Санація - назва політичного табору, що утримував владу в Польщі у 1926-1939.

Створений після травневого перевороту 1926 прибічниками Ю. Пілсудського. Висував гасла оздоровлення суспільного життя країни шляхом згортання демократичних інститутів, обмеження прав парламенту і зміцнення виконавчої влади (президента, уряду). Домігся прийняття квітневої конституції 1935, яка закріплювала в країні напівавторитарний режим. Сформував політичну програму, основу якої склали ідеї солідаризму, визнання пріоритету держави в суспільному житті; допускав можливість існування легальної політичної опозиції, водночас поборював опозиційні партії та рухи, використовуючи при цьому і насильницькі методи боротьби з опонентами (" берестейські" вибори, створення концтабору Береза Картузька). Санація об'єднувала діячів, що походили з різних ідейно-політичних угруповань та середовищ. Провідну роль у таборі " С." відігравало найближче оточення Ю.Пілсудського - В.Славек, А.Пристор, Б.Медзінський, Ю.Бек, К.Світальський, А.Коц, І.Мосціцький, Т.Голувко, Є.Єнджеєвич та ін. Провідною політичною організацією " С." був Безпартійний блок співпраці з урядом (ББВР; існував у 1928-35), на зміну якому у 1937 прийшов Табір національної єдності (ОЗН). Після смерті Ю.Пілсудського в таборі " С." посилилися фракційні тенденції. Наростало протистояння кількох груп. У політичній практиці Санація проявлялася у посиленні функцій війська, школи та адміністрації як інструментів тиску на національні меншості. Логічним розвитком таких поглядів була масова репресивна акція уряду проти українців у Галичині восени 1930 (. " Пацифікація у Галичині (1930)"). Після часткової і тимчасової спроби порозуміння з українцями у 1935 (" Нормалізація"), продиктованої значною мірою тактичними міркуваннями, у Санації стала переважати тенденція " зміцнення польського характеру держави". Програма, прийнята урядом на початку 1939, передбачала комплекс заходів, спрямованих на обмеження можливостей національного розвитку українського суспільного життя та поступової полонізації українського населення.)

50. Міжнаціональні відносини і релігійне життя в УСРР у 1920-1930-ті рр. В Укр. на поч. 30-х рр. існувало 25 нац. районів, включно з російськими, німецькими, єврейськими тощо. Діяло понад 1000 нац. селищних і сільських рад. Вільного розвитку набули нац. мови. Ними користувалися у сферах управління законодавства, освіти, літ. і мистецтва. Але із зміцненням адміністративно-тоталітарної системи з’являються спотворення у сфері нац. політики. Класовий принціп почав переважати над національним, і від його жорстокого дотику найбільше постраждала сфера нац. відносин. Ігнорувалися специфіка екон., соц.-культ. розвитку цілих нац. регіонів. Проводилися репресії багатьох нац. кадрів. Не можна погодитися, що з приходом радянської влади в нац. розвитку і в міжнац. відносинах не сталося суттєвих змін. За радан. влади УРСР стала чітко окресленим національним і територіальним цілим, із власним адмін. центром і апаратом. Таким чином, українці нарешті отримали те ритор.-адмін. Рамки, що відображали їхню нац. самобутність, тобто те чого вони не мали з часів козацької Гетьманщини. В районах Укр., населених нац. меншинами у 20-ті рр. активно здійснювалась політика коренізації. Відкривалися школи з нім., болгарською, єврейською, пол.. та іншими мовами навчання. Створена у 1918 р Всеукр. Церковна рада наполягала на утвердженні в Укр. автокафедральної церкви. Підтримка автокефалі радян. владою пояснювалася бажанням розколоти і послабити російську православну церкву. Так з жовтня 1921 р було покладено початок УАПЦ. Але уже з 1926 р на укр. церкву почався наступ, а у січні 1930 р вона була ліквідована. Наслідком антицерковної політики в Укр. стали глибокі моральні деформації в суспільстві, зростання бездуховності.

51. Характер і наслідки урбанізації в Радянській Україні у 1920-1930-ті рр. Бурхливий розвиток важкої промисловості в 1930-х рр. вплинув не лише на зайнятість українців, а й на їхнє розселення.. Унаслідок політики індустріалізації, відбувся українців, що йшли працювати на промислові підприємств. Незворотний потік людей із села в місто, який у цей час набирав темпи, призведе до важливих зрушень у тому способі життя, що протягом тисячоліть був визначальним для українців. Міста розросталися дивовижно швидко. Чисельність міських мешканців Радянської України (а темпи її зростання майже в чотири рази перевищували темпи росту всього населення) між 1926 і 1930 рр. подвоїлася. У 1920 р. українці складали 32 % міського населення й здебільшого мешкали в невеликих містах. У 1939 р. українцями були понад 58 % міських жителів, причому велика їх частина переселилася до великих промислових центрів. Зріс також відсоток українців серед пролетаріату. Якщо у 1926 р. вони становили якихось 6 % робітників, то в 1939 р. майже 30% усіх українців належали до пролетаріату. Величезнийприплив нових мешканців створював у містах надзвичайно важкі умови існування й особливо загострив дефіцит житла. Новоприбулих розміщували в переповнених гуртожитках, де вони часом жили роками. Продукти харчування розподілялися за картковою системою. Єдина втіха для багатьох робітників у новій ситуації полягала в тому, що яким би тяжким не здавалося нове становище, все ж воно було кращим, ніж життя на селі.

52. Українське питання в міжнародних відносинах напередодні 2- світової війни

З наближенням II світової війни українці, їх землі перебували під владою 4 держав: СРСР, Польщі, Чехословаччини та Румунії.

У загарбницьких планах країн-агресорів, насамперед Німеччини, українські землі представляли великий інтерес. Так, Гітлер довірливо писав Муссоліні: «Передусім я сподіваюся, що нам вдасться забезпечити на тривалий час спільну продовольчу базу в Україні. Ця країна стане основним постачальником тих ресурсів, які нам знадобляться в майбутньому».

Загарбання України розглядалось як одна з основних цілей завойовницької політики німецького фашизму. Крім Німеччини, на українські землі зазіхали й інші країни. Зокрема, Угорщина вважала несправедливим, що Закарпаття у 1919р. відійшло до Чехословаччини. Румунія теж висунула претензії на частину тієї ж території. Закарпаття привертало увагу і СРСР, який вважав, що воно може бути використане гітлерівцями, щоб у майбутньому пред’явити претензію на всю Україну.

Велика Британія, Франція, частково – США використовували Україну як геополітичний чинник у своїй дипломатичній грі між Німеччиною і СРСР.