Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Суспільно-політичні процеси в Україні в період «перебудови».






В період «перебудови» вище партійно-державне керівництво здійснювало деякі кроки в напрямку оздоровлення суспільно-політичного життя, усунення найбільш кричущої несправедливості. Так, почалося звільнення політв’язнів. Характерно, що репресовані за «антирадянську діяльність» в Україні були випущені на волю пізніше. Як правило, вони одержували принизливу пропозицію написати прохання про помилування. Це фактично означало – перекреслити свою минулу діяльність і виправдати поведінку властей. З ініціативи партійних верхів відбувалося оновлення апарату, він очищався від корумпованих елементів і найконсервативніших представників застійних часів. У січні 1987 р. Пленум ЦК КПРС прийняв постанову про перебудову і кадрову політику партії. Рішення пленуму свідчили про те, що причину тяжкого становища суспільства партія вбачала головним чином у суб’єктивних чинниках. Але разом з тим було зроблено крок і до подальшого усвідомлення глибинних причин кризи: з’являється поняття «механізм гальмування».

Під безпосереднім впливом січневого Пленуму ЦК КПРС, рішення якого населення України зустріло з великою надією, стали відбуватися деякі зміни у партійному керівництві республіки. З’являється практика виборів партійних керівників таємним голосуванням з кількох кандидатур, альтернативно.

Почалися спроби демократизації виборчої системи. 12 березня 1987 р. Президія Верховної Ради УРСР прийняла безпрецедентне у радянській історії рішення про проведення, в експериментальному порядку, виборів до місцевих Рад народних депутатів по багатомандатних виборчих округах. Це дало можливість на більш демократичних засадах провести вибори до місцевих Рад. У ході підготовки до виборів на 527, 8 тис. депутатських місць було запропоновано понад мільйон кандидатур; на альтернативній основі обрано 275 голів і секретарів виконкомів різних рівнів. У 1987 р. започатковано утвердження виборних засад в управлінні промисловими підприємствами.

У цей період пожвавилася діяльність неформальних організацій, які виникали у різних містах республіки спершу на основі спільних інтересів і потреб (музика, екологія, культурологія, історія, фізичне удосконалення, колекціонування тощо). Згодом значна частина з них політизувалася. Загалом діяльність тодішніх об'єднань характеризували такі особливості:
— стихійний процес формування;
— розбудова структур «знизу» під впливом народної ініціативи;
— об'єднання громадян на основі спільних інтересів та особистих стосунків;
— відсутність на початках чіткої регламентації діяльності;
— обрання лідера на основі визнання його авторитету та компетентності у відповідній сфері діяльності;
— консолідація на основі демократичних засад;
— порівняно значний ступінь самостійності та незалежності від державних і політичних структур.
Уже в червні 1989 р. в Україні діяло більш як 47 тис. неформальних об'єднань. Найактивнішими були суспільно-політичні, культурно-історичні та екологічні громадські формування, які поклали в основу своєї діяльності розв'язання важливих суспільних питань: утвердження ідей демократизму, формування національної свідомості, висунення альтернативних лідерів, проектів та програм.
Найпомітнішими серед них були Товариство української мови ім. Т. Шевченка (ТУМ), історико-просвітнє товариство «Меморіал», екологічне громадське об'єднання «Зелений світ».

85. Розгортання руху за національне відродження України(1985-1991рр.)

В Україні наприкінці 80 — на початку 90–х років розпочався процес «гласності». Термін «гласність» виник у Радянському Союзі в роки «перебудови». Фактично він означав можливість отримання вірогідної інформації про діяльність державних і партійних органів, можливість казати правду, не боячись наслідків, можливість дізнатись правду про недавнє минуле свого народу. Союзні, а за ними й республіканські періодичні видання починаючи з 1987–1988 рр. розпочали публікацію матеріалів, раніше недоступних широкому загалові. Насамперед це стосувалося «білих плям» вітчизняної історії, матеріалів про масові репресії 30–50–х рр., голод, антинародну політику держави. Одним із рушіїв цього процесу був журнал «Огонек», головним редактором якого за часів «перебудови» став український письменник Віталій Коротич. У журналах «Новый мир», «Современник», «Москва» почали друкуватися раніше заборонені твори письменників, дисидентів, у тому числі й українських, спогади жертв репресій та інші документальні матеріали. Громадяни України нових поколінь уперше відкривали для себе імена В.Винниченка, С.Петлюри, М.Грушевського, С.Єфремова та деяких інших діячів національно–визвольної революції 1917–1920 рр., котрі впродовж багатьох десятиліть замовчувалися в радянській історіографії або висвітлювалися в кривому дзеркалі — як «вороги народу».

Твори цих авторів і статті про них попервах друкувалися в «самвидатівських» журналах і газетах, оскільки процес «гласності» в Україні гальмувався місцевою компартійною верхівкою на чолі з В.Щербицьким.

Частина з них друкувалася за межами України, інші готувалися в республіці. Так, В'ячеслав Чорновіл уже 1987 р. відновив видання «Українського вісника». Прагнучи легалізувати журнал, Чорновіл звернувся за дозволом до ЦК КПРС, але Москва відповіла мовчанкою. Після створення у 1988–1990 рр. неформальних (не підвладних КПРС) осередків, клубів, спілок, таких, як «Культурологічний клуб» у Києві, «Культурологічне товариство Лева» у Львові, «Меморіал», Товариство української мови ім. Т.Шевченка, «Просвіта» та ін., офіційно було започатковано видання декількох часописів. Так, Товариство української мови ім. Т.Шевченка, створене в лютому 1989 р., започаткувало видання неформальної української преси: «Поступ» і «Віга» у Львові, «Просвіта» в Києві. Активну роботу з відродження національної свідомості, повернення правди українському народу про його минуле провадила газета «Літературна Україна», орган Спілки письменників України. На її сторінках, зокрема, друкувалися матеріали про знахідку захоронень жертв масових розстрілів, що проводилися сталінським режимом у 30–х рр. у Биковнянському лісі поблизу Києва, та про інші страшні злочини тоталітарної системи.

Історико–просвітницьке товариство «Меморіал», мета якого полягала у збереженні та увічненні пам'яті про жертви безпідставних репресій та наданні допомоги тим, хто постраждав від сваволі, разом з іншими організаціями заснувало міжнародний симпозіум «Голодомор 1932–33 років в Україні» (вересень 1990 р.). На ньому вперше після багатьох десятиріч замовчування аналізувалася небачена в історії людської цивілізації трагедія українського народу. 1989 р. в Києві було засновано Всеукраїнське товариство репресованих (ВУТР). З 1991 р. ВУТР почало видавати часопис «Зона». А втім, широкий загал українського народу почав знайомитись із жагучими проблемами минулого лише після прийняття закону СРСР «Про пресу та інші засоби масової інформації» (1 серпня 1990 р.). Цей закон запровадив свободу друку, скасував цензуру. Історична свідомість народу України, а надто її східної та центральної частин, почала змінюватись у ліпший бік. Отже, завдяки «гласності» люди долали стереотипи й догми старого мислення, діставали змогу реально оцінювати ситуацію, користуючись об'єктивною інформацією, робити власні висновки.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.005 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал