, або центральні бібліотеки у централізованих бібліотечних системах, які розмножують каталожні картки у кількості, достатній для всіх бібліотек-філіалів централізованої системи. Крім того, існують центри, які займаються організацією складання зведених каталогів бібліотек. Це, головним чином, центральні універсальні наукові бібліотеки держави чи області.

Система бібліотечно-каталожних бібліографічних посібників охоплює рукописні чи друковані карткові каталоги; каталоги, друковані в книжковій формі; електронні каталоги; списки та бюлетені нових надходжень, зведені каталоги. За способом групування вони поділяються на алфавітні, систематичні, предметні та інші; за охопленням фондів це — каталоги на окремі фонди, каталоги всієї бібліотеки, декількох бібліотек (центральні — для централізованої бібліотечної системи, зведені — для бібліотек різних систем та відомств); за часовою ознакою: каталоги нових надходжень, каталоги рідкісних видань тощо.

Отже, згідно з першим підходом до трактування поняття «суспільне призначення бібліографії» основними видами бібліографії, тобто видами за суспільним призначенням, є такі: 1 — державна, 2 — науково-допоміжна, 3 — рекомендаційна, 4 — видавничо-книготорговельна, 5 — бібліотечно-каталожна.