Підпала Т.В.

пристосованості. При цьому настає стабілізація генетичної мінли­вості, і частоти генів набувають стану рівноваги. Здійснюваний далі відбір стабілізує структуру популяції. Стабілізуючий відбір сприяє збереженню особин з кількісними ознаками, близькими до середнього значення, і видаляє особини, які надто ухиляються в той чи інший бік від середнього значення ознаки. Стосовно альте­рнативної ознаки, яка контролюється алелями одного локуса, то стабілізуючий відбір сприяє утриманню частот алелей цього локу­са поряд із значенням рівноваги.

Стабілізуючий відбір здійснюється в більш-менш постійних умовах середовища, при якому зберігається раніше встановлена адаптивна норма певної групи особин у популяції, а будь-які відхи­лення від норхми знижують пристосованість. Тому, зберігаються ти­пові для популяції особини, що мають середні значення ознак про­дуктивності, але виділяються вищими показниками плодючості й життєздатності. Його значення в еволюції полягає в тому, що, не змінюючи фенотипової характеристики популяції, відбір постійно підтримує досягнуту норму шляхом нормалізації генотипового скла­ду і знешкодження виникаючих мутацій, забезпечує стійкий індиві­дуальний розвиток організму. Тому таку форму відбору називають ще нормалізуючим або каналізуючим розвитком (Уодингтон, 1953).

Останнім часом стабілізуюча форма відбору набуває широкого використання як елемент еволюційної селекції, де одиницею є не особина, а їх групи, популяція. При цьому відбувається така транс­формація на елементи відбору - якщо традиційно селекціонери йшли від " гена до генотипу", то при стабілізуючій формі - від " ге­нотипу до генофонду". Завдяки цій формі відбору прагнуть зберег­ти досягнутий рівень продуктивності перспективного генофонду тварин і птиці, консолідувати створені нові лінії й кроси. Найбільш вдалим для прогресивної селекції є поєднання рушійної і стабілізу­ючої форм відбору. Завдяки роботам В.Г. Горіна і Г.Я. Копиловсь-кої цю форму відбору широко використовують для закріплення ви­сокої загальної й специфічної комбінаційної здатності ліній, споріднених форм у провідних вітчизняних і зарубіжних кросах сви­ней та птиці.