Визволення України від фашистських загарбників і завершення об’єднання її земель.

Визволення України почалося під час Сталінградської битви, яка поклала початок корінному перелому у війні на користь СРСР. Перші населені пункти України в східному Донбасі були звільнені в грудні 1942р.

23 серпня 1943р був звільнен Харьків. Розвиваючи успіх, радянські війська у вересні 1943р вийшли до Дніпра. У вересні-жовтні 1943р розгорнулася героїчна битва за Дніпро, на якому німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони «Східний Вал». Кульмінацією битви за Дніпро було визволення Києва від окупантів. Сталін ігноруючи реальне співвідношення сил, наказав будь якою ціною звільнити Київ до «Великого Жовтня». Ціною величезних втрат радянські війська звільнили місто. За визволення Києва понад 1000 солдат і офіцерів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

У 1944р радянське командування силами 4-х Українських фронтів здійснило серію наступальних операцій, остаточно визволивши територію України:

Житомирсько-Бердичівська операція (грудень 1943-січень 1944);

Корсунь-Шевченківська і Криворізька операції (січень-лютий 1944);

Визволення Одеси, Миколаєва, Криму (березь-травень 1944);

Львівсько-Санломирська операція і звільнення Львова (липень-серпень 1944);

Східно-Карпатська операція (вересень-жовтень 1944).

У ході визвольних операцій 1944р на Україні загинуло понад 3, 5 млн. воїнів! Неоціненну допомогу воїнам надавали радянські партизани та підпільники, місцеве населення, працівники тилу.

В жовтні 1944 р – територія України була остаточно визволена від загарбників. 8 травня 1945 р Німеччина капітувала.

29 червня 1945р між СРСР і Чехословаччиною підписано угоду про возз’єднання Закарпаття з УРСР. Уперше майже всі етнічні українські землі об’єдналися в одній державі. Поза межами України залишилися Посяння, Лемківщина і Холмщина, які відійшли Польщі. Упродовж 1945-46 рр здійснювався обмін населенням: із України в Польщу переселився 1 млн. чоловік, переважно поляків, із Польщі в Україну – 520 тис. українців.

66. Внесок українського народу в перемогу над нацистською Німеччиною.

Українці в роки II світової війни билися проти гітлерівської Німеччини і її союзників у складі Радянської армії, антинацистського руху Опору (на території України і окупованих країн Європи), у складі американської, канадської армій.

У збройній боротьбі проти ворога брало участь понад 7 млн. українців. Кожен третій з них загинув на фронті, кожен другий із тих, що залишилися в живих, став інвалідом.

Серед військового керівництва СРСР було немало українців. Найбільш відомі із них – А. Єременко, С, Тимошенко, Р. Малиновський, І. Черняховський, П. Рибалко, К. Москаленко та інші. З 15 фронтів, які діяли в період радянсько-німецької війни, більше половини очолювалися маршалами і генералами – українцями за походженням. За мужність і відвагу в боях проти фашистських військ понад 2000 українців були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

Десятки тисяч українців діяли у складі загонів, частин і з’єднань радянських партизан; з них 96 стали Героями Радянського Союзу.

Великий внесок у перемогу зробили працівники тилу, вчені, медики, діячі літератури і мистецтва. Підприємства з України, евакуйовані вглиб СРСР, швидкими темпами випускали продукцію для армії.

Людські втрати України у війні понад 10 млн. військових і цивільних осіб.

Було зруйновано: 714 міст і містечок, 28 тис. сіл, 16 тис. промислових підприємств, 18 тис. медичних закладів, 33 тис. закладів освіти.

67. Повоєнна вiдбудова та соцiально-полiтичний розвиток України. Березень 1946 р. — затвердження Верховною радою СРСР п'ятирічного плану відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 рр.Особливості відбудови.: Промисловість: більші масштаби відбудовчих робіт, ніж у будь-якій іншій країні Європи; проблема капіталовкладень (відмова від плану Маршала, розрахунок лише на внутрішні резерви); відновлення адміністративно-командних методів; початок відбудови з важкої промисловості (в Україні за декілька років були відновлені шахти Донбасу, Дніпрогес та інші великі електростанції, металургійні заводи тощо); розвиток важкої промисловості за рахунок легкої, с \г, науки і культури; посилення диспропорції в розвитку економіки на користь військово-промислового комплексу (ВПК); повільне впровадження досягнень науково-технічного прогресу (підприємства працювали за старими технологіями, висока енерго- та матеріаломісткість виробів тощо); нестача робочої сили, особливо кваліфікованої; важливим чинником, що впливав на успіх відбудови, був ентузіазм народу (90 % працюючих охоплені різними формами соцзмагання), Сільське господарство: відновлення колгоспного ладу; надзвичайно складні умови відбудови с\г (скорочення посівних площ, поголів'я худоби, нестача робочих рук, техніки); мізерні капіталовкладення (7 % від загального обсягу асигнувань); важке становище селян (мізерна оплата праці, високі податки на підсобне господарство, відсутність.паспортів у селян, несплата пенсій тощо); голод 1946-1947 рр. Суспільно-політичне життя: Відновлення режиму одноосібної влади Й. Сталіна, культ особи якого досяг апогею; відсутність в Україні будь-якої самостійної політики; відновлення репресій; відсутність демократії та свобод громадян, зловживання владою (пік репресій в Україні припав на 1947 р., коли ЦК КП(б)У очолював найближчий соратник Й. Сталіна Л. Каганович).Підпорядкування політичному центру діяльності перших секретарів ЦК КП(б)У; М. Хрущов (1943-1946 рр. та 1948-1949 рр.).; Л. Каганович (1947 р.).; Л. Мельников (1950-1953 рр.). —Розгортання ідеологічної реакції — «ждановщини»