Об’єднання українських земель після закінчення Другої світової війни.

На початку 1944 р. почалося визволення Правобережної України. У лютому була проведена Корсунь-Шевченківська операція, де потрапило в оточення значне угруповання вермахту. Однак його більшій частині вдалося вирватись з оточення через недбалі дії командувачів 1-м і 2-м Українськими фронтами Ватутіна і Конєва. Радянські війська у січні-березні 1944 р. оволоділи Житомиром, Бердичевом, Кіровоградом, Рівним, Луцьком, Кривим Рогом. Новий радянський наступ розпочався у березні 1944 р. і тривав до травня. Були звільнені Миколаїв, Одеса, Тернопіль, Кам'янець-Подільський, Кримський півострів. Під час проведення Львівсько-Сандомирської операції 27 липня 1944 р. був звільнений Львів, а пізніше Станіслав. Східно-Карпатська операція у жовтні 1944 р. завершила визволення України вигнанням німецьких та угорських військ із Закарпаття. Звільнивши Україну, радянські фронти продовжували бойові дії за кордонами СРСР, виганяючи окупантів із Східної і Центральної Європи, переможно закінчивши війну 9 травня 1945 р.

73. Радянiзацiя захiдних областей Укра'iни. Лiквiдацiя повстанського руху.

В умовах, коли Наддніпрянщина переживала трагедію голоду 1946-1947 рр. і труднощі відбудови, в Західній Україні розгорнулася Насильницька і всеохоплююча радянізація всіх сторін соціально-економічного і культурного життя краю. До здійснення радянізації Західної України активно залучалися працівники партійно-комсомольського, державного апарату, службовці правоохоронних органів, державної безпеки, культури й освіти з інших регіонів Радянського Союзу, переважно зі Східної України, їх направляли на заводи, фабрики, у радянські установи, партійні, комсомольські органи, МТС, школи, вузи, технікуми тощо. Утворювалась мережа партійних і комсомольських організацій, формувалися професійні спілки.У грудні 1945 р. ЦК КП(б)У створив спеціальний відділ по західних областях. За короткий час було створено радянський, партійний, господарський і карально-репресивний апарат, який контролював усі сфери життя західних українців. Представників місцевого населення в цьому апараті було мало.
У 1946 р. з 16129 номенклатурних посад у західних областях України місцеві жителі обіймали лише 2097, тобто 13%. Більшовицький центр їм не довіряв і керував краєм за допомогою вимуштруваних на сході, але чужих місцевому населенню кадрів. По суті це була колоніальна адміністрація.

У 1945-1946 рр. боротьба УПА з органами МВС-МДБ, військами, винищувальними загонами та групами самозахисту з місцевих активістів досягла апогею. Повстанці мусили змінити свою тактику. Великі підрозділи, чисельність яких становила 400-500 чол., були переформовані в дрібні загони, що дислокувалися в лісах. В сільській місцевості була створена густа мережа підпільних боївок. Радянська влада, і то не скрізь, існувала тут лише вдень.На початку 1946 р., забезпечивши вирішальну перевагу в живій силі і техніці, війська НКВС повели новий наступ проти УПА.
Протягом 1945—1949 рр. радянське керівництво п'ять разів оголошувало амністію для учасників повстанської боротьби. З метою припинення цієї діяльності у 1956 р. була оголошена чергова амністія. Однак і на цьому боротьба не закінчилася. Радянізація західних областей України відбувалася досить повільно.