Культурне життя в Україні (1953-1964рр.).

«Шістидесятники», причини виникнення, діяльність. Реформування школи - політехнізація; зміцнення зв'язку школи з життям; пільги при вступі до вузів людям, зайнятим на виробництві пільги при вступі у вузи людям, що активно займаються громадською та політичною роботою (комсомол і партія)-мали негативне значення; обов'язкове 8-річне навчання, 10-річне навчання замінене на 11-річне; скасування плати за навчання у вузах та старших класах; вводився “трудовий семестр” - влітку студенти та старшокласники мали працювати на полях колгоспів; створювались школи-інтернати: має позитивне зачення.

Суперечливі процеси в розвитку художньої культури. Митці розділились на “старе покоління” (консерваторів) та “молоде покоління” (лібералів). Консерватори - “придворні митці” - творили в дусі “соціалістичного реалізму”: журнали “Жовтень”, “Нева”, “Література і життя”. Ліберали - зустрічались по суботах з 29. 07. 1958 біля памятника Маяковському у Москві. Традиції “критичного реалізму”. “Самвидав” - перший журнал “Синтаксис” Гінзбурга. Журнали “Новий світ” (Твардовський), “Юність”. Формування “шістдесятників” - інтерес до неофіційної історії, опозиційність, бажання висловити свою думку, інтерес до духовного світу особистості. “Відлига” закінчилась спочатку саме у культурному житті.

Більшість «шістдесятників» були вихідцями з інтелігентської чи партійної середовища, що сформувалася в 1920-і роки. Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості. Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповідували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Значний вплив на їх становлення справила західна гуманістична культура, традиції «розстріляного відродження» та здобутки української культури кінця ХІХ — початку ХХ ст.

Шістдсятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам’яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п’єси, складали петиції на захист української культури. Шістдесятники відновили традиції класичної дореволюційної інтелігенції, якій були притаманні прагнення до духовної незалежності, політична відчуженість, ідеали громадянського суспільства та служіння народові.

Культурницька діяльність, яка не вписувалась у рамки дозволеного, викликала незадоволення влади. Шістдесятників не вдалося втримати в офіційних ідейно-естетичних межах, і з кінця 1962 р. почався масований тиск на нонконформістську інтелігенцію. Перед шістдесятниками закрилися сторінки журналів, посипалися звинувачення у «формалізмі», «безідейності», «буржуазному націоналізмі». У відповідь шістдесятницькі ідеї стали поширюватися у самвидаві.

Наштовхнувшись на жорсткий опір партійного апарату, частина шістдесятників пішла на компроміс із владою, інші еволюціонували до політичного дисидентства, правозахисного руху та відкритого протистояння режимові. Рух «шістдесятників» було розгромлено або загнано у внутрішнє «духовне підпілля» арештами 1965 — 72 pp.